Я ще можу не противитись, коли ображають мене як людину, але коли ображають мiй народ, мою мову, мою культуру, як же я можу не реагувати на це?
Михайло Коцюбинський, громадський діяч, класик української літератури

Гра «по-крупному»...

Підбірка книжок про різні втілення вигадки
10 травня, 2018 - 15:04

Хто з нас ніколи не шахраював? Не обманював когось чи не замовчував правду? Але є ті, хто грає «по-крупному». І ось про цю «велику рибу» я вам і розповім. Але будьте готові після цього бігти до книгарні й купувати історії шахраїв. Запевняю, вони вам сподобаються. Історії, звісно. Хоча... Деякі шахраї, можливо, теж.

ШАХРАЙСТВО ЧИ ЕКСПЕРИМЕНТ?

Що роблять троє чоловіків, у яких є розум і немало авантюризму? Насправді варіантів чимало. І один із них — влаштовують бешкети. Причому бешкетом може бути бійка з футбольними фанатами або пошук скарбів десь у підземеллі. А може стати і написання книжки. Власне, Олексій Бешуля, Тимофій Іванов та Дмитро Савченко, розумні й трохи авантюрні, написали книжку «ТежBesket». У чому ж шахрайство? Та в тому, що книжку написано латинкою. І це єдине позитивне шахрайство з усіх трьох перерахованих. Точніше, навіть не стільки шахрайство, скільки експеримент чи, якщо хочете, бешкет.

Автори вважають, що за латинкою — майбутнє, що відмова від кирилиці віддалить нас від Москви, а отже, допоможе швидше створити нову українську культуру, відмінну від багатовікової сумнівної «дружби» з Росією.

«ТежBesket» — про подорожі у просторі й в часі, про великі міста й романтику доріг, трохи про минуле й більше — про майбутнє. Зокрема, про те, що буде після війни, про майбутнє Донбасу. «Артилерія й екологія впевнено прагнуть змінити природу. Хтось із них переможе. Знову з’явиться позбавлений законів національний парк Дике Поле, який ще недавно знали як Донбас... Через шанці, розриви та руїни міських кварталів народжується нова земля — Донбас футуристичний», — процитую кирилицею, аби було зрозуміліше.

До речі, про латинку. Читати нею не складно: важливо просто втрапити в ритм і насолоджуватися українським словом, закодованим латинськими літерами.

ІМОДЖЕН ЧИ ДЖУЛ?

Джульєтта була сиротою, бо її батьків убили, по-звірячому зарізали серед ночі. І відтоді дівчинка вирішила стати сильною, щоб одного дня помститися. Ви вже жалієте Джул? Ну, зізнайтеся. Бо я скажу вам, що не варто. Її батьки насправді померли, але сталося це інакше. Мама — від невиліковної хвороби, а батько наклав на себе руки. Але ж історія про зарізаних батьків видовищніша. Принаймні Джул так здається, тож це й є офіційною версією.

Джул усього 18, вона захоплюється супергероями, тож навчилася копіювати чужі голоси й акценти, вправно битися і фактично перевтілюватися в інших. Про Джул навіть думають, що вона Імоджен, хоча дівчата зовсім не схожі. Імоджен — подруга Джул, а ще багата спадкоємиця, яка покинула навчання і відпочиває на острові Мартас-Віньярд. Навіщо дівчина прагне бути схожою на Імоджен? Навіть не так. Навіщо Джул прагне бути Імоджен? І що сталося з Іммі? Які таємниці ховає Мартас-Віньярд? Аби дізнатися про це, читайте «Щиру шахрайку».

Авторка поєднала суперечливі слова у заголовку. Так само суперечливі відчуття не відпускатимуть вас, поки читатимете книжку. А прочитаєте її ви дуже швидко, обіцяю. Локгарт — майстриня інтриг, тож дізнатися правду так просто не вдасться. І, до речі, остерігайтеся 18-річних дівчат, котрі «не мають серця, яке можна розбити», вони «змінюють акцент, змінюють саме своє єство». Хоча такі шахрайки настільки щирі, що складно з ними не подружитися...

ПОПУЛІСТИ ПРИ ВЛАДІ

Офіційно це називається популізм. Політика, спрямована на прості маси, яка апелює до їхніх страхів чи надій. Тобто, іншими словами, те, що хочуть почути пересічні громадяни. Як і багато визначних цивілізаційних речей, як-то айфон та долар, популізм виник у США ще в ХІХ столітті, а вже звідти пішов крокувати світом. І нині почувається впевнено чи не в кожній країні, а в деяких — очолює більшість у парламенті, уряд чи навіть цілу державу.

«Популізм буває лівий і правий», — розповідає у книжці «Великий вибух популізму» американський журналіст Джон Джудіс. І між ними є одна невеличка відмінність. Ліві популісти борються за народ проти еліти. Праві ж — теж борються за народ, теж проти еліти, щоправда, звинувачують її не в багатстві чи привілеях, а в потуранні третій стороні, наприклад, іммігрантам, ісламістам чи ще комусь.

Більше про популізм навряд чи варто говорити, бо, якщо уважно почитати газети чи подивитися новини, ви й так багато його знайдете. Тому я просто наведу цитату, яка мені дуже сподобалася: «Своє прізвисько Тіллман отримав за те, що 1894 року пообіцяв: якщо його виберуть, він вирушить до Вашингтона, щоб «всадити вила у старе товсте пузо Ґровера Клівленда»». Його обрали сенатором від Каліфорнії. Нікого не нагадує?

До речі, автор не засуджує популізм, а вважає його корисним явищем, таким собі маркером, що країна йде до політичної кризи, а «класичним» партіям варто оновити програму, лідерів і, загалом, працювати натхненніше. Щоправда, Джудіс нічого не сказав на випадок переважання популізму різного штибу над здоровим глуздом...

Тож читайте про бешкети, експерименти і шахраїв. Тим більше, що вже можна брати книжку в парк разом із пледом та кавою у термочашці. Насолоджуйтеся чужими пригодами і плануйте власні.

Анастасія ФЕДЧЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments