Історії належить не судити, а пояснювати. Історія не суддя, а адвокат.
Бенедетто Кроче, італійський інтелектуал, філософ, політик, історик та літературний критик

Як і чому діяв «терор голодом»

З якими аргументами підемо в ООН для визнання Голодомору геноцидом?
13 жовтня, 2016 - 10:38
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Восени 2018 року минає 85-та річниця Голодомору. Нашим моральним обов’язком мусить бути звернення до ООН з метою підтвердити на міжнародному рівні визначення Голодомору геноцидом українського народу, як це визнано законом, прийнятим Верховною Радою 28 листопада 2006 року.

Перше звернення до ООН у зв’язку з 75-ю річницею Голодомору було невдалим внаслідок двох причин: протидії Російської Федерації і непереконливої аргументації про мету та механізм сталінської каральної акції. У 2018 році протидія РФ буде послаблена катастрофічним падінням її міжнародного авторитету. Отже, шансів на визнання Голодомору геноцидом Генеральною асамблеєю ООН стане більше. Залишається відкинути помилкові та знайти переконливі аргументи.

Відповідність Голодомору критеріям, позначеним у Конвенції ООН «Про запобігання злочину геноциду і покарання за нього» від 9 грудня 1948 р., мусить аргументуватися за трьома темами:

1 мета терористичної акції, наслідком якої став Голодомор;

2 механізм терору;

3 кількість жертв.

МЕТА ТЕРОРУ ГОЛОДОМ

Ленінсько-сталінська національна політика ґрунтувалася на політизації етнічності, а саме:

•  визнанні за особами кожної національності, яка становила більшість населення на території проживання, статусу титульної нації і наділенні деяких народів конституційними ознаками псевдодержавності;

•  коренізації влади в національних регіонах і районах, тобто залученні місцевих кадрів в управлінський апарат, використанні мови титульної нації в навчальному процесі та засобах масової інформації, сприянні розвиткові національної за формою, але комуністичної за змістом культури;

•  державній реєстрації національного походження громадян.

Політизація етнічності створювала видимість розв’язання національного питання, але насправді повертала всі нації, крім державоутворюючої, у стан первинного етносу. Ті, хто опирався, репресувалися. Епіцентром репресій стала Україна, яка чинила найбільший опір спочатку поглиненню новою російською імперією у більшовицькій оболонці, а потім -комуністичним перетворенням.

Виступаючи в Нью-Йорку під час відзначення 20-ї річниці Голодомору, автор Конвенції ООН про геноцид Рафаель Лемкін підкреслював, що вожді більшовиків поглинали українську націю, заштовхуючи українців у багатоетнічну радянську націю. Відбувалося не тільки моральне, а й фізичне нищення: шляхом ліквідації інтелігенції — мозку нації, духовенства — душі нації і економічно незалежних від держави хліборобів — носіїв національного духу. У поверненні нації до стану первинного етносу, у знищенні, висловлюючись сучасною мовою, громадянського суспільства Р. Лемкін вбачав ознаки геноциду (Лемкін Рафаель. Радянський геноцид в Україні. — К., 2009. — С. 38-39, 42).

Використаний Лемкіним термін «радянська нація» вже після його смерті трансформувався в поняття «радянського народу як нової історичної спільноти». Компартійні ідеологи зробили спробу надати сукупності народів у кордонах СРСР ознак наднації — вищої, як підкреслювалося, спільноти порівняно з попередніми (рід — плем’я, союз племен, народність, нація). Однак поневолені народи не бажали залишатися етнонаціями із символічними правами у реставрованій більшовиками царській імперії, і Радянський Союз розвалився.

Немало тих, хто висловлювався щодо Голодомору в Україні й діаспорі, проігнорували цілком ясно виражене в цій доповіді Р. Лемкіна попередження: український голод 1932—1933 рр. мав іншу природу, ніж єврейський Голокост. Очільники Кремля намагалися увігнати українську націю в уніфіковане й пронумероване радянське населення різноманітними засобами, зокрема терористичними, але не йшлося про цілковите фізичне винищення громадян української національності, тобто про етнічну чистку. Мета державного терору, яким є терор голодом, завжди одна: підпорядкувати ціле, знищуючи частину цілого. Натомість метою нацистів було фізичне винищення євреїв як певної спільноти — національної, етнічної і релігійної.

Тим часом термін «український Голокост», під яким розуміли Голодомор, став у нас популярним завдяки своїй образності та синонімічному поєднанню Голокосту з геноцидом. Таке слововживання закріплювало уявлення про намагання очільників Кремля завжди нищити українців як етнічну спільноту. Поширення цього уявлення в діаспорі полегшувалося тим, що її представники відчували себе громадянами країн проживання, з Україною їх пов’язувало лише почуття етнічної спорідненості. Значна частина громадян України теж мала загострені етнічні почуття, пов’язані з відсутністю в радянські часи громадянського суспільства (в соціальній системі координат) і його відповідника — політичної нації (в національній системі координат). Деякі патріотично налаштовані громадяни й досі обурюються: чому з внутрішніх паспортів зникла графа про національність?! Коли ж перед міжнародною громадськістю Голодомор зображали як «український Голокост», ефект був протилежним очікуваному. Адже в СРСР українців не переслідували так, як євреїв у Третьому рейху: де знайшли, там і репресували.

Застосований проти українських селян терор голодом і його наслідок — Голодомор були викликані певними обставинами місця і часу. Тут нема можливості перелічувати всі причинно-наслідкові зв’язки, які завершилися «сокрушительным ударом» (вираз Сталіна) по сільському населенню України та Кубані. Проте в ланцюзі причин доречно виділити головні ланки. Приділю увагу першій з них: тій причині, яка викликала загальносоюзний голод 1932—1933 рр.

Який комуносоціалізм будували В. Ленін і Й. Сталін? Як відомо, К. Маркс поділяв комунізм на дві фази: соціалізм (із розподілом матеріальних благ по труду) і повний комунізм (з розподілом за потребами). Радянські люди, починаючи з другого покоління, не знали, що в уявленні вождів обидві фази різнилися між собою, як вважав К. Маркс, тільки за розподілом. За виробництвом матеріальних благ побудований соціалізм не відрізнявся від повного комунізму. Тобто він мав бути суспільством, позбавленим а) приватної власності на засоби виробництва, б) товарно-грошових відносин і в) ринку. Товари повинні були перетворитися на продукти, а заробітна плата мусила нараховуватися не в рублях, а в тродах (трудових одиницях). Виявилося, однак, що з робітниками можна було експериментувати, але з хліборобами це не вдалося. Коли держава починала реквізувати у селян вироблену продукцію, вони або припиняли працювати, або (в сталінські часи) імітували працю, і в країні назрівав економічний колапс. В. Ленін попередив колапс переходом від гумової продрозверстки, яка тривала два роки, до фіксованого продподатку у березні 1921 р. Тобто він визнав продукцію селян їхньою власністю, обмежившись завчасно відомим відсотком у вигляді сплачуваного державі натурального податку. Сталін перейшов до продподатку тільки у січні 1933 року, тобто після трьох років продрозверстки, які зруйнували економіку і викликали загальносоюзний голод. У подальших виступах він непомітно відсунув скасування товарно-грошових відносин та ринку на другу фазу комунізму, а в повоєнних томах своїх «Творів» зробив виправлення з метою замаскувати марксистські уявлення більшовиків про комуносоціалізм.

Наступна ланка в причинно-наслідковому ланцюзі змушує змінити звичну хронологію Голодомору. Якщо ми датуємо цю трагедію двома роками, то тільки тому, що її механізм уперше випробували у листопаді-грудні 1932 р. в деяких селах, поставлених за відставання у хлібозаготівлях на «чорну дошку». У 1932 р. в Україні лютував голод, причиною якого, як і в інших регіонах країни, були хлібозаготівлі. Щоб не зірвати посівну кампанію, уряд у першій половині року надав голодуючим українським селянам продовольчу, фуражну і насіннєву допомогу. З цією метою Сталін відмовився від експорту деякої кількості зернових культур і навіть наказав закупити обмежені партії хліба за кордоном. Ці факти тепер відомі, і коли заходить мова про геноцид, наші зарубіжні колеги тільки посміхаються. Інша річ, що загальносоюзний голод 1932—1933 рр. відчувався в Україні у 1932 р. набагато гостріше, ніж в інших регіонах. У 1930—1931 рр. Україні затверджували такі хлібозаготівельні плани, яких раніше вона ніколи не виконувала. Можна здогадатися, хоч неможливо довести документально, що це була відповідь генсека на провідну роль українського селянства у протестах проти колективізації та розкуркулювання навесні 1930 р. Тоді Сталін був змушений на півроку припинити колективізацію і надалі здійснювати її в артільній, а не приховано комунній формі.

Завищені хлібозаготівельні плани теж можна розглядати як терор голодом, тому що селяни залишалися без хліба, голодували і навіть помирали з голоду. Загроза економічного колапсу на третьому році продрозверстки стала очевидною для керівних кіл партії, незважаючи на переможні газетні реляції про пуск новобудов першої п’ятирічки. Деякі з керівників, зокрема, група О. Смирнова, наважилися відкрито виступити проти генеральної лінії ЦК ВКП(б) в її сталінському виконанні. У нашому уявленні Сталін виступає як всесильний диктатор, але таким він став тільки після Великого терору 1937—1938 рр. і особливо після Другої світової війни. А тоді він міг позбутися посади генсека, якби в країні піднялася нова протестна хвиля. Чекісти вже сигналізували, що вона визріває, відповідні документи опубліковані.

27 листопада 1932 року Сталін скликав об’єднане засідання політбюро ЦК і Президії ЦКК ВКП(б), на якому поставив питання про засудження групи О. Смирнова. Виступаючи перед найвищим партійним синклітом, генсек попередив, що держава незабаром завдасть «сокрушительный удар» по «деяких» колгоспниках та одноосібниках. Йшлося про селян, які не бажали працювати на державу без матеріальної винагороди, але зміст удару не розкривався. Сталін уже зрозумів, що доведеться запроваджувати продподаток. Він був упевнений, що це припинить селянський саботаж, який викликав загальносоюзний голод за сприятливих для врожаїв погодних умов 1930—1932 рр. У 1921 р. заміна продрозверстки продподатком довела свою ефективність. Але він відтягував заміну аж до січня 1933 року. І саме в січні, маскуючись під уже звичні зимові хлібозаготівлі, завдав по селянству України, Кубані та Нижньої Волги той самий «сокрушительный удар».

Початок. Закінчення читайте в наступному випуску сторінки «Украина Incognita»

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, професор
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments