Чим загрожують збої соціальної матриці?

Якщо провести бліц-опитування серед мешканців великих і малих міст про те, чи довіряють вони різним соціологічним дослідженням громадської думки, і результатам, які, час від часу, оприлюднюють вітчизняні мас-медіа, більшість висловить скептичне ставлення до даних, зібраних працівниками наукових установ. Все це — наслідок постійної критики, що лунає з різних боків на адресу вітчизняних соціологів, які, нібито, часто догоджають замовнику, маніпулюючи показниками. Але оскільки у вітчизняному медійному просторі центральні телевізійні канали і новоутворені медіа-холдинги, що формують громадську думку, перебувають здебільшого під контролем не чистих на руку олігархів і політиків-популістів, всіляко насаджується скепсис щодо об’єктивності оцінки діяльності науково-дослідних інститутів та їхніх працівників. А тим часом саме вони за складних економічних та політичних умов проводять важливі дослідження в галузі соціології, вивчають настрої, зацікавленості, «заміряючи» пульс суспільного життя.

Переконатися зайвий раз у цьому можна, ознайомившись з великою монографічною працею «Збій соціальної матриці» доктора соціологічних наук, заступника директора Інституту соціології НАН України Миколи ШУЛЬГИ. Випущена доволі скромним накладом видавництвом «Інтерсервіс».

У книжці постає сам предмет дослідження знаного в Україні науковця — так званої соціальної матриці українського суспільства.

Провідні теми, які скрупульозно вивчались ученим у рамках проекту «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін», що реалізується Інститутом соціології НАН України впродовж останнього десятиліття. Йдеться, зокрема, про системні кризи в українському суспільстві, умови соціального виживання особистості під час економічного занепаду, пониження освітнього рівня населення, гальмування процесу інтеграції в умовах війни, проблеми становлення демократії й інші не менш важливі аспекти соціального буття. Коло інтересів автора ґрунтовної розвідки охоплює найпекучіші проблеми українського сьогодення, які, в силу різних причин, ще й досі не вирішені правлячою елітою, більше того, зберігають стійку негативну тенденцію.

Що ж таке соціальна матриця? Автор вважає — це базисна структура соціальних відносин, що забезпечують конкретний тип існування суспільства. До елементів соціальної матриці належать історично сформований спосіб життя, соціальні інститути, домінуючі духовні цінності, національний характер, культурні коди, стереотипи свідомості.

На думку Миколи Шульги, кульмінацією економічної, політичної, соціальної, демографічної, екологічної криз, що пережило по черзі українське суспільство за роки незалежності, стали події наприкінці 2013-го — на початку 2014 років. Упереджено трактуючи роль і значення Помаранчевої революції та Революції Гідності, науковець сприймає їх виключно як типовий збій соціальної матриці, який не наблизив вирішення всіх існуючих кризових проявів, зокрема, корупції, економічної неефективності, бідності, депопуляції, вимушеної еміграції та деяких інших соціальних бід.

Цікаво, а який наслідок вбачає науковець-соціолог від збою соціальної матриці під час жовтневого перевороту 1917 року, організації Голодомору, сталінських політичних репресій і масових розстрілів?

У книжці подано цілий спектр статистики, що стосується виборчих кампаній претендентів на депутатські мандати у Верховній Раді України, обрання президентів країни в минулі десятиліття, проаналізовано низку вітчизняних і зарубіжних джерел, в яких подавалась соціологічна аналітика експертним середовищем.

Основний висновок, який можна зробити після прочитання наукової розвідки М.Шульги, стосується того, що  на Україну в майбутньому чекають нелегкі випробування, які вже зараз вимагають від українського суспільства максимальної консолідації та згуртованості. По суті, майже на трьохстах сторінках фундаментального дослідження детально аналізується кожна помилка і прорахунок, допущені у процесі державотворення за всі роки відновленої державної незалежності, виявляються негативні тенденції у політиці, економіці, промисловості та культурі, що вносять деструктив і ставлять під сумнів перспективу успішного розвитку українського суспільства.

Однією з негативних рис, притаманних сучасному соціуму, як вважає науковець, є тотальна недовіра до всього. І насамперед це виявляється у ставленні до державних інститутів, громадських організацій, політичних партій, співгромадян, сусідів, членів окремої поселенської громади, мешканців одного міста. Все це стало можливим завдяки роз’єднаності великих соціальних груп, в яких майнове розшарування і протилежність інтересів в цілому не сприяють згуртованості української громади. Автор книжки приходить до парадоксального висновку: відсутність соціального гегемона, здатного об’єднати населення країни, не сприяє розв’язанню доленосних завдань.

В умовах виживання — а саме так автор класифікує нинішній стан національної економіки — пересічному українцю в першу чергу потрібно подумати над життєвою стратегією. Микола Шульга вбачає порятунок для індивідуума у постійному і безперервному власному вдосконаленні, розширенні свого кругозору, піднесенні культурно-освітнього рівня, чіткому означенні національної ідентичності. Це є запорукою позитивного втілення майбутніх планів кожного українця.

Слід зауважити, що не все у змісті книжки видається довершеним, справедливим та об’єктивним. Так, Шульга критикує сучасну українську політичну еліту, яка нібито спирається на націоналізм як ідеологію, тим самим реанімуючи в суспільній свідомості «стереотипи півстолітньої та вікової давності», що, на його думку, викликає несприйняття у глобалізованому світі. А тим часом ті країни, які національну ідею, інтереси нації ставили понад усе, досягли прогресу, соціально забезпечили своїх громадян. До того ж, виникає питання: а як же тоді в умовах глобалізації зберегти національну ідентичність, яка набуває особливої ваги в країні, де точиться війна і чужинцем загарбані великі території? Викликає подив і те, що автор заради підсилення власної аргументації чомусь не цурається використовувати цитати з робіт апологетів марксизму-ленінізму. В Україні на підставі закону повним ходом відбувається декомунізація, а тут «прокляте минуле» зайвий раз знову про себе нагадує. Невже для когось час безповоротно зупинився, а жорстокі уроки тоталітарного суспільства нічого не залишили в пам’яті?