Книжка, яка промовляє акторським голосом

Не кожному письменникові щастить мати за життя свого бібліографа. А що вже говорити про акторів. Навіть найменша книжка про найнепримітнішого актора – це вже явище в історії культури. А коли такі книжки з’являються про феноменально талановитих митців сцени, то, безперечно, вони – унікальні, бо таким виданням нема ціни.

Яким Горак зробив чи ненайвагоміший подарунок з нагоди 80-річчя Святослава Максимчука – він написав справді унікальну книжку про його акторський феномен в історії декламаторського мистецтва, роль якої важко переоцінити для майбутніх поколінь. Презентація видання відбулась нещодавно у львівському Музеї Івана Франка в рамках циклу ювілейного пошанування Франкового генія (100-річчя від дня смерті письменника). С. Максимчук дав свій концерт з такої нагоди на тему «Франкіана».

Книжка Я. Горака цікава насамперед тим, що в одному форматі видання ніби розкладається на декілька самостійних частин, які можуть цілком сміливо виконувати функції окремих досліджень. Найпершим і найважливішим таким корпусом є матеріал для спогадів про Максимчука. І тут автор фактично усуває своє «я» з розповіді, натомість якомога більше простору залишає голосу самого актора – його життєвим історіям, принагідним думкам та коментарям до тієї епохи, разом з якою митець переживав своє становлення. Зокрема оприлюднено як документ епохи «заяву С. Максимчука художній раді Львівського українського драматичного театру ім. М. Заньковецької 1971 року», яка розставляє потрібні акценти для розуміння позиції актора у ті складні часи співіснування з тодішньою владою.

Другою частиною у цій книжці, що може претендувати на самостійне видання, є інформація, уміщена в додатках. Вона цілком повноцінна й самодостатня, бо може слугувати як бібліографічно-дискографічний покажчик усього доробку С. Максимчука: «Франківський репертуар Святослава Максимчука», «Бібліографія статей, рецензій, інтерв’ю про Святослава Максимчука» від 1966 і до 2015 р. включно разом із окремими публікаціями і самого актора (їх 6), «Дискографія та фільмографія Святослава Максимчука», упорядкована за типами записів: «Грамплатівки», «Аудіокасети», «Компакт-диски», «Фільмографія» (моновистав, телепередач, сценаріїв за участі актора). Крім того, у книжці зібрано цікавий і потужний «Фотододаток» переважно з домашнього архіву актора – як інструмент для зацікавлення читача особистою історією актора.

І, нарешті, третій корпус дослідження становить сама фахова монографія з теорії та історії інтерпретації виконавської техніки читця. І в цьому аспекті Я. Горак виявляє себе передусім як компетентний музикознавець, що говорить про роль звукопису, музичного фону (як результат співпраці актора зі звукорежисером Тетяною Шипош) та мелодики слова. При цьому вдало поєднує музикознавчий аналіз інтонаційної «колористики» тембру, сили голосу та пауз читця з дуже тонким і виваженим літературознавчим (поетикальним) підходом до інтерпретованого акторського тексту. Особливого значення дослідник, зокрема, надає філософським поемам І. Франка «Похорон», «Іван Вишенський», «Мойсей». Заручаючись підтримкою самого Франка з його епістолярними свідченнями про потребу декламаторського мистецтва для простого люду, Я. Горак сміливо входить «у робітню творчого духу» С. Максимчука і віртуозно бере найвищі регістри для повноцінної, об’єктивної репрезентації стильової манери цього митця.

С. Максимчук після появи цієї книжки може з легкою душею сказати про себе все те, що колись написав Іван Франко в автобіографічному слові «Дещо про себе самого». Бо він – творець нового духовного простору, який допомагає словам поетів багатьох поколінь (від Г. Сковороди і до В. Шевчука) достукатися до сердець і розумів новотисячолітніх читачів. І саме це блискуче доводить книжка Якима Горака, яка читається, з одного боку, ніби художній роман про життєву долю актора-читця та його пріоритети, а з іншого – як нарис з історії декламаторського мистецтва в Україні.