Не здобутки техніки, а вага Слова в суспільстві визначає міру його цивілізованості.
Андрій Содомора, український перекладач, письменник, науковець

Хранителі нашої історії

«Екземпляри ХХ» — проєкт, що розповідає про знакові часописи
27 жовтня, 2020 - 11:24

Періодику можна назвати модерним літописом історії. Не завжди у ній дійсність відображена точно (згадаймо газети, видані за радянських часів), але навіть ці «ідеологічні зміни» за наявності правильного «ключа до прочитання» стають фактом історії.

Для України періодика має особливе значення. Адже через розрив тяглості пам’яті багато цінного у виданнях минулого було забуто. На щастя, не загублено. Проєкт «Екземпляри ХХ. Літературно-мистецька періодика ХХ століття» ставить на меті актуалізувати нашу спадщину: на сайті «Читомо» підготовлено 12 науково-популярних досліджень, що дають змогу відкрити для себе знакові українські часописи, присвячені мистецтву. Яке наше видання виписували паризька та лондонська бібліотеки? З яким українським журналом співпрацював Казимир Малевич і в якому опубліковано десять його статей? Та яке видання 30-х років придумало гасло «Немає на світі такої речі, що про неї не можна було б цікаво розповісти» і будувалося за зразками англійського magazine?

«КЛЮЧІ» ДО ПРОЧИТАННЯ ЖУРНАЛІВ

Науково-популярні дослідження, підготовлені експертами, виконують роль «ключів» до прочитання певного журналу. Адже кожне з обраних видань мало свою концепцію, що впливала на наявні рубрики, обрані матеріали, авторів, з якими журнал співпрацював. Ці дослідження — це заглиблення у контекст, пояснення умов, що в них існувало видання і за яких воно видавалося.

Візьмемо до прикладу історію журналу «Книгарь». Це була справжня об’єднавча платформа для усіх, хто пов’язаний з книгами. Тут публікувалися ґрунтовні розвідки описово-аналітичного характеру (про історію української книги, мовознавчі статті, розвідки з питань бібліотечної справи та бібліографії, статті з проблем художньої літератури і літературної критики), рецензії на надіслані книги, розміщувалася інформація про ювілеї визначних людей, нові книгарні, музеї. І поява саме такого журналу стає закономірною, коли глибше аналізується контекст того часу, що і здійснює у своїй науково-популярній розвідці Тарас Гринівський. Через небачений до того розквіт книгодрукування і книгорозповсюдження, відчувалася — наводить дослідник цитату з самого часопису — «необхідність, щоби ті нові видання, якими заливається наша провінція, були розглянуті тими чи іншими знавцями, в тій чи іншій мірі оцінені, або принаймні кимось зазначені, аби ширші кола могли ознайомитись з тим, що є, чи має бути на нашому книжковому ринку».

НЕПЕРЕРВНИЙ ДІАЛОГ ЗІ СВІТОМ

До того ж ці дослідження акцентують увагу на значенні певного журналу, і не тільки в українському контексті. Наша періодика була відома й за кордоном. Зокрема, видання «Кіно» виписували паризька та лондонська бібліотеки, академічна читальня в Празі та кіночитальня в Берліні. А в журнал футуристів «Нова генерація» написав листа Енріко Прамполіні, італійський художник-футурист, видавець журналу «Noi», зазначивши: «Був би дуже радий одержати ті примірники вашого журналу, де вміщено відомості про мої художні твори, а також стати за співробітника у вашому журналі». До слова, як зауважує авторка дослідження про цей журнал Ярина Цимбал, і Прамполіні, і французький режисер українського походження Ежен (Євген) Деслав, і пражанин Антін Павлюк були авторами, співробітниками і дописувачами «Нової генерації».

Загалом, переглядаючи номери обраних журналів, розумієш, наскільки впевнено відчувала себе українська культура в родині європейських. Це проявляється у багатьох аспектах, зокрема форматі. Скажімо, у 30-х роках видавався «Універсальний журнал» («УЖ»)». Саме він, як розповіла Ярина Цимбал, придумав гасло «Немає на світі такої речі, що про неї не можна було б цікаво розповісти» і ствердив право на існування в українській літературі таких жанрів, як фантастика, детектив і репортаж. А все тому, що вирішив вийти за межі форматів, які на той час панували в Україні, і, взявши за зразок англійський magazine,  створив щось своє.

Цей постійний діалог зі світом набуває й інших форм: від перекладів визначних праць до відстежування згадок про Україну в іноземній пресі. Наприклад, у вже згаданому журналі «Книгарь» є стаття Г. Гасенка «Україна в освітленню європейської преси» (Англія, Франція, Італія, Швейцарія, Швеція, Німеччина, Австрія, Туреччина). Тож уже цілком закономірною виглядає стаття з видання «Українська книга», у якій ідеться про книгозбірні українських гетьманів і наводяться слова французького дипломата, представника Людовіка ХVI у Варшаві про «добірну бібліотеку» Івана Мазепи. А, наприклад, у «Світо-виді» можна прочитати репортаж про виступ видатного скрипаля українського походження Олега Криси в Карнеґі-Хол (1990, № ІІ).

МІСТ З ДІАСПОРОЮ І ПОВЕРНЕННЯ МАЛОЗНАНИХ ІМЕН

Напевно, головна місія цих журналів — відновити втрачену історичну тяглість. Насамперед журнали зберегли імена багатьох культурних діячів, які лишаються малознаними для нас, а то й зовсім не відомими. Наприклад, Ярина Цимбал у своєму дослідженні розповідає, зокрема, про двох людей із кола авангардівців, про яких «Вікіпедія і Google не знають», — Антона Клина і Михайла Панькова.

Ці видання також допомагають «повертати» імена, що пов’язані з Україною. Бо саме в «Новій генерації» Казимир Малевич опублікував десять теоретичних статей про сучасне мистецтво. Ярина Цимбал наводить цікавий факт: у травні 1928 року Малевич відмовився співпрацювати з московським журналом «Современная архитектура», а вже в червні «Нова генерація» починає друкувати його статті.

У проєкті також є журнали, які видавалися за кордоном чи в діаспорі, що тільки підвищує їхню цінність, оскільки цей спадок у нас і досі належним чином не засвоєний. Зокрема, завдяки проєкту можна більше дізнатися про один із журналів, який будував мости між Україною та діаспорою («Світо-вид»); видання, яке стало місцем для публікації літератури повоєнної еміграції («Арка»); та про «Нотатки з мистецтва», без якого неможливо, за словами мистецтвознавця Івана Кейвана, писати історію еміграції та повну історію українського мистецтва; це видання здобуло визнання не лише в США, де виходило, а й у Канаді, Західній Європі, Південній Америці та Австралії.

Тож у проєкті «Екземпляри ХХ. Літературно-мистецька періодика ХХ століття» видання постають хранителями нашої історії. Тому дуже важливо, що ще однією складовою проєкту є оцифрування рідкісних номерів і викладення їх у вільний доступ — що доповнює ту величезну роботу, яка вже була здійснена щодо їхнього оцифрування іншими платформами. Завдяки цій спільній роботі, читачі мають змогу на власні очі перевірити висловлені у дослідженнях тези, погортавши електронні номери цих знакових журналів.

Марія ЧАДЮК, «День»
Газета: