Коли людина не встане з колін, то вона не далеко зможе пройти.
Іван Драч, український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч

Книжковий десант

Луція Ржегоржікова: «Виступи українських авторів стануть головною подією Міжнародного фестивалю «Місяць авторських читань», який вже 15 років поспіль організовують у Чехії»
5 лютого, 2015 - 17:01
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Цього року, попри непросту ситуацію в Україні, на нас чекають помітні чесько-українські літературні проекти. Про них, і не тільки, «День» поспілкувався з новопризначеною директоркою Чеського центру в Києві Луцією Ржегоржіковою.

— Пані Луціє, ви й раніше бували в Україні, представляли на Форумі видавців проекти чеського видавництва «Вітряки», серед яких була і перекладна українська антологія «Давай, Україно, давай». А які нові чесько-українські проекти плануєте представити тепер, уже під егідою Чеського центру в Києві?

— Найпершим моїм завданням є робота над інтелектуальним та культурним обміном між нашими країнами. Зазначу, що такій можливості Чеський центр багато в чому завдячує величезній роботі моєї попередниці — Даґмар Остржанській. Коли ж говорити про майбутнє, то цього року Україна стане головним гостем Міжнародного фестивалю «Місяць авторських читань», який уже 15 років поспіль організовують у Чехії. Він відбувається у липні-серпні та охоплює одразу декілька країн та міст: чеські Брно й Остраву, словацькі Кошице, польський Вроцлав, а тепер і український Львів. Добір міст не випадковий, фестиваль навмисно відмежовується від «столичності», має на меті розкрити потенціал «других міст», а саме таких, які не мають блискучої слави метрополій, але виступають важливими культурними вузлами. Між іншим, європейською столицею культури 2015 року обрано Плзень, а наступним буде, до речі, Вроцлав. Коли ж вести мову про літературний фестиваль, то є чудова нагода не лише для чеського читача і слухача познайомитися з 31 українським автором та авторкою, а й взагалі чудова нагода для української літератури бути представленою на нових теренах. Серед учасників є найрізноманітніші письменники: від знаних за кордоном Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Сергія Жадана до менш відомих, які, можливо, не мали можливостей раніше бути настільки прочитаними в Центральній Європі: скажімо, Петро Мідянка чи більш молоді поети — Лесь Белей та автор «Дня» Олег Коцарев.

— Які саме державні програми підтримують у Чехії книжку і подібні фестивалі?

— Ви знаєте, я б не сказала, що у нас їх так багато, як може видатись на перший погляд. Звісно, державна підтримка книжки в Чехії потужніша, ніж в Україні, але її теж не досить. Мені було б дуже втішно, якби в моїй країні змінили погляд на культуру. Бо культура, й зокрема література, хоч і судить про речі в дуже суб’єктивний спосіб, усе ж формує розвиток суспільства. Звісно, для підтримки закордонних перекладацьких проектів є гранти Міністерства культури, можна також просити підтримки від Міжнародного Вишеградського фонду, але фестивалі так само, як і будь-де, шукають підтримки самотужки. Наклади ж у нас так само невеликі, як і у вас — може бути й тисяча примірників. Щоправда, при цьому треба зважати на те, що й чехів менше. Хоча є й дуже популярні автори, там цифри інші. Серед них: Міхал Вівег, Міхал Айваз, Катержіна Тучкова, Ірена Доускова. Також багато залежить від видавництва. Наприклад, HOST (Брно) налагодило співпрацю зі Швецією і тепер дуже активно видає шведські детективи.

— Із чеських книжкових новинок український читач уже встиг познайомитись із «Житковськими богинями» згаданої вами Катержини Тучкової та «Останніми днями панка в Гельсінкі» Ярослава Рудіша. А чого ще можна чекати найближчим часом?

— Ці книжки — гарний початок, а от 2015 року чекаємо на появу «Листів до Ольги» Вацлава Гавела, роману Ірени Доускової «Гордий Будьщо», історичної есеїстки Патріка Оржедніка «Європеана», оповідання Петра Шабаха в книжці «Гівно горить», книжки обраних поезій експериментального поета Івана Верніша. Але я хотіла б заповнювати лакуну, що утворилася в перекладах від 1960-х років. Варто було б створити для українського інтелектуала, шанувальника літератури доступ до сприйняття «лінійності», безперервності чеської літератури ХХ століття. Чеська література в Україні — це часто такий собі «пунктир»: Чапек, а потім Тучкова, Кундера, а потім Рудіш. А де ж «літературний простір» між цими точками, де Йозеф Шкворецький, Арношт Голдфлам, Павел Когоут, Арношт Лустіґ? Звісно, добре, що сучасні автори можуть приїхати, з ними можна поспілкуватися, вони пожвавлюють інтерес до книжок, але я все-таки намагатимуся звертати увагу й на інший пласт чеської літератури.

— Так, але це передбачає наявність та охоту перекладачів до таких творів...

— І я це дуже добре розумію! Ще коли була студенткою україністики і приїздила на стажування в Україну, то зрозуміла, як важливо створювати міцну та якісну команду богемістів. Це може відбуватися як в університетах, так і на курсах чеської мови у нашому Центрі. Ще одним моїм фаховим завданням вважаю підтримку чеської мови в Україні. Й хотілося б, щоб студенти розглядали її вивчення не лише як передумову для безкоштовного навчання в Чехії, щоб сприймали це глибше, аніж просту формальність. Адже чеська мова — це перспектива професіональної реалізації в науці, культурі, відкритість до цінностей європейського світу.

— А яких українських письменників знають у Чехії?

— Одразу хочу сказати, що події в Україні пробудили інтерес до всього українського. Але задовольнити його пересічному чеху не так просто. Найперше ми потребуємо книжок, які представлятимуть вашу державу всебічно. Наприклад, антологія «Давай, Україно, давай», видана у видавництві «Вітряки», не випадково містить два вступи: один — літературний, а другий — радше культурно-суспільний, адже малося на меті показати контекст, якісь історичні етапи. Коли ж говорити про власне огляди сучасної літератури, то, на щастя, вже є гарні зразки таких видань — згадана мною антологія та книжка оповідань «Експрес Україна». Також у нас вийшло декілька спеціальних «українських» чисел часописів: в «А2» подавалися матеріали про культуру та літературу; Plav (журнал світової літератури) був присвячений молодій українській поезії. А що ж до перекладів окремих книжок, то помітною подією став вихід чеською «Музею покинутих секретів» Оксани Забужко в перекладі Ріти Кіндлерової. До речі, аудіоверсію цього роману можна зараз чути на «Влтаві», одній із найбільших чеських радіостанцій. Переконана, що справді безпрецедентною подією стане згаданий мною фестиваль «Місяць авторських читань». Його учасники представлятимуть різні жанри, генерації, досвіди й погляди на сучасність. До речі, таке спостереження: з українськими авторами працюється дуже приємно. Можливо, це пов’язано з тим, що у вас літератори менше «розбещені» гонорарами — одразу відгукуються на запрошення.

— Які ваші найперші враження від країни, де працюватимете наступні чотири роки?

— І ще одне цікаве спостереження. Я зі своєю трирічною донькою намагаюся багато гуляти, часто буваємо в музеях, галереях. Щоразу, як ми йдемо на прогулянку, мене вражає і зворушує ставлення незнайомців до малої: чи то таксист, котрий пригощає малу цукерками, чи то бабуся на лавці раптом запитає: «Красунечко, куди це ти з мамою йдеш?» На Заході люди більш відсторонені. А в нас, у Чехії, здається, що не так. Тож можу сказати, що в цьому плані моя дочка тут навіть більше почуває себе вдома (сміється. — Ю.С.). Здається, українці в такій комунікації показують, що, попри всю складність ситуації, ви вмієте радіти і не втрачати доброти.

— А щодо самої «складності ситуації» що скажете?

— Я відчуваю тут у людях величезну силу, відвагу та надію. І Західна Європа, хоч і не може наразі з різних соціально-політичних міркувань прийняти Україну до себе, мала би більше працювати у сфері культурної дипломатії. Але й українці повинні свідомо рухатися таким шляхом, бути ініціативними. Для мене ж дуже важливо підтримувати загальноєвропейську схему роботи, не таку корупційну, як пострадянська. Кожен повинен мати рівні шанси. Наприклад, вступив до чеського університету — будеш навчатися безкоштовно, добре попрацював — матимеш відповідну винагороду. А українцям бажаю зберегти гідність і людяність. Як казав Вацлав Гавел: не так важливо думати, як саме щось вдасться, головне — вірити в те, що робиш.

Розмовляла Юлія СТАХІВСЬКА
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ