Важливі й помітні книжки 2010 року

Різні інституції та засоби масової інформації підбивають книжкові, літературні підсумки року приблизно в один і той самий спосіб — публікують різноманітні рейтинги, топи продажів (слід відзначити, вельми умовні — так, укладачі одного з рейтингів продажів зізналися, що більшість видавництв їм не надали жодної інформації про те, наскільки розпродалися наклади їхніх книжок) тощо. «День» підійшов до справи менш по-спортивному. Ми вирішили просто і без хіт-парадів нагадати читачам про ті книжки 2010 року, які, на нашу думку, були цікавими, яскравими й викликали жваву реакцію читацької публіки. Наприклад, як «Екстракт +200» з бібліотеки нашої газети.

Ліна КОСТЕНКО. «Берестечко» («Либідь»)

Власне кажучи, це лише перевидання. Але, так би мовити, помітного суспільного звучання додали дві обставини. По-перше, поема про національну поразку й оговтання від неї знов вийшла друком саме цього року, надзвичайно непростого для країни. По-друге, цією книжкою Ліна Костенко оголосила про своє повернення в публічний простір. Краща поезія за рейтингом «Книжка року».

Оксана ЗАБУЖКО. «Музей покинутих секретів» («Факт»)

Оригінально, вигадливо і сильно написаний роман про пам’ять, історію, гідність. Журналістка хоче дізнатися про долю вояків УПА, яких зображено на одній родинній світлині, й у процесі пошуку інформації помітно змінюється її життя, а в чомусь і життя всієї країни. Можна було почути й такі думки, що це «перший справжній повноцінний роман» у сучасній українській літературі, що цей твір надто пафосний та його сюжет часом суперечить здоровому глузду. Книжка не для любителів дуже простого чтива. Краща проза за версією «Книжки року».

Михайль СЕМЕНКО. Вибрані твори («Смолоскип»)

Перше в незалежній Україні повноцінне перевидання творів головного авангардиста вітчизняної літератури. Розстріляний у тридцяті роки, Семенко спочатку був під забороною, його ім’я повертали дуже повільно і неохоче. Згодом, коли тоталітарний тиск на літературу зник, Михайль Семенко виявився не зовсім бажаним з інших причин — уже не вписувався в «ідеальну літературну картинку» своїм експериментаторством, екстравагантністю й лівими поглядами. Аж тепер з’явилася нагода уважно і вдумливо почитати його поезії — як вигадливо-авангардні, так і зворушливо-ліричні.

Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років («Клуб Сімейного Дозвілля»)

Збірка короткої прози. Головне її значення — в тому, що під одним «палітурним дахом» зібрались одразу десять помітних авторів із «дев’яностиків» та «двотисячників» — Софія Андрухович, Любко Дереш, Анатолій Дністровий, Сергій Жадан, Ірена Карпа, Світлана Пиркало, Світлана Поваляєва, Тарас Прохасько, Наталка Сняданко, Сашко Ушкалов. Отже, ця книжка особливо потрібна тим, хто хоче попередньо познайомитися з творчістю цих авторів, скласти уявлення про їхній стиль і тематику, зрозуміти, кого було б варто почитати ще. Очевидно, складовою концепції з усіма відповідними плюсами й мінусами стало те, що в «Декамерон» увійшли не найкращі, а найновіші твори.

Тарас ПРОХАСЬКО. «ботакЄ» («Лілея-НВ»)

На новий витвір Тараса Прохаська чекали, може, й не так, як на книжки Ліни Костенко, а все ж поява «ботакЄ» спричинила помітний резонанс. Щоправда, чимала частина книжки — вже давно і добре відомі тексти. Але є там і нові речі. В якомусь сенсі «ботакЄ» можна назвати вибраними творами Тараса Прохаська, що надає виданню додаткового змісту. Ще одне свідчення того, що в галузі молодої української прози вже можна підбивати перші підсумки.

Сергій ЖАДАН. «Ворошиловград» («Фоліо»)

Найновіша проза Сергія Жадана. Повість, яка певною мірою продовжує сюжетні та стилістичні традиції книжки «Депеш Мод». Дивакуваті житейські пригоди чергової «розгубленої людини» у східноукраїнському постіндустріальному степу. Кохання, метафори, контрабанда, сектантство, рейдерство, краєвиди і солідарність. «Ворошиловград» став книжкою року від Бі-Бі-Сі.

Рух Опору в Україні: 1960—1990. Енциклопедичний довідник («Смолоскип»)

На сьогодні ця книга — найповніше зібрання інформації про те протистояння, що його чинила частина українського суспільства щодо радянської влади після смерті Сталіна і до розвалу СРСР. Довідник містить статті про окремих персонажів тієї колись сильнішої, а колись прихованої боротьби, про нелегальні ЗМІ, організації, найважливіші події. «Рух Опору» — обов’язкова складова розуміння історії нашої країни у ХХ столітті.

Іван МАЛКОВИЧ. «Все поруч» («А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»)

Книжка Івана Малковича, як і сама його поезія, — тиха, така, що не потребує аж надто яскравих та ефектних презентацій, зате дуже вишукана й тонка. До «Всього поруч» увійшли старі й нові, часом старі, але виправлені вірші дорослого поета, більш знаного як дитячий видавець, деякі його інтерв’ю та есе.

Анатолій ДНІСТРОВИЙ. «Дрозофіла над томом Канта» («Піраміда»)

Повість — сам автор, щоправда, переконаний, що це роман, бо, мовляв, час прискорюється і сьогодні роман уже не може мати кількасот сторінок, — котру називають водночас і сентиментальною, й інтелектуальною. Поєднання цих ознак, мабуть, і робить «Дрозофілу...» цікавою. З одного боку, книжка сповнена емоцій — здебільшого спогадів головного героя про загиблу кохану. З іншого — художньо оформлені роздуми про вільне філософствування і наукову поденщину, деградацію освіти і науки в Україні 1990-х років, про пасивність і самотність.

Павло КОРОБЧУК. «Кайфологія» («Факт»)

Одна з нечисленних за останній рік поетичних книжок молодших авторів-«двотисячників», серед яких Павло Коробчук є одним із найталановитіших. Цікава й дотепна метафорика, сполучення самотності й відчуженості з почуттям гумору, ритмічність і сучасність, стрімкі переходи між різними площинами та проявами реальності — завдяки цим рисам «Кайфологію» сміливо можна охарактеризувати як одну з яскравих і помітних книжок новітньої поезії.

Володимир РУТКІВСЬКИЙ. «Джури і підводний човен» («А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»)

Закінчення пригодницької трилогії про джур-характерників, козаків та їхні пригоди. Цікава підліткова література, і популярна, і добре написана. Попри, здавалось би, зовсім не сучасну тематику, книжки Володимира Рутківського цілком успішно завойовують увагу тинейджерів, яких здебільшого не дуже цікавить художня література.

Петро МІДЯНКА. «Луйтра в небо» («Темпора»)

Практично повне зібрання творів знаменитого й екзотичного закарпатського поета Петра Мідянки. Слово «луйтра» в одному із закарпатських діалектів означає «драбина» — подібні діалектизми містяться в назві кожної книжки Мідянки. Сповнені незвичних слів і його вірші. А ще в них купа карпатської топоніміки, культурного контексту різних років та своєрідного драйву. Етапна книжка.

Сновиди. Сни українських письменників («А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»)

Антологія, в якій зібрано записи сновидінь українських письменників. Є навіть сон Григорія Сковороди. А решта авторів — письменники сучасні й дуже різноманітні. Як розмаїті й їхні сни: в когось це складні й плутані символічні видіння, в інших — веселі абсурдні історії. Ніхто, щоправда, не може бути до кінця впевненим, чи бачили автори ці сни насправді, чи вони є плодами їхньої літературної вигадки.

Валентин СИЛЬВЕСТРОВ. «Дождаться музыки» («Дух і Літера»)

Незвична за формою, але дуже потрібна книжка — своєрідна «стенограма» зустрічей видатного сучасного українського композитора Валентина Сильвестрова зі слухачами. Бесіди про сучасну класичну музику, не досить у нас відому широкій публіці, про синтез мистецтв і музичне відчуття світу. Must read — для тих, хто не знає, але хоче пізнати і зрозуміти сьогоднішню музику. Важливо, що до книжки додається DVD-диск із записом багатьох творів Сильвестрова.

А ось враження від 2010 книжкового року від Сергія Руденка, письменника, публіциста, книжкового експерта:

— Є кілька книжок, котрі, як на мене, «зробили» 2010 рік. Це — «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко, «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко та «Ворошиловград» Сергія Жадана. Книжка Костенко датована 2011 роком, а тому, я переконаний, вона стане і книжкою року Бі-Бі-Сі, й переможе у «Книжці року-2011». Романи ж Забужко і Жадана цьогоріч сперечалися за першість. Мені особисто подобається більше «Ворошиловград». Я прочитав його із задоволенням, відчувши дух «жаданізму». Не хочу образити Оксану Стефанівну, але її роман усе ж таки — для специфічного читача, гурмана її творчості, яким я не є. Цього року порадували мене Сашко Дерманський із «Чудовим Чудовиськом у світі Жаховиськ» та Андрій Кокотюха з «Таємницею козацького скарбу», котрі вийшли друком в «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Ба більше — скажу, що дитяча література, яку сьогодні творять сучасні українські автори, мені подобається більше, ніж «доросла». Я щоразу охоче гортаю книжки і Лесі Вороніної, і Сашка Гавроша, і Сашка Дерманського, й Андрія Кокотюхи, й Івана Андрусяка. Саме ця література виховує нових читачів українських книжок. Це схоже на довгостроковий проект із залученням діточок до читання української книжки. Загалом же мене тішить, що цей рік не став, як прогнозували експерти, крахом для українського книговидання. Сподіваюся, не буде таким і наступний рік. З Новим роком, новими проектами, новими книжками і новими читачами!