Комікс як протидія пропаганді

На цьогорічному Book Forum персональну відзнаку Олександри Коваль, директорки Українського інституту книги, отримало видання «Тентен. Репортер ХХ віку у країні Сов’єтів». Ця книжка засвідчує, наскільки глибоким може бути комікс. Саме завдяки ній бельгійські читачі ще 1928 року дізналися про те, що в СРСР у селян вилучають останнє. Радянський Союз відреагував миттєво — на довгі роки перевидання цього тексту були заборонені. Не просто було видати цей альбом і зараз. Детальніше про книжку — у розмові з співзасновником видавництва «PINZEL», перекладачем і журналістом Іваном Рябчієм.

ВСЕСВІТ ПРИГОД ТЕНТЕНА

— Яке значення для бельгійців мають історії про Тентена? І чому Ерже (Жорж Проспер Ремі) вирішив розпочати серію коміксів саме з СРСР?

— Історія про «Тентена» і Ерже — це для бельгійців, як для нас, не побоюся цього порівняння, історія Тараса Шевченка. По-перше, у кожній бельгійській родині є своє зібрання «Тентенів», інколи вони передаються від покоління до покоління. Я бачив, що в деяких домівках розмальовані багато років тому маленькими членами родини альбоми зберігаються як сімейна реліквія. По-друге, як раніше виходили словники лексики Тараса Шевченка, так само в Бельгії є величезна кількість книжок про Ерже, про значення тих чи інших символів у альбомах — пояснення того, що саме хотів сказати художник.

Минулого року вся Бельгія відзначала 90-річчя Тентена, адже перший альбом — «Тентен. Репортер ХХ віку у країні Сов’єтів» вийшов у 1929 році. Оскільки СРСР на той час з’явився не так давно, тоді в Європі ніхто до пуття не розумів, що це таке. Звичайно, була велика кількість емігрантів з усіх куточків колишньої Російської імперії, але ж тоді не було інтернету, здебільшого відомості передавалися через газети, журнали, радіо було в зародковому стані, тому не було такої легкості поширення даних. І навколо Радянського Союзу виникло дуже багато міфів та легенд, особливо серед простих людей.

Крім того, уже на той час через мережу більшовиків, комуністів, загалом червоного крила лівих, поширювалася пропаганда, що Радянський Союз — це рай, там бідні люди, працівники, немов сир у маслі катаються, усе в них прекрасно, там немає попів, клятих пригноблювачів капіталістів, там усіх їх перемогли. Це було загрозою для клерикального суспільства — а саме таким було бельгійське. Адже у Бельгії дуже довго значним був церковний, а саме католицький, елемент. Кардинали, святі отці мали дуже велику владу над поглядами людей. Відповідно, пропаганді СРСР слід було протидіяти.

Ерже на той час було двадцять один рік, він працював для дитячого додатку в газеті «Le Vingtieme sicele» («ХХ століття»). Перший комікс, який він намалював, був про хлопчика-скаута. Варто нагадати, що Бельгія була одним з перших і важливих осередків скаутського руху (який трохи пізніше в Радянському Союзі скопіювали, створивши піонерів). Згодом до Ерже звернулися керівники газети і сказали, що є така проблема з радянською пропагандою, треба вивчити матеріал і підготувати комікс, можна залишити або цього героя, або створити іншого. Таким чином, Тентен вийшов дуже схожим на попереднього героя Ерже, але трохи старшим і не скаутом. А песик був уже в першому коміксі Ерже.

Завданням коміксу було показати, що коїться в Радянському Союзі, до чого може призвести революція, і що вона не потрібна. І спершу «Тентен. Репортер ХХ віку у країні Сов’єтів» малювався як фейлетон для газети. Він виходив по дві сторінки, і вже потім, коли все вийшло, його перевидали у вигляді книжки. Газетний варіант виходив у 1928 році, а книжка з’явилася 1929-го.

Отже, Ерже почав вивчати матеріал. У його розпорядженні було декілька книжечок — спогади бельгійських дипломатів і торговельних аташе, які вже встигли на той час побувати у СРСР. І досить критично, правдиво, як ми бачимо з цього коміксу, описати, як усе було в Радянському Союзі. Також Ерже допомагав емігрант Білої армії, який підказав деякі імена й подробиці.

Так і з’явився цей альбом. Він викликав, звичайно, величезний скандал. СРСР виступив з нотою протесту, і оскільки він був дуже потужною і небезпечною країною, з якою, крім того, у Бельгії існували великі торговельні зв’язки, то вирішили, що цей альбом не будуть перевидавати. Тож він став бібліографічною рідкістю. І тільки в 90-ті роки, коли розпався СРСР, його почали перевидавати. А вже після цього альбому (починаючи з 1929 року) пішли інші. Усього вийшло 24 альбоми, це якщо рахувати незавершений «Тентен і Альфа-Арт», який існує тільки в ескізах і який видали вже після смерті Ерже.

Проте ці 24 книги — це лише канон. Звичайно, згодом почали малювати продовження. Їх існує дуже багато, є навіть ціла серія про самого художника, про песика Мілу. Взагалі ці потужні, відомі альбоми коміксів (серії про Тентена, Корто Мальтезе, Астерікса і Обелікса, Нікополя) — це не просто герої, вони створюють навколо себе цілий Всесвіт, де важлива кожна деталь, яка може стати об’єктом подальшого розвитку подій.

ТЕНТЕН ПРОТИ АГЕНТІВ ГПУ Й РЕКВІЗИТОРІВ

— Які саме міфи про СРСР вдається зруйнувати?

— За сюжетом коміксу Тентен — журналіст, який вирушає до СРСР, щоби дізнатися правду про економіку Союзу (тому що ж усі думають, ніби там розквіт, нібито це потужна країна). Його з самого початку, ще в Бельгії, починають «пасти» агенти ГПУ, причому з того, що намальовано, можна зробити висновок, що вони намагаються вбити Тентена — підривають поїзд, кидають бомби, женуться за ним на літаку. Тобто роблять усе, щоб він не доїхав до СРСР. Цю деталь, до слова, могла підказати Ерже людина, яка мала справу з агентами ГПУ. Цілком імовірно, що це був уже згадуваний емігрант з Білої армії, який відчув це на собі, коли втікав з держави.

Перше, що бачить Тентен, коли приїжджає   — промисловість, яка насправді нагадує потьомкінські села, коли будують макет, за яким нічого немає. По-друге, він переодягся в солдата, щоб зрозуміти, що відбувається, і на власні очі побачив, як загони реквізиторів ходили по селах і забирали в людей усе їстівне, як люди намагалися сховати це останнє зерно. Тентен сміливо виступає проти командира цього загону, і його разом з іншими розстрілюють. Але оскільки Тентен дуже кмітливий, то він замінив набої на холості, вижив і далі продовжує подорож. Крім того, в альбомі повно деталей — щодо одягу, побуту.

— У цього альбому аудиторія була тільки бельгійська чи його читали й в інших країнах?

— Спершу це були здебільшого бельгійські читачі. Але треба сказати, що Тентен дуже швидко перетнув океан. Наприклад, третій альбом — про Тентена в Америці. Це видання було перекладено англійською мовою, і фактично вже з третього альбому Ерже працював на кілька книжкових ринків, якщо можна так це назвати. Ерже неодноразово бував у Америці, і частина його спадщини міститься саме у Штатах. Крім того, американський ринок був, звичайно, набагато більший, ніж бельгійський, і з нього книги Ерже поширилися і в інші держави — передусім іспаномовні країни та Японію. Тож з часом Ерже став зіркою міжнародного масштабу. А наприкінці свого життя він перетворився на, напевно, найбільш впливового у світі бельгійця, на людину, яка була на рівні короля Бельгії.

Цьому сприяло й різноманіття тем наступних альбомів — Тентен об’їхав цілу планету: США, Індонезія, Австралія, Латинська Америка, Китай, Тибет, Балкани. Загалом, Тентен — це доволі політизована історія, хоч політика ніколи прямо не була показана в цих альбомах.  Це пригодницькі, детективні сюжети — гублять амулет або ведеться пошук зниклого родича. Я порівняв би Тентена з іншим відомим бельгійцем — Еркюлем Пуаро.

Проте, наприклад, під час Другої світової війни Ерже створив багато альбомів про Близький Схід (а нафта була однією з цілей Гітлера). Є два альбоми, коли Тентен летить на Місяць — адже після ІІ світової війни відбувалися перегони за космос. Я вже не кажу про Тибет і Китай, Балкани, які завжди були дуже болючою темою для Європи...

ТЕМА, ЩО ДОСІ ДРАЖЛИВА ДЛЯ РОСІЇ

— А чи є в російському перекладі серії про Тентена цей перший альбом?

— Ні, в російському перекладі цієї книжки немає, принаймні на той момент, коли ми її перекладали й видавали. Можливо, з того часу щось змінилося.

Справа в тому, що ми мріяли перекласти «Тентена» давно. Коли я кажу «ми», то маю на увазі свого партнера по Міжнародному фестивалю мистецтв «Anne de Kyiv Fest» і видавництву Федора Баландіна, людину легендарну для Києва. Свого часу, коли ми тільки задумували фестиваль у 2015 році, ми вже тоді говорили про Тентена. Тому що так склалося, що ми обидва — великі прихильники бельгійської культури, а Бельгія без Тентена — це не Бельгія. У 2016 році ми заснували видавництво «PINZEL» фактично тільки для того, щоб видати «Тентена». І ми вели перемовини з видавництвом «Casterman» (яке має на нього права) з 2016 року. Чому так довго? Тому що, по-перше, Тентен — це дуже важлива, головна книжка для Бельгії, тож щодо неї існує багато нюансів. І ми дуже вдячні дипломатичним інстанціям — послу Бельгії в Україні пану Алексові Ленартсу, послу України в Бельгії пану Миколі Точицькому та послу Франції в Україні Етьєну де Понсену. Підтримка нашого проєкту — це був приклад направду злагодженої роботи цих трьох відомств, та й взагалі міжнародної культурної співпраці. Після виходу альбому (у вересні минулого року), ми отримували тільки подяки. Бо всі — і партнери, і ми — працювали від щирого серця, з любов’ю.

Крім того, за ці три роки відбувалося дуже багато чого. Я регулярно їжджу на Паризький книжковий салон, і одного разу до мене підійшли російські видавці. Вони вже знали, що ми видаємо «Тентена» в Україні, саме цей альбом. І вони мене почали розпитувати, пропонувати співпрацю. На що я відмовився. Отже, за нашою роботою дуже ретельно спостерігали. Нам періодично пропонували порадитися з російськими колегами. На що я дуже ввічливо й делікатно казав: «Обміркую такий варіант. Можливо, колись...». Проте, звичайно, ми з Федором Баландіним про такий варіант не думали.

Але загалом у Росії «Тентен», якщо не брати до уваги цей альбом, перекладений давно. Однак український ринок взагалі трошки пізніше входить у еру коміксів, порівняно з російським. Те пожвавлення, яке ми бачимо зараз на українському ринку, у Росії почалося на кілька років раніше.

«ТЕНТЕН У КРАЇНІ СОВ’ЄТІВ» ЯК ФІЛОЛОГІЧНИЙ ДОКУМЕНТ

— Які складнощі виникли під час перекладу?

— Мабуть, я колись напишу цілу книжку про несподіванки в роботі перекладача. Бо часто коли доходиш до фіналу книжки, то ти про неї вже зовсім іншої думки, ніж на початку. Зокрема, перед тим як я почав перекладати «Тентена», я думав: «Ну, що тут особливого — комікс! Які тут репліки — бум, бах». Особливо коли перекладаєш Мішеля Уельбека, серйозні романи, а тут комікс — здавалося б, що це щось просте, не треба буде докладати значних зусиль. Але все пройшло зовсім не так. З’ясувалося, що головна проблема — це вигуки. Словника українських вигуків не існує. Крім того, дуже багато вигуків, які побутують в українському мовленні, є кальками з російської.

Мені з ними дуже допоміг редактор тексту, відомий поет Юрко Позаяк. Фактично ми з ним підняли цей шар лексики, нам довелося створити невеличкий словничок вигуків для себе, тому що й далі доведеться перекладати альбоми про «Тентена». Тож я пишаюся тим, що це не тільки серйозний історичний документ, а це ще й документ філологічний. Дуже багато вигуків, які є в ньому, або вперше використані, або взяті з класики української літератури. А щодо назви, то її батьками можна назвати вже згаданих Юрка Позаяка і Федора Баландіна. Вона народилась у їхній дискусії. Саме «Сов’єти», ніяк інакше! 

До того ж відомий український малювальник коміксів Олександр Ком’яхов створив шрифт спеціально для цього видання «Тентена». І мені приємно, що цей шрифт затвердили у видавництві «Casterman».

«В УКРАЇНСЬКОГО КОМІКСУ ДУЖЕ ВЕЛИКЕ МАЙБУТНЄ»

— Ви вже згадували про різну роль коміксів. Можливо, могли б порівняти  ставлення і поширення коміксів в Україні та в якійсь з європейських країн?

— Я не фахівець з цього питання, можу тільки сказати свої міркування. Мені здається, що ми зараз починаємо переживати бум коміксів, і я думаю, що в українського коміксу дуже велике майбутнє.

Звичайно, що порівнювати складно. Тому що важко знайти мальовану книжку в Україні, яка відіграла б таку ж роль, як, наприклад, Астерікс і Обелікс у Франції або Тентен у Бельгії. Історії про Тентена стали тими, що певною мірою об’єднали бельгійську націю, дали їй новий поштовх, нове наповнення. А Астерікс і Обелікс стали продовженням травня 1968 року. Бо, якщо подумати, хто ці гали? Це ліваки, які протестують проти порядку — репрезентованого римлянами. До речі, ми вже працюємо над виданням «Астерікса» українською. Угода вже підписана. Також у цьому ряду я згадав би геніального художника Енкі Білала — це легенда французького коміксу, він створив абсолютно неймовірні історії про постапокаліптичний Париж, які вплинули взагалі на французьку літературу!

Звичайно, у нас велика традиція живопису, графіки, а традиція ілюстрування книжок, мені здається, навіть на голову вища за французьку. Бо у Франції не дуже заведено ілюструвати книжки, головне — текст. Це, до речі, різниця у ментальності. Скажімо, у нас книжки купують переважно у твердій обкладинці, а у Франції відсотків 90% — у м’якій. Нам здається, що у твердій — це річ. А французам головне меседж, який може бути написаний і на газетному папері. У цих ставленнях немає гіршого чи кращого, це просто констатація факту. Тому, мабуть, комікс у нас тільки починається, бо в нас, у принципі, усюди декор, навіть на стінах малюють, розмальовують посуд. У французів такого мало.

— Цей комікс також добрий інструмент для культурної дипломатії, привід поговорити в Україні про Бельгію, а в Бельгії про Україну. Зважаючи на ваш досвід, зокрема фестивалю та інших проєктів, як варто будувати ці культурні мости з Бельгією, Францією?

— Усе, що ми робимо з Федором Баландіним у межах Anne de Kyiv Fest, у межах діяльності видавництва «PINZEL», у рамках проєкту «Шлях королеви» (проєкт встановлення пам’ятників Анні Ярославні по всій Європі — уже є у Кракові, Арлоні (Бельгія), Тулузі (Франція); є навіть у Джакарті (столиця Індонезії), — це і є культурна дипломатія. У чистому вигляді. Кращої ви не знайдете.

Мені важко підібрати якийсь рецепт. Просто я завжди намагаюся дивитися ширше, які   є виходи на інші проєкти, культурні явища, аспекти. І в такий спосіб знаходяться нові способи для співпраці. Це відбувається органічно, оскільки французька мова для мене друга рідна, то інколи ловлю себе на думці, що я міркую як француз чи бельгієць. Може, саме тому мені простіше бачити ці мости.