Мир, прогрес, права людини – ці три цілі нерозривно пов’язані. Неможливо досягнути якоїсь із них, нехтуючи іншими.
Андрій Сахаров, фізик, правозахисник, дисидент, громадський та політичний діяч, лауреат Нобелівської премії миру

Коли розум перемагає зло

Що приваблює людей у детективах та чим особливий Андрій Левинський із твору «Літо психіатра»
10 травня, 2018 - 15:03

Детектив письменниці Лесі Демської «Літо психіатра», який 2018 року вийшов друком у видавництві «Легенда», спонукає пригадати не лише класику детективного жанру, до якого, вочевидь, належить, а й... українську класичну літературу. Не обов’язково детективну.

МІФОЛОГІЧНА ОСНОВА

Американський дослідник Дж. Н. Фрей вважає сучасний детективний роман «версією найдавнішого переказу на Землі» — міфічного сказання про поневіряння героя-воїна. Адже герой сучасних детективів так само, як герой-воїн зі стародавніх міфів, полює на монстрів. Тільки часи змінилися: тепер «монстри» — то не дракони, а люди, котрі позбавляють життя інших людей.

Змінилося й місце, де герой натрапляє на «монстрів»: у сучасному світі то не чарівна країна, яку персонаж ніколи раніше не відвідував, але так само «чужий» йому світ зради та омани. Саме в цьому світі герой сучасного детективу знаходить головного злочинця, перемагає його, вдаючись до своєї найбільш дієвої зброї — розуму, і зі славою повертається додому. Правосуддя перемагає: украй бажана умова як для міфу про поневіряння, так і для детективного жанру.

Дж. Н. Фрей пояснює надзвичайний успіх детективів цією архетипною сутністю детективів, де розум героя перемагає зло. Це те, у що ми всі хотіли б вірити.

Архетипна сутність детективу зумовлює і те, що найчастіше в детективах ідеться про розслідування вбивства. Детективів про, скажімо, викрадення коштовностей значно менше. І це також не дивно, бо в детективі смерть, яка видається непояснюваною, зазвичай показана логічною та закономірною. Головний герой, котрий розслідує убивство, завдяки своєму розуму вивищується над ірраціональністю смерті. А отже, й читачі здобувають більше впевненості у силі розуму й почуваються більшою мірою захищеними. І все це завдяки метикуватості головного героя детективу.

КОМПРОМІС МІЖ ТРАДИЦІЄЮ ХІХ ТА ХХ СТОЛІТЬ

Саме таким є головний герой роману Л. Демської «Літо психіатра». Андрій Левинський, безсумнівно, спостережливий та розумний — така в нього професія (психіатр). Набуті під час професійної діяльності навички допомагають Андрію розслідувати не тільки фінансові махінації з міжнародним розмахом, а й оте ірраціональне, яке він здатен зробити цілком раціональним та пояснюваним.

Походження героя є вкрай важливим для міфів про випробування, так само воно помітне в сучасних детективах. Проте Л. Демська розширює і поглиблює цей мотив: її головний герой існує «на межі» міста і села. Він не віддає перевагу ні тому, ні іншому. Так, у Львові є престижна робота, проте Львів може довести до серцевого нападу; а в селі, з якого він родом, можна оздоровитися фізично, але при цьому вскочити ще в якусь халепу. Адже саме його рідне село, куди він приїжджає відпочити, стає осередком загадкових подій.

Цю межовість підтверджує навіть факт «подвійного» прізвища: у рідному селі Андрія величають не Левинським, а Ковальчуком. Це його «родове» прізвище, ще від дідуся з бабусею. Простір села сам по собі не є для нього чужим. Андрій може відгукуватися про село як про «інший світ, повний небезпек і жахіть», дивуватися місцевим звичаям, проте в селі його сприймають як свого, й він знає, як там поводитися, і здатен дізнатися все, що йому треба. «Чужим» для нього, як і для більшості головних героїв детективів, є радше простір омани та зради. Той, у котрому можливі вбивства.

Тож хоч би що казав Андрій про село, він сам по собі втілює компроміс — як між містом та селом, так і, до певної міри, між українською літературною традицією XIX та XX століть. Бо чимало українських класичних творів XIX століття присвячені саме сільській тематиці. Місто в них, навпаки, засуджується. На початку XX століття ситуація змінюється. Б’янка із «Сентиментальної історії» Миколи Хвильового — яскраве заперечення Христини з «Повії» Панаса Мирного. А в детективі ж Л. Демської немає ні полеміки, ні протиставлення. Нарешті знайдено компроміс.

Як відомо, персонаж творить сюжет. А поява таких персонажів, як Андрій Левинський, і таких сюжетів, як у романі «Літо психіатра», може стати секретом сучасного українського «приворотного» детективу. Такого, щоб не відірватися. Утім, «приворотним» цей детектив варто назвати й з інших причин. Детальніше — в самому тексті.

Любов БАЗЬ, письменниця
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments