Події

7 вересня в Києві — святкування Дня народження української книгарні «Смолоскип», що на Подолі. Літературна вечірка матиме назву «Я (Романтика)» і відбудеться в стилі 1920 років, епохи Розстріляного Відродження. Під час святкування проведуть конкурс читання «революційної поезії», змагання також відбудеться між тими гостями, хто прийде вдягнутим у відповідному стилі («революційне мілітарі», «непмани», «куркулі»). Організатори — видавництво «Смолоскип» — обіцяють лотерею та музичний концерт. А замість традиційного фуршету на відвідувачів чекають продпайки а-ля «воєнний комунізм», — повідомляє Олег КОЦАРЕВ.

26—28 серпня в Харкові пройшов фестиваль «Акумулятор». Традиційне для таких заходів поєднання поезії, музики й образотворчого мистецтва цього разу супроводжувалося тематичним акцентом екології міста, його історичного обличчя, міської культури. Саме тому більшість акцій відбувались у приміщенні старого Харківського цирку, який тепер не працює і про який багато хто забув, але він становить помітну пам’ятку давнього Харкова. А під час виступів на задньому плані транслювалися фотографії більш або менш занедбаних старовинних закутків міста. У літературних читаннях на старій цирковій арені взяли участь українські поети Олександр Ірванець, Сергій Жадан (він був одним із організаторів фестивалю), Павло Коробчук, Ганна Яновська, Сашко Ушкалов, Олег Коцарев, Євген Положій, Дмитро Лазуткін, Світлана Поваляєва. А також гості з інших країн і різних мов: російський поет Ігор Сід, білорус Андрій Хаданович та поляк Марцін Цецко (він читав свої вірші у супроводі електронної музики). Музична частина складалася з рок-блоку, де виступали такі гурти, як «Світер», «Папа Карло», «Собаки в космосі», «Оркестр Че»... У приміщенні старого цирку проходила і виставка робіт харківських художників та фотографій і плакатів авторів з різних міст і країн. «Родзинкою» стала велоекскурсія для учасників і гостей фестивалю центральними та індустріальними районами Харкова, повідомляє Олег КОЦАРЕВ.

Він був знавцем людської психології, а тому розумів, з чого варто починати писати роман, щоб його не закинули після першого абзацу. Без жодного слова жалю і аналізу Стіг Ларссон просто констатував те, що бачив його головний герой: «Вона лежала на спині, міцно пристебнута ременями до вузького ліжка зі сталевою рамою. Один ремінь проліг упоперек грудей, зап’ястки закріплено до бічних рейок на рівні стегон». Такими рядками відкривається перший розділ гостросюжетного роману шведського письменника, журналіста та громадського діяча Стіга Ларссона «Дівчина, що гралась з вогнем». Після опису ув’язнення 14-річної дівчини з’являється природне людська бажання дізнатись, хто вона така? І хто її скував ланцюгами, і чому. Чи вона — та дівчина, що любить гратись із вогнем, а можливо, є в книжці інша любителька сірників і вогників. Читачам, які ознайомились з першою книжкою Ларссона «Чоловіки, що ненавидять жінок», розв’язати таке завдання значно легше. Підказкою є той факт, що перша і друга книжки автора входять до трилогії «Міленіум» (третю книжку українське видавництво «Фоліо» поки що не переклало), а отже, ймовірно, що герої продовжили своє життя у іншому томі й під іншою обкладинкою. Тож, можливо, вона — це Лісбет Салендер, дівчина з фотографічною пам’яттю та феноменальними знаннями комп’ютера. Як на мене, ця Лісбет Салендер — унікальна героїня в літературі, й навряд чи можна знайти в прозі її прототип. І не тільки тому, що про хакерів почали писати не так давно, а тему пірсингів та татуювань, яких на її тілі не злічити, взагалі уникали. Лісбет — це людина-міф. Якщо вона має прототип серед жителів цієї планети, зустрітись з ним не хотілося б. Бо де є Лісбет — там суцільні неприємності. Там мафія, гангстери, збоченці та вбивці, від яких їй ледве вдається втекти.

Однак там також є і красунчик-журналіст Мікаель Блумквіст (знаний своїми любовними походеньками з першої книжки трилогії). Цього разу на більше ніж восьмистах сторінках його зустрічі з Лісбет траплятимуться рідше і не матимуть таких романтичних описів. А втім, кінець на них чекає значно кращий. Та для цього доведеться поборотись із Залою, або Олександром Залеченком (російським полковником, шпигуном та керівником політичних вбивств у країнах третього світу), дізнатись таємницю життя та родоводу Лісбет, врятувати кілька життів і зануритись у світ кримінальної Швеції.

Гостросюжетний роман «Дівчина, що гралася з вогнем» читається просто і легко. І це все завдяки неперевершеній майстерності її автора Стіга Ларссона, який у 2009 році за рейтингами перегнав найпопулярніших бестселерів навіть широко розголошеного Дена Брауна, — повідомляє Катерина ЛУЦЬКА.

Поет, драматург і перекладач, один із засновників Нью-Йоркської групи поетів Богдан Бойчук презентував новинки: «Мої феміністки. Щоденності схибнутого поета» та «Розанна з Нивок». Головний герой роману «Мої феміністки» —інтелектуал і авантюрист Аркадій Мориквас — пропускає крізь призму іронії усе своє життя: студентські рухи, цнотливий галицький аристократизм, американську добродійність та гендерну науку, щоб наприкінці дійти до... справжнього кохання «з першого погляду», а точніше — з двох перших поглядів. У «Щоденностях схибнутого поета» поет-невдаха Антоній, який не від світу цього, ненавидить своїх батьків і дружину, однак любить безустанно писати. А ще — мріяти про своє призначення: стати месією і врятувати людство. Напевно, врятував би, якби не закохався в модельку... У «Розанні з Нивок» зустрічаються двоє, які ніколи, здається, не мали б зустрітися. Вона — розгониста, богемістична керамістка, завжди ходить у обляпаному глиною одязі. Він — ювелір, денді, найбільше цінує те, як людина виглядає, й упорядковане життя. Ці несумісні персонажі проходять через конфлікти, непорозуміння, сварки і велику трагедію. Врешті, закохуються. Такий собі happy end. Це — якщо коротко. Очевидно, враження від прочитаного мають бути яскравими, повідомляє Надія ТИСЯЧНА, «День».