Працювати треба ідейно, щоб дати свою духовну лепту для рідного народу
Кость Левицький, український державний діяч, адвокат, публіцист

Чернівецький мікрокосмос

Фестиваль Meridian Czernowitz — коли історичний і культурний спадок звертається до українців сучасною мовою
14 вересня, 2018 - 10:20
ФОТО НАДАНО ФЕСТИВАЛЕМ MERIDIAN CZERNOWITZ

«Велика поетеса Роза Ауслендер, яку ми цього року в Чернівцях вшанували новим пам’ятником, створила неперевершену метафору, що символізує не тільки багатомовність нашого міста, а й ту всепроникну атмосферу терору й заборони, яка накрила його всередині ХХ ст.: що в нас навіть «дзеркальний короп, приправлений перцем, мовчав п’ятьма мовами». Мовчання п’ятьма мовами було вироком чернівецькому соціокультурному феномену, що виник тут у минулі епохи. Але мовчання п’ятьма мовами було одночасно й п’ятиразовим спротивом брутальним нацистським та совєцьким ідеологіям, — наголосив секретар Чернівецької міської ради Василь Продан. — Завдяки знавцям та дослідникам того унікального чернівецького мікрокосмосу та його художнього слова дев’ять років тому народився фестиваль Meridian Czernowitz, який став символом немовчання. Чернівці знову відкрито й відверто заговорили зі світом тими символічними п’ятьма мовами».

Немовчання справді можна назвати лейтмотивом фестивалю Meridian Czernowitz. Причому йдеться не тільки, як уже було згадано, про діалог зі світом (коли іноземні гості, котрі прибули в Україну із семи країн, розповідатимуть у себе вдома про цей фестиваль). Символічною щодо цього стає деталь під час відкриття фестивалю (яке вперше відбувалося під відкритим небом, біля Целанівського літературного центру). Закарбувався у пам’яті момент, коли чоловік, який, вочевидь, проживає в будинку, на першому поверсі якого й міститься згаданий Центр, визирнув у вікно. Не знаю, що привернуло його увагу: чи виступи почесних гостей на відкритті, чи натовп люду, що зібрався послухати про фестиваль... Але в кожному разі це чудова метафора українця, котрий в якийсь момент зрозумів, що живе поруч з історичним спадком-скарбом, на який раніше просто не звертав уваги. Але тепер цей спадок звернувся до нього сучасною мовою і став почутим.

Тож у чому проявився символ немовчання на цьогорічному фестивалі Meridian Czernowitz?

ДІАЛОГ КУЛЬТУРНИХ НАРАТИВІВ

По-перше, ідеться про немовчання полікультурного потенціалу міста, коли Буковинський медіацентр, Літній театр, центр культури «Вернісаж», Німецький народний дім та інші локації стають речниками смислів, які важливі для українців та іноземних гостей. Зали наповнюються виступами авторів з України, Німеччини, Австрії, Польщі, Румунії, Ізраїлю. Місто знову актуалізує свою полікультурність.

«Багато згадується про поліфонію Буковини й міста Чернівці. І це не абстрактний образ. Ті, хто виростав у ті роки, що і я, у 1950 — 1960-ті, на собі відчували цю поліфонію, цю толерантність землі, повітря, географічного перехрестя, в якому ми опинилися, — поділився український громадський діяч і дисидент єврейського походження, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України Йосип Зісельс. — Зовні, на перший погляд, ця поліфонія, толерантність виглядає, можливо, як еклектика, яка не вкладається у спільну мозаїку. Але коли ця еклектика продовжується 150 — 200 років, вона сама стає стилем. І це чудовий аспект нашого міста». Причому тепер, зі створенням майданчиків для діалогу представників різних етносів, ідеться не про окреме існування цих культур, кожна з яких творить свій власний наратив, а про їхній діалог. Це шанс почути одне одного.

Формати для здійснення цього різноманітні: поетичні читання (зокрема й у ключових для національних меншин місцях, як Садгірська синагога), лекція про відомого у світі (на жаль, не в Україні) єврейського письменника Аарона Аппельфельда, музично-поетичний проект «Літографії» на підтримку однойменного альбому Юрія Андруховича та польського гурту Karbido, презентація книжки відомого швейцарського автора Педро Ленца «Мій друг машиніст крана». До слова, вона стала початком створення серії книжок авторів, перекладених Сергієм Жаданом.

Ще один культурний міст цьогорічного фестивалю — дискусія «Пауль Целан 100. Меридіан великого майстра німецької мови: Чернівці — Париж — Вічність». Євгенія Лопата, директорка фестивалю і головна редакторка видавництва Meridian Czernowitz, поділилася: «Це проект, який ми реалізовуватимемо упродовж трьох років, щоб підводити міжнародну спільноту до святкування ювілею Пауля Целана, звернути увагу до цієї особистості. А 2020 року плануємо зібрати тут людей, дотичних до Целана, аби разом віддати шану цьому поету». За словами директорки фестивалю, цей проект є містком між минулим і сучасним, оскільки являє собою платформу для створення сучасних культурних кооперацій між чотирма країнами (Україною, Австрією, Німеччиною і Францією), з якими й пов’язані життя і творчість Пауля Целана.

Крім таких міжкультурних заходів традиційно на фестивалі були представлені й книжки українських авторів. Зокрема, презентації нової поетичної збірки Сергія Жадана «Антена», роману-психологічного трилера Андрія Любки «Твій погляд, Чіо-Чіосан», книжки Ігоря Померанцева «Вы меня слышите?», «генеалогічного дерева рефлексій і рефлексів, рецепцій і перцепцій» — книжки Андрія Тужикова «Тривожні маки». А ще особливий захід — аудіовистава за книжкою Христі Венгринюк «Народжуватися і помирати взутими» у співпраці з Одеським «театром вух»: дивовижні почуття, коли весь зал Центрального палацу культури Чернівців закриває очі пов’язками й зосереджується лише на ідеях твору.

ПОЕЗІЯ ЯК КАРДІОГРАМА ТА РОЛЬ СЛОВА У ЧАС ПОСТПРАВДИ

По-друге, тема немовчання реалізована в більш загальному сенсі, універсальному. Адже поетичний фестиваль, який зібрав у одному місті багатьох майстрів слова з різних країн, дав змогу порушити питання: наскільки важливою є роль слова. Першим поштовхом до обговорення стала дискусія «Ars Poetica. Окремий випадок». Письменник Ігор Померанцев порівняв поезію з нервовою системою народу, яка чи не першою реагує на те, що відбувається. А для Катерини Калитко поезія — це зв’язок із колективною пам’яттю. Більше того, за її словами, «поезія зараз повертається до свого первинного призначення — сеансу шаманських практик. Коли почасти віра у висловлене поетизованим словом стає настільки сильною, що може замінити інші речі, яких немає... Існує думка, що поезія може виступати способом творення нації всупереч історії. Як на мене, приклад Шевченка якнайкраще це ілюструє». Тож поезія може стати своєрідною кардіограмою стану народу, його пам’яті — і в цьому ще один важливий її вимір.

Говорили на фестивалі не тільки про поетичне слово. Представники ПЕН-клубів України, Австрії, Німеччини, Румунії, Польщі, Литви зібралися обговорити ще гостріший виклик — що може здійснити поезія в добу постправди. Учасники ділилися власним досвідом. Якуб Екер із Польщі, наприклад, розповів, що в них про постправду знають хіба що науковці. Згадав він і про два монологи, що присутні в суспільстві, — правих та лібералів, бо ідеї представників лівих сил отримують негативну реакцію. Як стверджує німецький журналіст Боріс Райтшустер, такий же розкол існує і в Німеччині, тільки негативні конотації отримують представники правих сил. Чи є цей брак комунікації правих і лівих закономірним або ефективним? Цікавою щодо цього є думка українського медіа-експерта Олексія Панича: «Коли ми кажемо про пропаганду, що вона токсична, руйнівна, — то ми вказуємо не тільки на пропаганду, а й на самих себе. Ми кажемо: ми ось такі, і для нашої спільноти ця пропаганда руйнівна. Якою може бути ця спільнота? Кожен із нас входить у спільноту принаймні двох типів: соціальну — лівизм; і національну — правизм».

І ось який висновок робить експерт: «От у чому зараз полягає гра Путіна: підтримувати ультраправі й ультраліві дискурси одночасно, щоб представники тих і тих перестали чути одне одного. Він кожного з нас випробовує на розрив, так, щоб те, що ми робимо як представники соціальної спільноти, руйнувало нашу національність. А те, що ми робимо як представники національної спільноти, руйнувало наші соціальні зв’язки. От така подвійна руйнація». Щоб запобігти цьому, на його думку, якраз і потрібно не мовчати, а провадити суспільний діалог, аби не перестати чути одне одного, а також пам’ятати, що і праві, й ліві є громадянами однієї держави.

Коли дивишся на цю вщерть заповнену залу Центрального палацу культури під час дискусії, то розумієш, що на ці три вересневі дні Чернівці стають інтелектуальним магнітом. Причому не тільки для українців. У залі було багато іноземців. Одна з причин цього — Meridian Czernowitz має синхронний переклад найбільших подій. До речі, саме завдяки кількості виданої гарнітури можна підрахувати й кількість іноземців. Як розповіла Євгенія Лопата, наприклад, минулого року на поетичних дискусіях, читаннях були присутні близько 150 — 200 гостей з інших країн.

СВЯТО ВІДНАЙДЕННЯ ВЛАСНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

Можливо, сама того не усвідомлюючи, німецька художниця, авторка гравюр Чернівців, виставка якої відкрилася у перший день фестивалю, Нора Матоца наголосила на важливій рисі Чернівців: «Я багато працювала з картами міста, брала з них фрагменти і намагалася, перероблюючи їх, надаючи казкових рис, оформлювати так, щоб вони були впізнаваними й разом із тим очуженими. У своїх малюнках я намагалася передати увесь той шарм, який я відчувала тут, у місті. Коли ходила вулицями Чернівців, то розуміла, що його недаремно називають маленьким Віднем. Насправді є величезна схожість між цими містами. І мені здається, що той радянський час, який настав на декілька десятиліть, для старого міста означав своєрідний сон. Як Білосніжка, місто поринуло в нього й чекало свого визволення».

Подібні заходи, як Meridian Czernowitz, пробуджують Чернівці, нагадують місту, яким насправді воно є, що становить його суть, стають платформою для обговорення минулого, сьогодення і майбутнього. Тож приємно, що 2019 року це свято віднайдення власної ідентичності триватиме ще довше: чотири дні — на честь 10-го, ювілейного фестивалю Meridian Czernowitz.

Марія ЧАДЮК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments