Почувати себе людиною, почувати себе тим, як ще колись казали, першим творінням Найбільшого Творця, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках та поступованнях — ось основна заповідь людини-европейця.
Улас Самчук, український письменник, журналіст і публіцист, редактор

«Холодна велич»

Леся Українка про погляди Августина Блаженного на «Божу державу»
12 лютого, 2021 - 11:22

До християнських теоретиків, які поєднали античну філософію, зокрема, неоплатонізм і християнство, належав Аврелій Августин (Блаженний) (354-430). Він вважається одним із Отців Церкви. Був канонізований як святий. Особливо його шанують західні християни, католики й лютерани. Шанують Августина й православні.

Чи не найбільш відомим твором цього мислителя-теолога є робота «Про град Божий», написана латинською мовою. До нього зверталася Леся Українка, розглядаючи різноманітні утопії в європейській думці.

Зокрема, в згаданому творі Августина проводиться думка, що люди, які люблять Бога, творять «град Божий», а ті, хто любить себе, «град земний». «Два різновиди любові, — пише Августин, — породжують два гради: любов до себе, аж до зневаги до Бога, породжує град земний; любов до Бога, аж до повного самозречення, породжує град небесний. Перша підносить сама себе, друга — Бога. Перша шукає людську славу, друга прагне до вищої слави Бога».

Ці два гради мають своїх посланців на небі: повсталих ангелів і тих, які зберегли вірність Богу. На землі вони розрізняються як потомки Каїна та Авеля. Перші є повелителями, панами в цьому світі. Їхня доля — вічне прокляття. Другі — це пілігрими в цьому світі, яких чекає вічне блаженство.

Августин доводив перевагу духовної влади над світською. Ця ідея була сприйнята на Заході. Католицька церква оголосила своє існування земною частиною «граду Божого». Відповідно, вона стала арбітром у справах земних.

Творчість Августина справила величезний вплив на розвиток західноєвропейської філософської думки. До нього часто зверталися західноєвропейські теологи Середньовіччя. Хоча не все з учення Августина було прийнято церквою. Своєрідний ренесанс августинізму спостерігався в часи Реформації, коли до ідей цього богослова почали звертатися провідні протестантські ідеологи.

Леся Українка розглядала твір «Про град Божий». У її перекладі він іменується «Про божу державу». І, певно, саме такий переклад є більш правильним. Письменниця читала «Про град Божий» в оригіналі — адже вона добре знала латинську мову. Не раз зверталася до латиномовних джерел, пишучи свої твори на «римську тематику».

«В цьому трактаті, — відзначає Леся Українка, — ми стрічаємо головну ідею пророчої та апокаліптичної утопії: протилежність «царства праведних» «царству нечестивих». Тільки бл[аженний] Августин поширив цю ідею, надав їй величність абсолюту». Справді, можна погодитися з Лесею Українкою, що ідея «граду Божого» не є чимось повністю оригінальним. Вона мала своїх попередників. Однак Августин надав їй оригінальних рис, на що і вказує письменниця. «Його «божа держава», — пише вона, — не єсть ані легендарний «рай наземний», ані «прийдешнє царство месії» пророчого видива, ані «небесний Єрусалим» апокаліптичний, що спускається готовий, ідеально впорядкований, обмежуваний виразними розмірами, з неба на землю в слушний час обновлення всього світу, хоча божа держава має в собі всі головні елементи цих трьох утопій».

Леся Українка підмічає певні паралелі між «Божою державою» Августина та суспільними поглядами персів-зороастрійців, які розділяли світ на добру й погані частини. Річ у тім, що Августин перебував під значним впливом маніхейства, яке мало свої корені в зороастризмі. Хоча мислитель і відійшов від маніхеїв, але це вчення наклало відбиток на його творчості. «По думці бл[аженного] Августина «божа держава», — зазначає Леся Українка, — була, єсть і буде вічно як на небі, так і на землі. Як у давніх персів [маються на увазі зороастрійці — П. К.] царство Ормузда існувало без перерви поруч із царством Арімана на небі й на землі і перемогло його тільки в вічності, так у бл[аженного] Августина божа держава завжди стоїть міцна і нерушима, незважаючи на силу сатани, князя світу цього. І вона не єсть абстрактною ідеєю, вона реальна: громадяни божої держави можуть бути підданими Нерона, Діоклетіана, жити в страшні часи Аларіха й Аттіли, але вони не дізнають ні тиранії, ні злиднів лихоліття, бо їх душі, чи визволені, чи ще з темниці тіла, живуть праведним, чистим, вільним від гріха життям, єднаються в міцну, спаяну дисципліною віри, духовну державу, піддану одному вічному володареві. Для них нема ні на цьому, ні на тому світі пекла, вони вічно в раю, бо страждання тіла їх не обходить, а гріх і спокуса не мають над ними влади, — так було з предвіків і так буде вічно».

Це справді дуже глибока характеристика суті роботи Августина «Про град Божий». Читаючи зараз інтерпретації різних дослідників цієї праці, мимоволі думаєш: куди їм до Лесі Українки.

Водночас письменниця розглядала й художньо-літературну вартість роботи «Про град Божий». З цього приводу вона писала наступне: «Ця утопія мала занадто широку і абсолютну ідею, щоб могла вилитись в якусь обмежувану художніми вимогами форму; образи, психологія і сила почуття відступають в тінь перед нерухомую, холодно-прозорою величчю догми. Щоб дати їй пластичність і барву, треба було ограничити її в часі і в просторі». І такі міркування були не безпідставні. Справді, можна говорити про «холодну велич» цього твору.

Леся Українка спеціально не вивчала філософію, теологію. Але широкі знання в сфері культури, талант давали їй змогу точно й всебічно характеризувати знакові для європейців твори.

Петро КРАЛЮК
Газета: