Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

Берегти без нагадувань

Давні й нові виклики, що постають перед дітьми
31 травня, 2018 - 15:18

1 червня в усьому світі відзначають Міжнародний день захисту дітей. Але чи справді вони захищені? На жаль, ні. Домашнє насильство — не рідкісне явище. На багатьох стінах, зокрема й біля шкіл, — оголошення про продаж «солей» — шкідливих хімічних наркотиків. А ще — війни. Діти не повинні знати, що це таке. Однак просто зараз якийсь малюк на Донбасі ховається у підвалі й плаче, наляканий стріляниною чи російськими мінами.

ДРУЖБА ЧЕРЕЗ КОЛЮЧИЙ ДРІТ

Тож перша книжка в нашому огляді — саме про дітей на війні. «Хлопчик у смугастій піжамі» Джона Бойна — про жахіття Другої світової, зокрема про фабрики смерті — концтабори.

У Берліні у великому і гарному будинку живуть дев’ятирічний Бруно з татом, мамою і старшою сестрою. Хлопчик любить рідне місто, рідну оселю і друзів, однак невдовзі родина переїжджає. Нова домівка Геть-Звідси зовсім не подобається Бруно. Із дитячою наївністю він говорить про це батькові: «Я не думаю, що ти виконував свої обов’язки дуже добре, якщо нам наказали покинути такий чудовий дім та наших друзів і переселитися в таке жахливе місце, як це. Я думаю, ти вчинив щось хибне, тож піди й попроси пробачення у Фурора... Можливо, він простить тебе, якщо ти щиро покаєшся».

Однак батько — комендант концтабору, тож хлопчику доводиться змиритися з новим життям. Його вражає величезна ділянка за колючим дротом за кількасот метрів від будинку. Там ходять люди в однакових смугастих піжамах та шапочках. Одного дня Бруно знайомиться зі Шмулем. Це польський єврей, який народився з Бруно в один день. Хлопці починають спілкуватися, годинами сидячи по обидва боки від колючого дроту, що розділяє світ на той, де владарюють німці, і той, де приречено доживають євреї.

А потім Бруно потрібно їхати додому, однак він обіцяє Шмулеві допомогти знайти батька, який кудись зник із концтабору. Проте так само таємниче зникає згодом і Бруно. Бойн не пише, що з ним сталося, але прозоро натякає: хлопчик разом із другом загинули в газовій камері.

Попри все, роман дуже світлий. Автору добре вдалося описати почуття і переживання дев’ятирічного Бруно, його думки й погляд на життя. Книжку однозначно потрібно прочитати, щоб вкотре зрозуміти: дитинство не має минати за колючим дротом.

«Звичайно, усе це сталося дуже давно, й ніщо подібне більше не станеться. Не в наші дні й не в нашу історичну добу». Але подібне сталося в 1970-х у Камбоджі. Подібне, коли дітей змушують брати до рук зброю і воювати на боці незаконних бандформувань, стається сьогодні на Донбасі. На відміну від дітей, дорослі інколи нічому не вчаться...

«ВИБЕРИ ЖИТТЯ»

«Трейнспоттінг» Ірвіна Велша — складний і специфічний роман про героїно залежних наркоманів. «Це єдиний реально чесний наркотик. Він не змінює тобі свідомість. Він просто тебе стимулює і дає відчуття блаженства. Опісля ти ж бачиш усю нікчемність цього світу...»

Роман — не зовсім про дітей, бо героям уже за 20. Але їхня свідомість, змінена наркотиками й алкоголем, — не доросла, а дитяча. Одного разу кожен із них спробував уколотися з якихось причин: чи то через нелюбов батьків, чи то через іще якісь проблеми (часто дріб’язкові) — і відтоді шляху назад немає. Вони ховають друзів по голці, підхоплюють ВІЛ і помирають від СНІДу, але це ніщо порівняно з наркотиками.

Хоча головний герой Марк кілька разів намагається зіскочити, і навіть успішно, але все одно повертається до існування «під кайфом». «Припустімо, я знаю всі «за» і «проти», свідомий того, що матиму доволі коротке життя... Але однаково бажаю вживати герич... Вибери нас. Вибери життя. Вибери виплати по кредиту; вибери пральні машини; вибери автомобілі; вибери сидіння на дивані, втикаючи в тупі, ігрові телешоу, що руйнують особистість...».

Чи вдасться Марку вкотре відмовитися від наркотиків і втекти з рідного міста, де він повсякчас знову сідає «на голку»? Чи вдасться йому, зрештою, перемогти у цій війні з зіллям, автор не каже. Однак фінал неочікуваний і, попри часто непроглядну темряву роману, світлий.

Дорослі мають читати такі книжки, щоб пам’ятати: дітей потрібно берегти. Хоча було б добре, якби дорослі берегли дітей і без нагадувань.

Анастасія ФЕДЧЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments