Епічна пам’ять Дерека Уолкотта

Море — це Історія.

Д. Уолкотт

17 березня відійшов у вічність Дерек Елтон Уолкотт (Derek Alton Walcott) — сучасний Гомер карибської літератури.

Письменник народився 23 січня 1930 р. Дерек Уолкотт, виходець із Тринідаду й Тобаго, створив «Іліаду» й «Одіссею» свого народу (поему Omeros). Уолкотт — лауреат Нобелівської премії з літератури 1992 року. Він здобув нагороду завдяки тому, що зумів перетворити острівну культуру на загальносвітовий скарб.

Вперше на пострадянському просторі Д. Уолкотт з’явився в третьому числі «Иностранной литературы», яка опублікувала його п’єсу «День поминовения» (1993). Далі були переклади в інших російських часописах: «Новый Мир» (1995), «Звезда» (1997), «Знамя» (1998), «Дружба народов» (1998) тощо. Не можна сказати, що творчість Уолкотта — об’єкт постійних літературознавчих зацікавлень. Письменник належав до замкнутих авторів, які не прагнуть світової слави, не мають гіпертрофованого егоїзму. Значно важливіше для нього — залишатися у своєму мікросвіті й робити справу світової ваги.

Уолкотт народився в Кастрі (Castries) на острові Сент-Люсія (Saint Lucia) — один із Віндвордських (Windward) островів Антильського архіпелагу. Бабусі Дерека були правозахисницями на Тринідаді        — боролися за права поневолених рабів. 1953 року родина переїздить на Тринідад, де хлопець навчається спочатку в коледжі Санта Марії, а з часом в Університеті Вест-Індії в Кінґстоні (Ямайка, 1953). Ще студентом він починає друкуватися й у 18 років продає свої вірші, надрукувавши їх як «самвидав». Здобувши літературну стипендію Рокфеллерівського фонду, Уолкотт працював у Нью-Йорку. Пізніше стажувався в Англії, а ще згодом став професором Бостонського університету, де викладав літературу й літературну творчість.

Певний час займався викладацькою роботою на Гренаді та Ямайці. Ямайська культура назавжди знайшла себе в його творчості. Градус ямайського рому перемішався з енергією розпашілих від пекучого сонця слів. 1959 р. Уолкотт засновує тринідадську театральну майстерню. Саме ця театральна трупа взяла до свого репертуару його кращу п’єсу «Мрії на мавпячій горі» — складний соціально-психологічний твір, що оголює проблему расизму й революції. Увібравши в себе дух карибської культури й засвоївши спадщину її колоніального минулого, Уолкотт став одним із найпомітніших митців світової літератури, яка зовсім не обмежується «мертвими білими чоловіками», як то часто дорікають Г. Блуму за його канон найвизначніших представників світового літературного канону.

Д. Уолкотт поставив перед собою завдання надзвичайно складне: змалювати свою історичну спільноту в часі, окреслити форми національної свідомості. Також варто сказати, що Уолкотт захоплюється ірландськими поетами (В.Б. Єйтс, Ш. Гіні), які змогли зберегти себе в англійській мові. Невипадково поет назвав свою Нобелівську промову так: «Антильські острови: фрагменти епічної пам’яті» (в ній виринає ім’я Одіссея, а світ Антильських островів наділено особливою індійською містичністю; ця промова вражає заглибленістю в географічний простір, який водночас символізується з простором космогонічного міфу).

У всіх творах письменника наскрізним постає образ моря, а постійні образи-концепти: острів, вітер, камінь, переосмислені в поганській, язичницькій політеїстичній традиції.

The litany of islands,

The rosary of archipelagoes,

Anguilla, Antigua,

Virgin of Guadeloupe,

And stone-white Grenada

Of sunlight and pigeons,

The amen of calm waters...¹

(«A Sea-Chantey» («Море — пісня матроса») зі збірки «Посеред зеленої ночі...»).

1992 р. Уолкотту присуджено Нобелівську премію «за блискучий зразок карибського епосу в 64-х розділах». «Не можна сказати, — твердив Уолкотт у Нобелівській промові, — що історія забувається, коли заходить сонце. Саме там, в антильській географії, в рослинності я бачу себе. Мій світ — це історія моря... це бійні аборигенів, карибів і аруаків... рани історії кровоточать, із них виростає безсмертник; ніщо тут не може стерти сліди на піску, ніщо не знищить африканську пам’ять — ні списи ворогів, ні занесені від колонізаторів хвороби...»

2009 року Уолкотт був головним кандидатом на посаду оксфордського професора поезії, але зняв свою кандидатуру після кампанії проти нього. 2010 року він прийняв пропозицію від Університету Ессекса стати новим професором поезії в університеті, де він здобув почесний докторський ступінь 2008 року.

Часом критики вважають, що Уолкотт пише англійською мовою. Але це не зовсім так. Його англійська — мікс, витворений за допомогою привнесення у стихію англійської мови потужних креольських мовних ресурсів. Уолкотт мав стати Гомером, бо від цього залежатиме доля всього етносу, загубленого в Карибському басейні. Дерек Уолкотт невипадково відмовився від британського громадянства. Він не хотів їхати до імперського центру. Митець ніколи не відчував проблеми через свою «маргінальність». Письменникові важливо інше: бути «голосом маленького тринідадського етносу, закарбованого в епосі й історії. А історія для Дерека Уолкотта — це море.

¹

Сплетіння островів,

Чотки з архіпелагів,

Ангілья, Антигуа,

Діва Гваделупа,

І білокам’яна Гренада

З сонячного світла і голубів,

Амінь із водяних глибин...

(Переклад з англ. Д. Дроздовського).