...Всі були готові на жертви, знали, що не сьогодні-завтра їх знищать, але їх турбувало передовсім: чи знатиме світ про це, чи світ щось скаже?.. І друга проблема — ще більш духовна: чи буде кому помолитися за всіх, хто загинув?
Олександр Биковець, священник

Епітафія книзі

Новий роман Володимира Сорокіна «Манарага», як мені здається, на сьогодні — найвидатніший з його творів
3 березня, 2017 - 10:52
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Тут виявляється синтезовано абсолютно всю його творчість, від «Очереди» до «Дня опричника» (перекладено українською) і подальших творів, що малюють російську і світову антиутопію середини XXI століття.

У новому романі дія відбувається після «великого переселення народів після Другої ісламської революції», окупації Європи мусульманами і її подальшого звільнення після великої битви при Коложварі, «когда треснул щит моджахедов и гордые воины Аллаха захлебнулись в крови трансильванской. Подобно девятому валу вздыбилась волна крови в ночь под Рождество, нависла над пришедшими с юга покорителями Європы, и обрушилась красной лавою, давя встречного и поперечного. Хлынули-потекли кровавые реки по Бессарабии, Валахии, Буковине и Галичине, топя новых варваров. Содрогнулись Карпатские горы, снялись орлы с дубров, заалела поутру вода в крестьянских колодцах и вскрикнули протяжно матери и жены». Це одне з кращих місць роману, що відразу змушує пригадати гоголівську «Страшну помсту».

Для сюжету «Манараги» Сорокін використав ідею своєї п’єси «Щи». Там у не дуже віддаленому майбутньому владу на Землі захопили екологісти. Усім мешканцям планети наказано їсти лише екологічну вегетаріанську їжу. Тому головними злочинцями у світі стали кухарі, які готують екологічно шкідливу м’ясну їжу. У новому ж романі суспільство майбутнього втратило зацікавленість паперовими книгами. Їх витіснив інтернет та інші засоби інформації, у тому числі хитромудрі блохи, з тих, яких колись підкував Лівша, і які імплантуються в людський мозок для того, щоб знаходити і обробляти потрібну людині інформацію, не дати їй потонути в безкрайньому інформаційному морі. Але їх також легко можна використовувати і для керування свідомістю.

А паперові книги тепер використовуються лише для приготування гриль-страв. При цьому як паливо використовуються лише раритетні книжкові видання, які кухарям доводиться викрадати з бібліотек, музеїв і приватних колекцій. Таким чином, кухарі стають головними ворогами держави — винищувачами культурної спадщини, точніше, рідкісних артефактів культури. На них оголошено полювання, і кухарі, у свою чергу, створюють потужну мафіозну організацію, що охоплює весь світ. Тепер «читанням» називається процес приготування гриля на аркушах книжкового раритету, що містить текст того або іншого літературного шедевра. Інакше це називається — book-’n-grill. А кухаря, що готує літературно-кулінарні шедеври відповідно іменують book-’n-griller. Головний герой — кухар Геза, як і його побратими з приготування book-’n-grill, цілком космополітичний, як і вся Європа, що пережила Нове Середньовіччя. У ньому намішано найрізноманітніші національності й релігії. А на уламках колишніх держав виникли нові державні утворення, що поєднують в собі феодалізм з постіндустріальними реаліями. Їх Сорокін вже описав у «Теллурии».

Власне, процес перетворення паперових книг на фетиш, а не на реальний засіб здобуття інформації, розваги і естетичного задоволення від читання текстів, розпочався вже кілька років тому, коли катастрофічно впали книжкові наклади. Паперова книга дедалі більше перетворюється на предмет колекціонування, де головним є рідкісність і красивість видання сама по собі, а не потреба в інформації, що міститься в книзі, для її власника. Сорокін просто довів до логічного завершення цей процес у не так віддаленому майбутньому. В «Голубом сале» у нього клони письменників-геніїв в процесі творчості виготовляли унікальну за концентрацією енергії речовину — блакитне сало. А в п’єсі «Dostoevsky-trip» творіння Достоєвського перетворюються на смертельний наркотик, який доводиться розбавляти Стівеном Кінгом. У «Манараге» творча енергія перетворюється лише на енергію гриля. І залежно від автора визначається характер дійства, яке супроводжує «читання». Перед нами постають герої «Лошадиного супа», «крижаної» трилогії та інших сорокінських творів. І підбір літератури для «читання» дуже продуманий і невипадковий. Майстри book-’n-grill’у — це наймайстерніші ремісники середньовічного типу, що виготовляють унікальний, штучний продукт. Але є «хтось у сірому», хто збирається поставити на потік виробництво книжкових раритетів як паливо для «книжкової кулінарії», що поставлена на промислову основу і покликана підкорити весь світ, а не лише дуже заможних клієнтів book-’n-grill’у. Тут розгортаються сцени, що нагадують те, що відбувається в «Голубом сале». А те, що один з героїв диявол, і весь задум осягаєш лише ближче до фіналу. Це книга про долі книг через долі людей. І про долі людей через долі книг. А що таке Манарага, пояснювати не буду — охочі можуть заглянути до Вікіпедії. Можу лише сказати, що «Манарага» — справжній вінець творчості Сорокіна.

Не так давно в інтерв’ю Tageszeitung Володимир Сорокін сказав, що «державний простір у Росії є чужою, ворожою сферою», і люди потрапляють до нього «відразу ж, як тільки виходять з власного помешкання. І в ньому людям доводиться постійно бути напоготові і боротися буквально за все». У «Манараге» дія відбувається головним чином на Заході в найширшому сенсі слова, включаючи Америку і Японію. Росія, якій Сорокін передрікає майбутній розпад, у романі майже відсутня, виникаючи лише такою собі екзотикою на периферії дії. А, як заявив Сорокін у тому ж інтерв’ю, «велика різниця полягає в тому, що в Росії людина служить державі, а в Німеччині держава — людині». Але поведінка кухарів в романі точно відповідає поведінці росіян у житті, які потрапляють до державного простору. Загрозу західній цивілізації Сорокін, як мені здається, вбачає в спробі контролю свідомості з боку наднаціональних структур, що запускають в мізки людей «розумних бліх» із заздалегідь закладеною програмою. Звичайно, можна спробувати нейтралізувати їх за допомогою традиційної, «книжкової» культури, як це намагається зробити герой останнього сорокінського роману, використовуючи для захисту індивідуальності, незалежності і віри у власну місію феросиліконову чорну шапочку, що змушує пригадати про булгаківського Майстра. Але немає впевненості в тому, що і в нього, і в людства це вийде.

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
Газета: