Хто забуває уроки історії, приречений на їх повторення
Джордж Сантаяна, американський філософ і письменник іспанського походження

Ліричний спогад із неполітичної «відлиги»

Видавництво «Круговерть» представило «Бузькові вогники» Мар’яни Ліщинської
3 червня, 2016 - 10:45

Поповнюється книжкова поличка українських спогадів із ХХ століття. Цього разу читач має нагоду познайомитися з мемуарами, що охоплюють п’ятдесяті-шістдесяті роки та локалізуються у Львівській області.

Мова про книжку «Бузькові вогники» Мар’яни Ліщинської, надруковану у видавництві «Круговерть». Авторка цих спогадів — дитяча лікарка, працювала в санаторії у Трускавці (хоча в книжці ви цієї інформації не знайдете, тож авторська постать тут сприймається великою мірою анонімно). У своєму тексті вона не раз підкреслює, що розповідає про дуже прості та локальні події зі свого дитинства і юності. Таким чином, перед нами — зразок «мікроісторії», історії масштабу людської долі, а не долі країн, народів і континентів. І це цікаво, бо мемуарів такого плану в нас не аж так багато. З книжки «Бузькові вогники» можна дізнатися багато про те, чим жили мешканці Борислава, Трускавця (у цих двох містах Мар’яна Ліщинська провела шкільні роки) та Львова (тут вона навчалась у Медичному інституті), про їхній одяг та їжу, свята і будні, найрозмаїтіші побутові реалії, моду, мистецькі смаки, навчання та роботу, подекуди — політичні погляди чи взагалі світогляд. І, звісно, про думки, почуття і світосприйняття самої головної героїні та оповідачки.

«Бузькові вогники», як видно вже з самої назви, вельми ліричний, сентиментальний текст. Написаний просто, «розмовно» та з чуттям і смаку, і міри, і сюжету. Щирий і зворушливий підхід до дійсності (авторці вдалося добре відтворити саму матерію свіжого дитячого сприйняття), самоаналіз, неабияка увага до деталей — усе це створює дуже стереоскопічний образ п’ятдесятих-шістдесятих. І штука в тому, що він не відповідає стереотипам про часи «відлиги», розповсюдженим у нашому інформаційному просторі. З тих стереотипів часто постає то картина масштабного антитоталітарного опору як наслідок прозріння молоді, яка розчарувалась у комуністичних ідеалах і їх втіленні, то сонячної кукурудзяної ідилії, приперченої космічним польотом Гагаріна. «Відлига» Маряни Ліщинської інакша: це час післявоєнного полегшення, «подачі» деякої порції повітря свободи, що сприймалося спокійно й органічно, але й напруги, стискання пружин, не завжди усвідомлюваних та завжди відчутних. Це також і час, місце зіткнення, взаємодії різних культур — зокрема традиційної української, дорадянської галицької, трохи польської та власне радянської в її якнайширшому розумінні.

Варті уваги враження авторки від спілкування з різними людьми, власне від людських стосунків, а також від нечисленних, зате яскравих подорожей Україною і поза нею. Щодо останнього неабияке враження справляє порівняння тодішнього й теперішнього рівня обізнаності інтелігентної молоді з різними регіонами своєї країни. Очевидно, що в тому стані речей, який був тоді, та в тому, що змінюється він не так скоро, як хотілося б, є причина помітної частини наших сьогоднішніх проблем. Щоправда, молода авторка мала деяку компенсацію — до їхньої родини, що жила в Трускавці, постійно приїздили знімати житло курортники з різних частин СРСР. Це дозволяло мати певні уявлення про далекі краї.

Зрештою, в книжці «Бузькові вогники» просто цікаво простежити за радощами й прикрощами дівчини Мар’яни. За її дружбою, закоханістю, за близькими й далекими людьми, за думками, відкриттями, враженнями та світоглядними поворотами.

Олег КОЦАРЕВ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments