«Геопоетичні» координати життя

У видавництві «Каяла» з’явилася друком книжка поетки Ії Ківи «Подальше от рая». Це вірші російською та українською мовами.

Ія Ківа — яскрава, цікава авторка, активна учасниця багатьох літературних проектів. У російськомовній поезії України її можна сміливо назвати серед головних постатей свого покоління, народженого в 1980-х роках. Її українські тексти менш чисельні, вочевидь, поетична двомовність є або експериментом, або еволюцією Ківи останніх років, тож судити про них, напевно, можна буде пізніше, але ті, що ввійшли до «Подальше от рая», виглядають там цілком доречно (показово: деякі з них потрапили до «а-ба-ба-га-ла-ма-гівської» амбітної «Антології молодої української поезії ІІІ тисячоліття»).

ВЗАЄМОСПЛЕТЕНІ МОТИВИ ІСТОРІЇ ТА ПАМ’ЯТІ

Вірші збірки «Подальше от рая» — здебільшого верлібри, часто з виразною сюжетною, оповідною основою, на яку вже «нарощено» метафорику, асоціації, мовні «зсуви». Поміж вузлових елементів книжки варто назвати взаємосплетені мотиви історії та пам’яті. Минуле та його рефлексії постають у назвах вулиць, у іменах, у снах, у розмовах, у стереотипах. І нерідко це не найприємніше минуле, пов’язане з трагічними перехрестями «великої» та «малої» історії.

«я живу между Бабьим Яром

и Сырецким концлагерем

каждый день, возвращаясь домой дорогою смерти

я оказываюсь в довоенном Бердичеве

там прадедушка Янкель и прабабушка Блюма

говорят, работают и живут на идиш

растят Хаю-Суру, Мишу и Лейбе

впрочем, а был ли Лейбе, я точно не знаю

на идиш покойники со мной не разговаривают (...)»

Цікаво, що такий вірш Ія Ківа закінчує з досить гострою та текстуально-тотальною за своєю суттю іронією: «спасибо товарищу Сталину за историческую память». Іще виразніший приклад іронічного трактування загалом серйозної тематичної зв’язки пам’яті/історії —

«девушка извините что к вам обращаемся

нам бы пять тысяч рублей

на восстановление стены

памяти Виктора Цоя

нет вы не подумайте

мы не какие-нибудь барыги

ну а запах что

кто сейчас не пьет

они приходили они написали Цой мертв

но мы-то понимаем

мы-то с вами знаем что Цой жив

если вы денег нам не дадите

все рухнет

стена рухнет

память рухнет

страна рухнет

а подлатаем и засияет чин чинарем

Цой жив

Ленин жив

бог умер»

ПОЕЗІЯ ОДНОЧАСНО ДУЖЕ СУЧАСНА, АЛЕ Й ВІД ЦІЄЇ СУЧАСНОСТІ ВІДШТОВХНУТА

У кожному разі, незалежно від ступеню іронії чи сарказму, рефлексії поетки мають стриманий, лаконічний, нерозгорнутий характер. А отже, залишаються відкритими для різноманітних трактувань.

Звичайно, важливий момент «Подальше от рая» — наша теперішня війна (між іншим, генератор історії та пам’яті на майбутнє). В книжці немало віршів більш чи менш, очевидно, стосуються різних вимірів українсько-російського конфлікту, а обкладинку прикрашає архівне чорно-біле фото Донецького металургійного заводу середини ХХ століття з усіма його асоціаціями. Тут слід відзначити, що сама Ія Ківа народилась в Донецьку та виїхала з цього міста в період найактивніших бойових дій 2014 року. Чимало її віршів маніфестують, висловлюють досвід перебування у вирі війни, втрати близьких людей, втрати рідного міста, що зведені до узагальненої, архетипної втрати. І дороги, пошуків нових «геопоетичних» координат життя.

«вся жизнь теперь на ворованных сковородках

в ношеных шмотках подлатанных шкурках

в желтых подтекающих штукатурках

мы ли не сеяли и не пахали

мы ли убивцев не убивали

а поглянь чего вокруг натворили (...)»

Контрастом із віршами «епічного» характеру в «Подальше от рая» постають твори, пов’язані більшою мірою з ритмом, нанизуванням емоційної напруги, з мовною грою. Усі ці речі насправді теж дуже важливі для поетики Ії Ківи. Без них, гадаю, прозоріші й раціональніші мотиви інших текстів зазнавали б серйозного ризику вихолощування, затирання, випадання з універсальних і символічних категорій.

в п’ятницю

коли всі перехожі трохи збуджені

місто наповнюється смайликами

на обличчях білбордах

гей друже ми вже бухаємо

долучайся до нас

пити й сміятися

пити й шепотіти

це не твоя хвороба

не твоя війна

дві крапки тире дужка

продовольча крамниця

дві крапки тире дужка

аптека

дві крапки тире дужка

книгарня

ніби без штучних посмішок

як без куль

вже не дійти до пункту призначення.

Чи з іншого вірша:

«(...) и опять попадаешь туда

то есть опять не туда попадаешь

думаешь господи как тут темно

что ж они все на одно лицо

наши и ихние

ихние наши и наши ихние

ихние ихние и наши наши

и звонишь и звонишь

...и звонишь

Книжка «Подальше от рая» — поезія одночасно дуже сучасна, але й від цієї сучасності відштовхнута, сповнена самодостатнього та відстороненого (навіть у стражданні та співпереживанні — тобто не байдужого) погляду на світ. Як на мене, ця постава в усі часи була плідна для літератури та личила цьому заняттю.