Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

Ексклюзивний поетичний «акваріум» та гендерні секції

Анатолій ДНІСТРОВИЙ розповів про друкованих сусідів по квартирі
28 березня, 2013 - 15:58

Поділ. Помешкання відомого письменника Анатолія ДНІСТРОВОГО. Про книжки говоримо в перебігах між кавою та книжковими стелажами, бо весь час хочеться доторкнутися до того чи іншого видання. Та й до зйомки Анатолій Дністровий стає не з книжкою, як би це було звично для інтерв’ю, а з десятимісячним сином Марком, наймолодшим «читачем» у родині. Сідаю на диван, та з нього й починаємо.

— Не можу забути ваш диван із книжками всередині. Ви й досі там їх тримаєте?

— Це дуже цікава ситуація була. Поділ — місце, яке шалено збирає пилюку. Мешкав у різних районах Києва, і генеральне прибирання квартири доводилося робити двічі на місяць, тут це треба робити двічі-тричі на тиждень. Коли хата була необжита і було мало меблів, ми тримали книжки в дивані, бо вони, як пилосос, збирають пилюку, а коли є мала дитина, це дуже небезпечно. Тепер маємо стелажі зі склом.

— Як затятий рибалка яких письменників-рибалок маєте в себе на поличках?

— В українській літературі я би не розводив рибальство і мисливство. У мене є Остап Вишня, який любив і полювати, і рибалити, до речі, з Рильським. У Хвильового є прекрасний цикл оповідань у стилі чорного гумору «Мисливські оповідання добродія Стапчука». Малим я дуже любив читати про перших одиноких мисливців, зараз би це назвали вестерном. Я не читаю творів під прицілом улюблених речей, а виходжу з того, що хороша література залежить не лише від тематики, а й від виконання, бо можна мати ексклюзивний матеріал і «прошльопати» його.

— Яка переважно література у вас на поличках?

— У нас є «чоловіча» секція, «дівоча» і гендерно змішана. «Дівоча» — це філологічна література, мемуари. У «чоловічій» частині — глобалістика, постмодерна критика, постструктуралізм, політекономія, соціологія.

— Чому Симона де Бовуар у «чоловічій» секції?

— Залетіла туди — це дуже відносний поділ... Ще є поетичний «акваріум», де багато ексклюзивних видань, як Петрарка у перекладі Ігоря Качуровського з підписом (Мюнхен, 1982 рік). Таких, я думаю, штук п’ять в Україні всього. Ще — діаспорське видання, також мюнхенське, Плужника — найкраще, як на мене (1979 рік). Є трохи книжок іноземними мовами. Наприклад, мені передали з Чехії перший том літературно-критичного видання Вітезслава Незвала, якого я дуже люблю. Богдана Матіяш привезла мені томик вибраного Лесьмьяна. Є й Аполінер французькою 1940-х років.

— Часто переїжджали з книжками?

— Так, із ящиками від бананів, бо вони найміцніші, не розвалюються від книжок — це класика жанру. У мене є схильність до колекціонування речей, але щодо книжок я себе обмежую. Якщо зараз купую, то, як правило, наукові видання з хорошими довідковими апаратами, у яких дуже багато сконденсованих ідей. А з художньої літератури купую лише улюблених авторів.

— Кого саме?

— Купив останню книжку Позаяка «Шедеври» (прикро, що цього не було років 15 тому), Валерія Шевчука — це останній живий класик, а Малкович дуже «смачно» видає. Вибране Жадана «Прощання слов’янки», яке давно хотілося мати. Підзбирую серію «Приватна колекція» і «Розстріляне відродження». Дуже гарний роман Петра Яценка «Січкарня» — якби я був у журі якоїсь премії, я би його відзначив.

— Якось на святкуванні дня народження книгарні «Смолоскип» вам як найактивнішому покупцеві вручили солідну знижку на книжки. Нині щось змінилося?

— У мого батька потужна бібліотека аж до третьорядних авторів української і зарубіжної літератури — 10 тисяч книжок. Для літературознавців, які пишуть статті, це необхідно. Загалом класична бібліотека втратила свої позиції. Я би хотів, звичайно, але що таке шикарна бібліотека? Це як яхта, яку треба доглядати, вкладати гроші. Для «здорової» бібліотеки потрібні шикарні умови життя, у мене, на жаль, цього немає.

— Чи є така книжка, яку б ви ненавиділи?

— Таких книжок багато. Наприклад, Олеся Гончара не тримаю у себе. Думаю, що це випадковість, що його прізвище хтось знає. Це був вихований, етичний чоловік, вів яскраву громадську діяльність, але... розумієте, література — це трохи інше.

— Позичаєте книжки?

— Моїх книжок по руках блукає з 1997 року до півтисячі. Зараз інше ставлення до них: люди почали розуміти свій дуже обмежений життєвий простір. Ми живемо в динамічному світі, інакше кажучи, на валізах. Людина, яка осідає, собі може дозволяти щось накопичувати. Людина, яка постійно в транзиті, собі дозволити великої бібліотеки не може. Багато людей уже перейшли виключно на читання електронного формату. Наприклад, моя приятелька літературознавець і культуролог Світлана Матвієнко, яка зараз в Америці, каже мені: «Толя, у мене бібліотека — 45 тисяч книжок». Я спершу не зрозумів, але виявляється, що це електронний контент, переважно англійською.

У нас дуже бідний ринок електронних книжок. Зараз легше отримати якусь статтю з-за кордону в електронному вигляді. Там це безкоштовно, або є абонементи. А у нас це все навіть не відцифровано. Лише російські пірати рятують голодного і бідного українського гуманітарія. Мене дуже втішила Комуністична партія Російської Федерації, а також — України. Вони повністю вицифровують п’ятдесятитомники Маркса та Енгельса і дуже щедро «роздають» в Інтернеті. Також цифрують Плєханова, соціал-демократів, літературну класику, яка їм подобається. Займаються ідеологічним піратством. На сьогодні у мене транзитне ставлення до бібліотеки. Назбирується контент видань з якоїсь цікавої мені зараз теми, який важливий, але тимчасовий. Завжди є проблема, чим більше займатися, тим паче перед романістом, тому що хороший роман — це матеріал, особливо якщо не на сучасну тему.

— Куди діваєте книжки?

— Віддаю, кому це потрібно. Для душі — усе в хаті стоїть, воно нікуди не помандрує, особливо поезія. До речі, це своєрідний тест письменників: якщо ти збайдужів до поезії, це означає, що в тобі щось відмерло. Мені подобається, що мені вже скоро сорок років і я за собою цього не спостерігаю. Звичайно, я критичніше ставлюся до поезії, але кожна культура дає п’ять-шість хороших поетів кожного століття.

ВІД РЕДАКЦІЇ

Кожен має право на власну точку зору. Зважаючи на «радянське повітря» в романах того чи іншого автора, можливо, є сенс дивитися глибше й «тестувати» середовище на наявність української громадянської ДНК? Утім, ставлення до визнаних авторитетів — це ще одна з тем, котра варта публічного обговорення.

Любов ЯКИМЧУК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments