Життя без совісті і честі — все одно що земля, позбавлена сили тяжіння
Наґіб Махфуз, єгипетський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

Ноосфера Андрія Содомори

1 грудня — 80-річний ювілей видатного українського письменника і перекладача
1 грудня, 2017 - 11:04

У мудреця — інші, радше протилежні засоби,  адже ви — ще в бою, а він — уже по перемозі

Сенека, «Діалоги»

Повноцінне життя можливе, якщо мозок кожної людини буде працювати за призначенням, наповнюватися добрими знаннями, а духовність збагачуватиметься у гармонії з логікою буття. Академік Олег Кришталь нагадує, що мозок творить світ навколо нас, і його не можуть формувати тільки екрани телевізорів чи комп’ютерів. Людство стає розумнішим — життя ж ускладнюється надмірними обсягами інформації. Тому існує велика потреба знаходити час для читання добротних книжок, бо, за словами Євгена Маланюка, «нечитання знесе Україну зі світу».

Вкотре хочеться нагадати, що я нашу національну ідею означив би так: працювати вдень і вночі, щоб рідна мова звучала в щоденному ужитку в усіх закутках України. Маємо справжніх митців рідного слова, які своїм життям, працею утверджували і утверджують українськість в Україні, — Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка.

А що ж Андрій Содомора? Працює, щоб продовжувати духовне життя нації за допомогою мудрого прозового і поетичного слова, бо, за словами письменника, «лише подих Слова, його аура, несе найдорожчу для людини інформацію...».

«ЛЮДИНОТВОРЧА» ФУНКЦІЯ СЛОВА

Хистом свого таланту перекладача він переніс на ґрунт нашого інтелектуального й духовного збагачення скарби античної літератури, аби серця українців єдналися, а мова, як душа народу, споріднювала нас із Єдиним началом життя.

Творчий доробок майстра вміщує і книги оригінальної прози, й поезії. У них він відтворює правду життя, до сліз зворушує душу читача, спонукає жити доброчесно. Це слово мислителя — українця, поєднаного з менталітетом господаря рідної землі, нашою культурою, традиціями. Бо тільки високохудожнє слово рідної мови виконує, за словами Андрія Содомори, «свою основну — людинотворчу функцію».

Письменник розмірковує про вагу «того слова, яке спливло з материнських уст у дитячу колискову», бо «у світі, де гору беруть матеріальні цінності, слово — рідне слово — потребує особливої уваги». Свої роздуми про це Андрій Содомора втілює в книжках.

УСМІХ, ЯКОГО ТАК ПРАГНЕ НАША ЗБОЛЕНА ДУША

Книжка «Сльози речей» Андрія Содомори — про місто, атмосферу Львова. Вона незбагненним чином повертає читача до роздумів про сльози речей, про вічне й непізнанне, щоденне, якого не зауважуємо, не чуємо серцем, бо «догідна мить — швидкоплинна». 

Живі герої, нетлінна тонка матерія речей і духу, збереженого в нашій уяві, сльозою закарбовуються в нашій пам’яті й стають тим, що живить наше серце, оберігає людське в Людині. «Іноді хочу побути наодинці з цим загадковим Вергілієвим рядком, що проснувався у моноліті епосу, мов тендітний, що й помітити годі, прожилок: Sunt lacrimae rerum et mentem mortalia tangunt. Є таки сльози речей, і що смертне — торкається серця», — стверджує Андрій Содомора.

Продовженням цієї книжки є «Усміх речей»: «Бо речі — це не лише фізичні тіла, яких можемо торкнутися, це геть усе на світі: наші дії, наші помисли, наші почуття — то «речі», то реальність: res — річ; realis — речовий, реальний». Ці речі теж мають душу, це дух нашого життя. 

Перша частина книги — «У теплій блакиті, де сонця жовток...» — розмисли про те, що зберегла пам’ять, яка невидимою ниткою снується до витоків нашого життя: дитинства, рідної батьківської оселі, веселки над селом, польових коників. Ця частина — про те, як автор «став собою — побачив, мов наяву, затишний, впорядкований світ, що його називаємо дитинством...» з позиції нашої сивини. 

Письменник полинув у світ світлого й дорогого дитинства, щоб віднайти в пам’яті усміх, якого так прагне наша зболена душа в коловороті усвідомлення того, що «Не часи, а ми — і міняємось, і минаємось...» та трагічності осмисленого: «Чи ж неповторне можна повторити?» (Ліна Костенко).

Друга частина книги — «Час тихо налягає на весло» (таки налягає!). Але пам’ятаймо слова письменника: «Скільки тримаємо в душі — стільки й живемо», бо «вмираємо стільки разів, скільки втрачаємо своїх рідних». Тож ця книжка про світ речей, які ми втратили, але зберегли в пам’яті...

ЛЮДИНА МАЄ БУТИ «ПРИ СЛОВІ»

Про що не думав би, над якими б проблемами життя не розмислював, завжди знаходжу розраду в книгах Андрія Содомори, його перекладах Античності. Вони дають розуміння людської сутності щастя... Як слушно вказує автор: «щастя лише знаючим дано» (Вергілій); знання ж — від інших...».

Цього року вийшла ще одна книжка Андрія Содомори — «Історія одного перекладу, або Моя перша книжка». Її автор уособлює себе зі своєю першою книжкою, до якої йшов 55 років. Розмова про неї потребує ґрунтовного осмислення шляху народження ноосфери автора, тож про це — іншим разом.

Додам лише, що перший переклад Менандра «Відлюдник» був здійснений 55 років тому, а нині ми є свідками народження «нового Менандра» — історії про переклад цієї книги. Таким чином, сфера творчості  Андрія Содомори 1962 року народила нову, дочірню сферу 2017 року...

Я вже згадував про те, що ми живемо в епоху комп’ютеризації усього нашого буття. Проте комп’ютер має бути підключений до живлення, щоб реалізувати рух 1 і 0. Існує ноосфера Андрія Содомори, існує народ, але має бути форма руху, що допоможе під’єднати народ до цього джерела енергії.

Відхід від гуманітарного підходу в науці, виховання народу без належного пошанування рідної мови, без усвідомлення того, що тільки мова (а не язик!) є основою єдності народу, нехтування вагою слова в суспільстві — ось причина світової гуманітарної катастрофи. Цілісність людини — в тому, щоб вона була при слові, а не «слово при людині». Дослухаймося до слів Андрія Содомори: «Вага у слові — / то не важкість тіла: / вагоме слово — / щоб у світ летіло».

Летіло і створювало нові дочірні українські сфери у просторі й часі...

Богдан ДЯЧИШИН, Львів
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments