Треба за всяку ціну обминати ...широкі, розкриті двері і шукати правдивої великої брами, над якою віють непідроблені, неперелицьовані прапори нашого духу
Олена Теліга, українська поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН

Про роботу на випередження

Ірина КЛЮЧКОВСЬКА: «День» закладає зерно розуміння процесів в Україні. Воно обов’язково проросте»
16 жовтня, 2014 - 16:16
ІРИНА КЛЮЧКОВСЬКА

16 жовтня ювілейний день народження відзначає давній щирий друг і партнер «Дня» — Ірина Ключковська, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою (МІОК) «Львівської політехніки». Ірина Михайлівна очолює цю унікальну установу вже десять років, і за цей час вона домоглася значних успіхів у співпраці зі світовим українством. Окрім постійної підтримки нашої фотовиставки, абсолютно всіх ініціатив «Дня», Ірина Михайлівна вже кілька років поспіль модерує представлення книжкових новинок нашої «Бібліотеки», саме їй належить ідея створення Благодійного фонду підтримки ініціатив «Дня», яку успішно втілює Микола Гриценко. «День» бажає Ірині Михайлівні й надалі залишатися такою ж енергійною та ініціативною, міцного здоров’я, нових цікавих проектів та наснаги.

Звісно, ми скористалися святковою нагодою, щоб поставити пані Ірині кілька актуальних запитань.

— Ірино Михайлівно, очолюваний вами заклад постійно на контакті з діаспорою. Якою є зараз її роль і вага у зв’язку з останніми подіями в Україні?

— Питання світового українства, на жаль, 23 роки у нашій державі було на маргінесі. Створювалися програми, але під ці програми ніколи не було належного фінансування, і вони не мали системного характеру. Мабуть, ми — чи не єдина установа в Україні, яка послідовно займалася цими питаннями. Але тепер усі побачили, що світове українство — це фактор реального політичного впливу. Зокрема, така структура, як Світовий конгрес українців, який об’єднує українські громади у 33-х країнах світу. Всі вони з листопада минулого року дуже активні. Це, насамперед, підтримка Євромайдану: в усіх країнах світу, де є українці, проводилися мітинги, зустрічі, пікети. Зараз, в умовах війни з Російською Федерацією, вони теж не залишаються осторонь: активно збирають і фінанси, і медикаменти. Окрім того, президент Світового конгресу українців Євген Чолій уже давно займається лобіюванням питання євроінтеграції України, він зустрічається з очільниками фактично всіх європейських країн, провідними структурами. Я думаю, що тепер зовсім по-іншому оцінять і Україна, і владні структури — Кабінет Міністрів, Верховна Рада — роль світового українства у побудові Української держави.

Дуже важливо, що в Україні нарешті прокинулося розуміння того, що українці, які є за кордоном, — це фактично частина нашої держави. Двадцять мільйонів українців — така цифра є на офіційному сайті Світового конгресу українців. Тобто це третина нас. Зараз вони дуже активізувалися, побачили свою важливість і дуже піднялися у всіх країнах, навіть у тих, де ми мало що знали і чули про діаспору — Норвегії, Данії, Голландії.

— Нещодавно в МІОКу обговорювали проблему втрат України від міграції висококваліфікованих фахівців. Як ви оцінюєте рівень патріотизму сучасної молоді? Чи дозволить він зменшити «відтік мізків» з України, щоб найрозумніші залишилися тут будувати своє майбутнє і свою країну?

— Цієї осені — 10 років, як я прийшла в інститут. Для мене дуже важливо, що за цей час мені вдалося структурувати роботу інституту. Найважливішим для мене був відділ україністики, де реалізовується проект «Крок до України», ми пишемо власні підручники української як іноземної, за якими працює і молодь діаспори, й іноземці на всіх континентах планети. Другий відділ досліджує міграційні процеси. З 2006 року ми активно вивчаємо питання трудової міграції, транснаціональної родини, тобто робота в нас системна. Зараз ми за підтримки Львівської обласної держадміністрації провели дослідження міграційних настроїв молоді. Провели його у «Львівській політехніці» — цей університет найбільший за кількістю студентів у Західній Україні, саме з цього краю найбільше виїжджали за роки незалежності. Дуже важливо, що одним із факторів, який змушує людину з вищою освітою залишатися в Україні, є патріотизм. Уперше патріотизм вийшов у нас на перше місце! Це справді важлива проблема, тому що ми давно прогнозували, що потенціал трудової міграції, яка народилася в нас у середині 1990-х років, уже вичерпаний. Зараз ми прогнозуємо іншу якість цієї міграції — відтік висококваліфікованих кадрів, тож поставили собі завдання з’ясувати, як Україна може для себе знайти й використати весь цей потенціал для розбудови країни. Ми розробили цілу серію рекомендацій, які будемо адресувати зараз до органів виконавчої й законодавчої влади.

Третій напрям нашої діяльності — презентаційна робота. Ми започаткували проект «Відкриймо для України українську діаспору». Причиною того, що в Україні немає відповідної політики щодо світового українства, на відміну від інших держав у світі, я вважаю елементарне незнання. І якщо ті люди, які керують нашою державою, зрозуміють важливість великої праці світового українства, мені здається, зміниться і сама концепція співпраці.

Ми в інституті ще 10 років тому запропонували концепцію, в основі якої лежить рух назустріч одне одному. Настав час, якщо ми хочемо використати і демографічний, і політичний, і культурний потенціали, які є за межами України, і зрештою цей фактор лобіювання наших інтересів, то повинні дуже грамотно вибудовувати політику щодо цих українців. Має бути на рівні держави ухвалена концепція співпраці, розроблена системна програма, підкріплена фінансами. Звісно, ми зараз перебуваємо в таких умовах, що розраховувати на фінансову підтримку таких проектів не можемо, тому що, на жаль, весь ресурс забирає в нас війна. Але треба працювати на випередження. Всі ці напрацювання, які має наш інститут, потім рано чи пізно згодяться державі. Це так само, як газета «День». Вважаю, та величезна просвітницька робота, яку проводить газета, теж була й є на випередження. І в тому, що у нас відбулася Революція Гідності, я вважаю, є велика заслуга газети «День». Тому що відсутність знань із нашої історії та культури вихолощує світосприйняття і поняття ідентичності. А газета працює на його збагачення. Гадаю, люди, які прийшли на Майдан минулого року, дістали зерно розуміння всього, що відбувається у нашій країні. Це ті зерна, які ми кидаємо в землю. Це не означає, що вони відразу проростуть, але те, що вони проростуть, — однозначно.

— Ви уважно спостерігаєте за всіма процесами, що відбуваються в українському суспільстві. Чи бачите зараз підстави для оптимізму? І де черпати для нього натхнення?

— Історія України показує нам, що ми непереможні. Якщо ми пройшли всі голодомори, репресії, винищення — і ми залишилися, то зараз, коли, як ніколи згуртувалася нація, все одно перемога буде за нами. Моя родина теж пройшла коло страшних репресій, коли практично всі з родини були винищені, але ідея незалежності України завжди витала: через мою бабцю, яка пройшла ці всі репресії й заслання, через мою маму, яка пройшла ці всі жахи, — вона проросла в дітях і тепер в онуках. Так само і на рівні держави. Справжнє українське зерно дуже міцне й непереможне. Я знайома з багатьма людьми, які дуже важко працюють, і тих людей є щораз більше. Мусить бути критична маса народу, і тоді все збувається. Коли я прийшла в інститут, єдині, хто нас підтримав, — це «Львівська політехніка» й її ректор Юрій Бобало. Коли ми подавали на різні гранти, то дуже часто програвали, бо ніколи не працювали під відкати. Нам було дуже важко, але я своїм працівникам сказала: «Ми мусимо так працювати, тому що мають бути окремі організації, люди, які ідуть чесними кроками». Якщо таких організацій і людей стане багато, тоді Україна відбудеться як сильна, міцна держава. Я вірю, що так буде.

Ольга ХАРЧЕНКО, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments