Надмірна спрага влади призвела до падіння ангелів; надмірна спрага знання призводить до падіння людини; але милосердя не може бути надмірним і не заподіє шкоди ні ангелу, ні людині.
Френсіс Бекон, англійський політик, державний діяч, вчений, філософ і есеїст

«Найкраще – триматися того, що всередині»

Письменниця Наталія Матолінець про нову книжку, перспективи жанру фентезі й естетику, яка підштовхує до творчості
2 квітня, 2021 - 12:39
ФОТО НАДАНО НАТАЛІЄЮ МАТОЛІНЕЦЬ

Львівська письменниця Наталія Матолінець увірвалася до українського літпроцесу раптово та завзято: після перемоги в конкурсі «Коронація слова-2017» вона вже видала п’ять романів — і не збирається на цьому зупинятися. Про книжки, життя та творчість як безперервну роботу — наша з нею розмова.

«ПРИЄМНО БАЧИТИ, СКІЛЬКИ ДЕБЮТІВ ВІДБУЛОСЯ ЛИШЕ ЗА ОСТАННІ РОКИ»

— Розкажи, як прийшла до письменства. Ти завжди мріяла стати письменницею чи просто так повернуло життя?

— Писання було моїм хобі з дитинства, і я з перемінним успіхом пронесла його крізь усі шкільні та студентські роки. Мені подобалося, але тоді я не думала про це як професійну діяльності, бо насправді й не знала: як це — стати «справжньою письменницею». Я тут просто в зошиті історію пишу. Втім, ближче до завершення навчання в універі творчі бажання пересилювали всі інші пориви, і врешті я зрозуміла, що понад усе хочу працювати над книжками. І хочу, щоби їх з часом побачили читачі. Звідси почався більш усвідомлений шлях: робота над новими історіями як постійна, неперервна робота, інтерес до конкурсів та літпроцесу. Офіційним стартом можна вважати перемогу в «Коронації слова-2017» із підлітковим фентезійним романом «Гессі». Але і до того було багато всього: поетичні вечори, книгофести, конкурси оповідань, а найцінніше — усвідомлення того, як багато людей дотичні до книгожиття й горять цим.

— Як зазвичай минає твій робочий день? У ньому є тусівки, шик та гламур?

— Ковідні будні внесли трохи змін у звичний ритм життя. Зараз я починаю день із йоги чи фітнесу в домашніх умовах. І з кави теж, куди ж без неї. Далі — час роботи, котру іноді перериваю прогулянками. Спершу присвячую час усім завданням, які не є писанням, а опісля сідаю до текстів — власне, писати чи редагувати, або планувати і шукати потрібну інформацію. Усе це комфортніше робити, коли інші справи завершені, бо мені, аби увімкнутися в процес писання, потрібно трохи часу — іноді й кілька годин. Вечір частіше залишаю собі на релакс чи домашні справи.

У часи до ковіду мені подобалося писати у кав’ярнях: вихід із дому й прогулянка краще налаштовують на роботу, а у Львові вистачає красивих і затишних локацій. Естетика навколо, як мені здається, завжди підштовхує до творчості.

Тусівки, звісно, є — правда, не в тому форматі, щоби туди приписувати «гламур і шик». Зустрічі з друзями на карантині стали особливо цінними. У мене бували творчі періоди максимального занурення в себе і бажання відсторонитися від інших, а останнім часом навпаки — зустрічі приносять суцільне задоволення.

— Що ти читаєш?

— Різне, багато й постійно. Книги розкладені по хаті: щось завжди лежить на тумбі біля ліжка, щось біля робочого столу, щось на рідері. Найбільше звертаю увагу на те, що є «моєю» сферою: молодіжне фентезі. Люблю Лі Бардуґо, Сару Дж. Маас, Джонатана Страуда, які популярні й у нас. З недавніх приємних відкриттів — Елізабет Лім, Джессіка Таунсенд, Вікторія Шваб та Шелбі Магурін. Цікаво підмічати тренди та зміни в них. Та і загалом, орієнтуватися у витоках та розвитку своєї жанрової сфери, коли сама пишеш, — річ необхідна. А на Заході видають дуже, дуже багато фентезі для молоді (і ще поділяють на teen, young adult і new adult літературу).

Обожнюю Ніла Ґеймана. Гаряче чекаю на вихід епічної серії «Колесо часу» Роберта Джордана, яку нам обіцяють українською. Читаю багато і реалістичної підлітково-молодіжної прози. Дуже подобається, як скандинавські автори працюють із підлітковою проблематикою. Ще люблю біографії. А минулого року дуже вподобала «Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння». Читаю багатьох українських авторів — часто без огляду на жанр, бо цікаво. Із багатьма ми знайомі чи спілкуємося. Приємно бачити, скільки дебютів відбулося лише за останні роки. А подвійно приємно серед них знаходити живі, яскраві, сучасні історії.

— А яку з усіх своїх книжок любиш найбільше?

— Ту, над якою працюю зараз. Поки максимально занурена в історію та експериментую зі стилем і проблематикою, то відчуваю лютий кайф. Робота над книгою — це довгий процес, коли ти проживаєш разом із персонажами злети, падіння, розбиті серця, жаскі чи радісні моменти. Якось ми із друзями обговорювали одного із моїх персонажів, і друг, який не читав, вклинився в розмову, щоби уточнити: а це ми про живу чи вигадану людину говоримо?..

З кожною книжкою виникає багато дрібніших історій, багато місць, моментів чи музики, врешті певна атмосфера, яка нагадує про неї чи її створення. А все це разом робить її дуже тобі близькою. Звісно, я підмічаю багато речей як автор: знаю, що ось тут спробувала щось нове технічно, тут взялася за нову проблематику — читач сприймає історію по-іншому і може не звертати уваги на ці деталі, але автор собі знає про текст куди більше.

«ФЕНТЕЗІ МАЄ ВЕЛИКИЙ ПОТЕНЦІАЛ»

— Чи робила ти спроби вийти за межі українського книжкового ринку?

— Це те, чого мені дуже хотілося б. Тим більше, декотрі з моїх історій розгортаються у Празі, Відні, Будапешті — місцях, які я люблю і які не так часто трапляються у фентезі. Останнім часом багато моїх ідей поєднують вигадані елементи з реальними локаціями чи подіями, хочеться розповідати про щось близьке. Врешті, серія про Варту народилася із бажання написати міське фентезі в обрамленні львівських вулиць, щоби магія була десь тут, а не десь далеко.

А щодо іноземних ринків, то фентезі, як на мене, один із тих жанрів, який має великий потенціал. Утім, наразі моє бажання на рівні бажання і віри у «все попереду».

— Наталія Матолінець завжди писатиме фентезі чи у неї в планах й інші жанри?

— Наталія Матолінець — дуже спонтанна особа, коли приходять нові ідеї і раптові пориви писати нову історію. З певністю можу сказати, що буде ще багато фентезі: зараз маю в роботі кілька проєктів. У планах — багато всього, але про плани говорю з обережністю, бо іскра «а чому б і ні!» не факт, що переросте у книгу. Тут я ще можу пожартувати, що не вмію писати короткі історії, тому мушу з особливою обережністю обирати, над чим працюватиму наступні багато місяців. Потенційно мені хотілося б писати про подорожі: вони — вагома частина мого життя. Але я ще не певна, яким міг би бути формат подорожніх історій.

«ЯК ГЕРОЇ ДОЛАЮТЬ СТЕРЕОТИПИ Й ВЧАТЬСЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ»

— Розкажи про свою останню завершену книгу.

— Недавно я закінчила роботу над молодіжним фентезі під назвою «Кров Будапешта». Це третя книжка у серії про львівську чаклунку Варту Тарновецьку, продовження великої пригоди, яка розгорталася у попередніх двох частинах, — «Варта у Грі» та «Артефакти Праги». Це історія про темних і світлих магів, де швидко розумієш небезпеки чорно-білого світогляду. Друга частина завершилася на бентежній ноті: плани героїв пішли не так, як хотілося, майбутнє туманне і непевне. Скажу одразу, що і в третій книжці героям буде не солодко: наслідки попередніх вчинків наздоганяють, потреба підтримувати брехню перед чаклунською владою не полегшує справ і ставки стають ще вищими. Певна, що читачів здивує також зміна, яка відбулася між Вартою і Златаном.

У новій історії на нас чекає масштабне протистояння, багато небезпек, магічна політика, а ще нове місто як тло подій — угорська столиця. У кадрі опиняться багато персонажів, котрі нам уже знайомі, але тепер буде шанс познайомитися з ними краще. «Кров...» за обсягом більша за попередні частини, і робота над нею тривала найдовше, але мені подобається спостерігати, як вона розгортається, — як герої долають свої стереотипи, вчаться відповідальності й роблять кроки до порозуміння.

— Якби ти повернулася на 10 років назад, змінила би щось у своєму творчому шляху?

— На диво, мені майже нічого не хотілося б змінювати: врешті, хтозна, до чого б призвели ці зміни? Мені подобається, де я зараз, і шлях, який сюди привів, — подобається. Бо в ньому було багато і роботи, і руху, і вражень, і крутих моментів. Але собі 10 років тому я би хотіла додати впевненості — як щодо творчості, так і загалом у всіх сферах. Бо у нас рідко навчають впевненості, а у творчій професії вона необхідна. Бо стається не все і не одразу, тому треба чогось триматися. Найкраще — того, що всередині.

ДОВІДКА «Дня»

Наталія Матолінець — українська авторка молодіжного фентезі. Переможниця «Коронації Слова-2017», дебют року в прозі 2018-го за версією порталу Барабука, фіналістка премії «Дитяча книга року BBC-2019». Авторка романів «Гессі», «Керамічні серця», «Академія Аматерасу» та циклу про Варту Тарновецьку.

Юлія Ілюха — українська письменниця та журналістка. Багаторазова лауреатка літературних конкурсів та премій, у тому числі Міжнародної українсько-німецької літературної премії ім. Олеся Гончара, Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова», конкурсів «Новела по-українськи», «Кальміюс» та конкурсу видавництва «Смолоскип». Кураторка соціально-поетичного мультимедійного проєкту «Там, де вдома».

Розмовляла Юлія Ілюха
Газета: