Людство повинно позбутися війни, інакше війна позбудеться людства.
Джон Кеннеді, 35-ий президент США

«Метамодерністичне» осмислення міфів про Степана Бандеру

Олег Шинкаренко підійшов до теми доволі нестандартно, особливо як на реалії української літератури
28 квітня, 2020 - 10:28

Книжка «Бандера Distortion» побачила світ у видавництві «Дім Химер». Одразу відзначу, що це не біографічна проза в традиційному розумінні, а радше химерна (назва видавництва тут пасує ідеально) літературна гра з міфами про Бандеру, гра, побудована від ідеї неможливості вибудувати справжню, ідеально точну історію.

У романі, кажучи схематично, можна відчитати дві головні лінії. Перша — акцентування маловідомих, але по-своєму цікавих фактів з життя одного з символів українського націоналізму (та низки його соратників і опонентів) чи певних нюансів у фактах відомих. Наприклад, це перебування родини Бандери у баварському містечку Штарнберґ, де перед тим певний час жив і помер письменник Ґустав Майрінк. Або антиалкогольні кампанії націоналістів у міжвоєнній Західній Україні, яка перебувала під польською владою. Чи суперечливі нюанси проголошення незалежності України в окупованому німцями Львові та спроби порозуміння з нацистами.

А друга лінія — розкручування навколо певних міфів, реальних фактів, подій і осіб цілої круговерті еклектичних, абсурдних, карколомних і пародійних пригод, виконаних письменником ефектно, багатозначно та з різноманітними культурними цитатами, натяками, алюзіями. Тут і німецький концтабір, винесений на іншу планету, і похід дочки Бандери через ліс, де вона перетворюється на модифіковану Червону шапочку, й інші не дуже очікувані речі...

Ба більше, дія роману перекинута й у сучасність (взагалі, в Шинкаренка минуле, теперішнє й майбутнє існують ніби одночасно), де безумний російський пропагандист, який живе в Києві, має галюцинації, ніби його переслідують і хочуть убити «бандерівці», тікає від них — і потрапляє на Донбас, на фронт. Дорогою він випадково знаходить роман про Бандеру (іронічне переосмислення прийому «текст у тексті»), а потім російські колаборанти приймають уже його за «бандерівця» та беруть у полон. Між іншим, сучасним простором дії роману автор символізує те, що всупереч його іронічній письменницькій роботі і з негативною, і з позитивною міфологізацією Бандери та бандерівців, багато в чому в реальній Україні бандерівські ідеї перемогли.

Баланс, коливання між нестримним, але осмисленим карнавалом фантазії та увагою до реальних історичних подробиць є чи не головною лінією напруги книжки. Гротеск у книжці «Бандера Distortion» межує з поважними посиланнями на історичні джерела і дослідження, здатні надихнути читачів на самостійний пошук фактів і формулювання власного погляду на ті чи інші аспекти історичного і сучасного явища українського націоналізму.

Саме письмо Олега Шинкаренка, як і в інших романах, стрімке і динамічне, водночас із пильною увагою до, так би мовити, «формалістичних» моментів. У книжці читачі побачать і ефекти трансформації, «вигину» дійсності (звідси, властиво, й назва роману — терміном «distortion» часто позначають навмисне спотворений і посилений звук на електрогітарі в рок-музиці), і деконструкції з її руйнуванням і відбудовою по-новому міфів, сенсів, явищ. Є тут стилізаційні ігри, а за матеріал для них правлять дуже різні речі, від фантастичної літератури чи згадуваного вже Майрінка до націоналістичної публіцистики двадцятих-сорокових років двадцятого століття. Стилізації, мабуть, були б яскравішими, якби автор подбав, щоб мова, і зокрема діалоги, були пластичнішими.

Все це можна потрактувати в контексті нової хвилі постмодернізму, а можна, як робить сам Олег Шинкаренко, назвати метамодернізмом. Неусталений і неоднозначний термін позначає мистецькі тенденції «після постмодернізму», відмінні від останнього, поміж іншим, більшою еклектикою, інформаційною перевантаженістю, демонстративним використанням окремих формальних прийомів, поверненням до класичних істин і раціонального знання (без відмови від деконструкції), до елементів модернізму, поєднанням іронії та сентиментальності, посиленою увагою до концепту «коливання». Чи «тягне» така штука на справжній новий напрям у літературі? А чи йдеться просто про спекуляцію, ігри теоретиків і штучне формулювання термінів? Думки дослідників різні. Мабуть, усе вирішить практика письменників, які в своїй творчості орієнтуються на експеримент, подолання звичних літературних меж.

Олег КОЦАРЕВ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ