Наближення до Беккета

«Що ж до себе самого, то хоч він більше не міг, як бувало раніше, називати себе людиною, все ж інтуїція йому підказувала, що це твердження не є геть уже таким безглуздим, та й сам він ніяк не міг уявити, хто він такий, якщо не людина».

Роман «Уот» (1942 — 1945) називають поворотною точкою у творчості Беккета — саме в цьому творі розкрилася його зріла манера письма, яка принесла йому світову славу.

Про «Уота», про мовні й логічні ігри і нескінченні пласти смислів, приховані в ньому, можна писати томи досліджень. Через іронію та чорний гумор, ексцентричність і навіть божевілля героя Беккет намагається осягнути місце людини у світі, зв’язок людини з ідеєю Бога і з власним «я».

Значення події важко переоцінити ще й тому, що переклад такого майстра слова, як Володимир Діброва, вийшов у світ лише раз, на початку 1990-х у журналі «Всесвіт». Книжка видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» — перше видання «Уота» як окремого тому.

Сам перекладач, котрий останні 25 років мешкає в США, долучився до представлення видання по скайпу. Відповідаючи на питання «Дня» — що було найскладнішим під час роботи над перекладом, пан Володимир зазначив:

— Найскладнішим було відтворення ритму роману. В поезії це досить просто, там є певний стандарт. У прозі це набагато складніше, бо ритм в одній мові не відповідає ритму в іншій. Чому «Уот» привернув мою увагу? Тому що той ритм, який Беккет використовував, ритм цього героя-філософа, отакого долдона, який не може вирватися з полону своїх думок, — абсолютно універсальний, але відтворити його українською — надзвичайно складно. Це я і намагався зробити. Адже Беккет, щоби знайти цей ритм і цю універсальність, навіть зрікся своєї рідної англійської. Перехід на французьку давав йому необхідну свободу, оскільки ірландське англомовне середовище було для нього настільки густою, щільною стихією, що він уже починав там задихатися. Недарма такий сноб, як Володимир Набоков, казав, що французька Беккета — це мова вчителя французької. Це саме те, що йому було потрібно. І як це передати українською? Зовсім інакша емоційність. Менше раціо, більше емоціо. І я помітив цікаві моменти: що саме змінив Беккет, коли перекладав свої твори англійською вже з французької. Наприклад, його роман «Моллой» розпочинається фразою, яку буквально можна перекласти: «Я в кімнаті своєї матері». Але якщо ви перекладете саме так, то прозвучить, як у робота. Там треба додати якесь дієслово — «сиджу», «лежу» чи «перебуваю». Питання, яке дієслово поставити — це питання такту і зрештою питання часу, бо кожна мова живе і розвивається в часі. Ось чому треба перекладати знову й знову, і кожне покоління робитиме нові переклади.