Коли людина не встане з колін, то вона не далеко зможе пройти.
Іван Драч, український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч

Повернення Віри Річ

29 квітня, 2011 - 00:00
ФОТО НАДАНЕ АВТОРОМ

24 квітня видатній британській перекладачці української літератури Вірі Річ виповнилося б 75. Віра Річ полишила земний світ 20 грудня 2009 року. Вона хотіла, щоб її душа знайшла спочинок біля Тараса Шевченка, а отже, останнім бажанням британської перекладачки було те, щоби бодай частину її праху було перевезено в Україну й поховано в Каневі, десь неподалік від Чернечої гори. Хотіла зустрітися з Шевченком після земного життя, сповненого драматизму і трагізму, самотності й культурної покинутості. Віра Річ створила свою Україну всупереч історії, всупереч політикам. І вона любила свою Україну, європейську, демократичну, незалежну. Все життя віддала тому, щоб про Україну взнали у світі якнайбільше. Дружба з Україною тривала, починаючи з 1961 року. Україна не змогла віддячити належним людині, яка працювала задля утвердження у світі української культури, літератури.

15 квітня останнє земне бажання перекладачки нарешті здійснилося. До цього долучилися різні інституції. Передусім це символічне «перепоховання» стало можливим за сприяння І. Ліхового, Надзвичайного і Повноважного Посла України; М. Жулинського, директора Інституту літератури ім. Т. Шевченка, а ще завдяки товариству «Просвіта», Національній спілці письменників України. Автору цих рядків випала непроста місія виконати волю В. Річ і перевезти прах в Україну в грудні 2010 року.

Віру Річ було поховано на «Козацькому цвинтарі» в Каневі. Відбулося відкриття пам’ятника із вмонтованою капсулою з прахом. Відтепер цей меморіал патріотки української культури можна назвати справжнім «місцем пам’яті» (П. Нора) в Україні. Мільйони відвідувачів Канева з різних областей нашої країни та країн світу зможуть прийти до Віри Річ, найвизначнішої перекладачки української літератури в англомовному світі ХХ століття. Фактично, було перекладено тексти, які існують у центрі канону української літератури: драми Лесі Українки, твори з «Кобзаря» Шевченка, твори І. Франка, вірші В. Стуса, Л. Костенко.

Віра Річ — це маленький гігант. «Маленький» у вимірі фізичному. Гігант — у вимірі духовному. Ця людина, перекладаючи українську літературу в діапазоні від Шевченка до Стуса, витворила самобутню «англійську Україну», зрештою, європейську Україну. На жаль, колосальні зусилля не були оцінені належним чином. Віра Річ одержала дві відзнаки від України — премію імені І. Франка та орден княгині Ольги. Проте ці нагороди прийшли занадто пізно. А зрештою, «митцю не треба нагород». Тільки ось у чому питання: чи був «народ» у цього майстра? І тут постає найприкріша відповідь: Віра Річ була заблокована впродовж усього життя. Бо заблокованою була сама Україна, і, що найтрагічніше, навіть за незалежності... Та не можна сказати, щоби Віра Річ хоч колись почувалася пригнічено, безсило. Вона просто не знала таких слів. Працювала всупереч часові, всупереч історії.

Віра Річ ніколи ні в кого нічого не просила через вроджений аристократизм. І це давало їй право залишатися вільною. Справді, навіть у найтяжчі миті виснажливої хвороби свідомість цієї людини ні на мить не казала собі: я хвора, я втомилась, я хочу спокою. Все життя вона працювала. І не любила порожніх псевдоінтелектуальних балачок. Вважала, що коли людина позбавлена комплексів, коли вона поводиться природно, — то це найбільше щастя. Не боялася бути відвертою, ніколи не приховувала своїх найстрашніших хвороб, бо вважала, що людина, яка не боїться хвороби, зможе звільнитися від неї.

Наприкінці 2007 року за підтримки Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України вийшло видання вибраних поезії Т. Шевченка в перекладі Віри Річ із передмовою академіка Івана Дзюби. Це фундаментальне академічне видання має назву «Тарас Шевченко. Вибрана поезія. Живопис. Графіка».

Тепер Віра здобула остаточну свободу — її волю було виконано. Мабуть, вона вже встигла зустрітися з Шевченком і дізнатися оцінку власних перекладів... Принаймні ця зустріч відбулася в Україні.

Це слова-пересторога. Однак 15 квітня, на відкритті пам’ятника, в Каневі була дивовижна погода: то вітер, то сонце. Все як у житті. Але сонце таки перемогло. Весна прийшла в Україну. Весна Віри Річ.

На згадку від Віри Річ. «Кропітка робота перекладача»:

«У «Заповіті» Шевченка є ключове слово «окропіте». Як перекласти його англійською мовою? Словники рекомендують вживати слова ‘sprinkle’ or ‘spatter’ (це щось на кшталт забризкувати, розпорошувати. — Д.Д.), але знавці англійської мови зрозуміють, що ці слова мають інший зміст. Отже, ці слова не задовольнили мене, тож я була змушена шукати щось нове.

Кілька місяців я намагалася віднайти потрібне слово-образ, яке змогло б якнайточніше передати Шевченка в «Заповіті». Намагалася увійти в силове поле контексту і підтексту, щоб звідти виринуло потрібне слово. І тоді почала розуміти, що я шукаю слово, яке використовують священики, щоб святою водою «окропити» тих, хто хоче наблизитися до Божої благодаті, відчути Божий дух у собі. Це мало б символізувати духовне очищення.

Далі відбулося те, що називається словом «еврика»... Я знайшла, що 1500 років тому в англійській мові було потрібне мені слово. Згідно з лінгвістичними дослідженнями, це слово прийшло в англійську мову від мов «германських племен». У старій англійській мові це слово звучить як «bletsian». Ще 597 року це «поганське» слово піддалося процесові християнізації й перетворилося на слово «bless» («благословити» в українські мові. — Д. Д.). Саме цим словом і дотепер послуговуються священики, і саме це слово я прагнула віднайти. На щастя, знайшла...»

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ