...Від того, скільки цеглинок ворожого муру проб’ємо лезами і кулями, залежить підсумок боротьби.
Юрій Горліс-Горський, український військовий і громадський діяч, письменник

Секрети підліткової літератури від дитячого письменника

Валентин БЕРДТ: «Діти мріють зустріти на сторінках книжок своїх ровесників з їхніми моральними пошуками і психологічними драмами»
21 лютого, 2013 - 15:58
ПИСЬМЕННИК ВАЛЕНТИН БЕРДТ ПЕРЕКОНАНИЙ, ЩО КОМП’ЮТЕР ПЕРЕШКОДЖАЄ ПОВНОЦІННОМУ РОДИННОМУ СПІЛКУВАННЮ / ФОТО НАДАНО КЛУБОМ-МАГАЗИНОМ «ПТИЧКИН ДОМ»

Письменник зустрівся зі своїми маленькими донецькими читачами у книжковій крамниці. Книгарня, організовуючи захід, мала на меті показати справжніх «живих» письменників, адже зазвичай діти у своїх підручниках бачать портрети людей, які жили в далекому минулому. «День» поговорив із Валентином Бердтом про дитячу книжку як рятівника від синдрому «віртуальної лавини»

— Якою, на вашу думку, має бути література для сучасної дитини?

— Сьогодні значна частина дитячої літератури — це солодко-патетична казка. Але діти змінилися. Вони потребують зовсім іншої літератури. Про що? Потрібно писати про все. Починаючи з фентезі й закінчуючи соціально-психологічним романом для підлітків.

За часів СРСР була налагоджена система профільних видавництв, розповсюдження, пропаганди, система бібліотек. Але згодом все це зламалось, і нічого нового не було створено. Зараз ми починаємо вибудовуватися, десь щось спрацьовує, десь — ні. У нас немає жодної ідеології дитячої літератури як такої. В нас якесь засилля іноземної літератури. Ми з більшою радістю пропагуємо якісь перекладені твори, і часто не високохудожні. Це відбувається і в дорослій літературі, і в дитячій. Тому я думаю, що, передусім, дитячій літературі потрібна підтримка влади. В хорошому сенсі. Тобто мають бути і крамниці з дитячою літературою, і бібліотеки, і додаткові тиражі. Держава має відслідковувати нові цікаві книжки, нових хороших авторів і рекомендувати їх для читання у школах. Те, що зробив творчий конкурс «Великий Їжак», коли зібрав усю дитячу літературу, видану за два роки, і обрав дев’ять кращих книжок. Я не знаю, хто саме має цим займатися в державі, але хтось точно має.

— Ви говорили про те, що в сучасній дитячій літературі бракує самого підлітка. У вашій книжці «Мій друг Юрко Циркуль та інші» він з’являється. На вашу думку, яким він має бути? І в такому разі, чи має книжка подобатися підліткам та їхнім батькам?

— Справді, серед книжкового розмаїття не так уже й вирізняються «могутньою купкою» тексти для підлітків. Щоправда, останніми роками ця прогалина поступово заповнюється, але не так швидко. Впевнений, якщо підліток прагне щось прочитати, то неодмінно зверне увагу на такі твори, як «Друзі за листуванням» Оксани Лущевської, «Русалонька з 7-Б» Марини Павленко, «Отто, принц Львівський» Олекси Росича. Поступово змінюється ситуація на краще завдяки перекладам. У видавництві «Урбіно» вийшли чудові книжки Барбари Косовської «Буба» та «Буба: мертвий сезон».

Спілкуючись із підлітками під час зустрічей, я цікавлюся: про що б вони хотіли прочитати в книжках для шкільного віку? Відповіді найрізноманітніші. Тут і фентезі, й детектив, й дитячі енциклопедії тощо. Також вони мріють зустріти на сторінках книжок своїх ровесників з їхніми проблемами, клопотами, моральними пошуками, психологічними драмами і т.ін. Напевне, ось такої літератури бракує.

Ви цікавитесь, яким має бути підліток у художньому творі? Насамперед — справжнім, таким як на вулиці, в спортзалі, за комп’ютером та, нарешті, у школі. Адже кому цікаво читати про себе несправжнього? Штучний сюжет, штучні персонажі, діалоги одразу ж відштовхують.

— А чи здатна література вирішувати підліткові питання?

— Безумовно. Не буде підліткових питань, не буде й підліткової літератури. Інша справа, настільки це ефективно вдається авторам таких текстів? Хоча твір не може бути готовим рецептом від усіх болячок підліткового періоду, бо його не цікаво читати. Читач мусить самотужки, через осмислення, переживання докопатися до відповіді на питаня, що його хвилюють. Напевне, в цьому й полягає найважливіший секрет формули співтворчості: письменник — читач.

— А що ви рекомендуєте читати власній доньці? І чи рекомендуєте?

— Моя дитина вже виросла з того віку (їй зараз 15 років), коли вона дослухалася до того, що я раджу. Вона читає популярні сентиментальні романи. В дитинстві читала передусім класику. Я пропонував їй українську, російську та зарубіжку класику, перевірену на собі. Це величезний список. Але сьогодні мені важко впливати на її літературний смак. Щоправда, нещодавно вона прочитала Курта Воннегута, і для мене це було відкриттям.

Я доволі обережно і з трепетом душі дивлюся на сучасних підлітків. У чомусь вони розумніші за нас, у дечому ще ні. Але це настільки складна глиба, яку мені хотілося би, як Макаренко, обняти й обігріти. Мені їх дуже шкода. Вони якоюсь мірою замучені школою, суспільством. Батьки через постійне і граничне безгрошів’я не додають їм частину свого тепла. І дитина зростає сама.

— Можливо, не тільки через безгрошів’я. Деяким батькам простіше залишити дитину з комп’ютером, наприклад... Сьогодні на зустрічі дуже багато дітей говорили про те, що вони проводять час за комп’ютером, не мають реальних друзів і дуже рідко кудись вибираються з батьками...

— Тобто прийшли з роботи: «Привіт» — «Привіт». На цьому завершується спілкування, і — кожен у свій монітор. І в цьому я переконався на прикладі власної сім’ї. Я навмисне рахував кількість слів за добу і потім говорив, що за день ми вимовили стільки-то слів і речень. Мене це насторожує. Так, це не завжди залежить від грошей. Через наплив цих штучних речей, штучного способу життя, розваг, дозвілля ми це не можемо ні побачити, ні осягнути. Знаєте, є така дитяча німецька казка, коли на сопілці хлопець-злодій виводить із міста усіх дітей. Це насправді було колись, у Середньовіччі. Так само і сьогодні може зробити Інтернет, ці віртуальні розваги. Одного ранку ми прокинемось і побачимо, що наших дітей немає. Міста будуть порожніми.

Я думаю, що все одно все залежить від системи виховання в державі. Так само, як спрагла людина хоче напитися, так підліток хоче знати дедалі більше й більше. Це повинно бути природною потребою. Але для того, щоб ця потреба виникла, дітей потрібно заохочувати до знання цікавими винаходами, науковими розробками, бесідами. Всі гуртки зараз не безкоштовні, й не кожні батьки можуть дозволити віддати свою дитину у різні секції. Крім того, у віддалених від центру районах їх набагато менше, часто це дуже незручно для батьків, і вони не можуть возити дитину через усе місто. Таким чином, Україна може втратити чергового Корольова чи Ньютона, чи когось іще. Коли дитина раніше відвідувала такі гуртки, дізнавалася багато цікавого, то їй хотілося пізнавати ще й ще. А зараз дитина нічим не займається, крім танців та спорту. У нашій країні танцюють всі й у футбол грають всі, й більше нічого. Тобто дитина має відчути, що реальний світ прекрасний, що є багато цікавого.

ДОВІДКА «Дня»

Валентин БЕРДТ — журналіст, письменник. Живе у Харкові, друкується у Львові. Літературну творчість розпочинав як поет, видавши збірку верлібрів «Потойбіччя». Як прозаїк дебютував романом «Останній клієнт». У дитячій літературі з 2009 року. В. Бердт — лауреат творчих конкурсів «Часопис», «Часопис-2000», «Коронація слова» (2009), «Коронація слова» (2012), лауреат літературної премії «Великий Їжак» (2012).

Катерина ЯКОВЛЕНКО, «День», Донецьк
Газета: