Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Означення української присутності

До Маріуполя завітав масштабний проект «Книжкова Толока»
4 травня, 2018 - 09:03
ФОТО З ФЕЙСБУК-СТОРІНКИ «МАРІУПОЛЬСЬКА КНИЖКОВА ТОЛОКА»

Книжковий фестиваль за 20 кілометрів від лінії фронту — подія непересічна. Свого часу «Книжкова Толока» розпочиналася в Запоріжжі як великий книжковий, літературний захід, а тепер відбувається і в інших містах східної України під орудою Ігоря Гармаша та Олени Заставної.

«ІНВАЗІЯ» УКРАЇНСЬКОЇ ТА ПЕРЕКЛАДНОЇ КНИЖКИ

Нинішня «Толока» в Маріуполі, повідомляють організатори, зібрала близько 3000 відвідувачів, понад 30 видавництв, які продавали свої книжки на стендах, понад 100 авторів і близько 200 різноманітних подій — від представлення книжок до поетичних читань і музичних концертів. «Толока» відбулася за фінансового сприяння агенції USAID. Що, серед іншого, свідчить про неспроможність українських державних, приватних і громадських структур матеріально забезпечити таку стратегічно важливу ініціативу.

А про її важливість свідчить хоча б й такий факт: станом на тепер, як визнають представники місцевої влади Маріуполя, в місті немає жодної повноцінної книгарні! У півмільйонному місті з двома класичними університетами, у фактично головному місті звільнених від російських окупантів територій, у столиці особливого Приазовського регіону. Чи ж можна в цьому контексті переоцінити маріупольську «інвазію» української та перекладної книжки?

Більшість учасників приїздили на «Толоку» двома потягами — київським і львівським. Обидва їдуть надзвичайно довго, відповідно, близько вісімнадцяти годин з Києва та двадцять дев’ять (!) годин зі Львова. Уже в дорозі було чути, що гості Маріуполя не мали особливих ілюзій і рожевих очікувань від прифронтового фестивалю. Утім, підсумкові враження виявилися, здається, дуже навіть непоганими. 3000 відвідувачів за два дні — не надто велика кількість, але цього виявилося досить, щоб на всіх заходах була публіка, плюс продажі вийшли далеко не найгіршими. І вже за кілька днів, на аналогічному заході в Черкасах видавці порівнювали свої виторги з маріупольськими, й нерідко порівняння виходило не на користь центральноукраїнського міста.

«БІЛЬШІСТЬ ЧИТАЧІВ ПЕРЕБУВАЄ ПОЗА УКРАЇНСЬКИМ КУЛЬТУРНИМ КОЛОМ»

Якісною була організаційна робота фестивальної команди. Про свої враження від Маріупольської книжкової толоки розповіла Ольга ПОГИНАЙКО, яка представляла там видавництво «Смолоскип»:

— Маріуполь на даний момент є найсхіднішою точкою на мапі України, куди я ризикнула поїхати з книжками на продаж (благодійні проекти та презентації були в нас і раніше, а до окупації — зокрема і в Донецьку). Слід зізнатися, що якби цей фест організовувала не команда Запорізької книжкової толоки на чолі з Ігорем Гармашем і Оленою Заставною, я, напевно, не ризикнула б. Тому хочу передусім подякувати організаторам, що не бояться їхати самі й вести за собою людей, ніби якісь першовідкривачі-піонери.

Перший фестиваль такого ґатунку в місті — завжди «WOW-ефект». Передусім це стосується книжок. Маріупольці, підозрюю, до проведення «Толоки» мало уявляли собі, що український книжковий ринок, відмінний від російського, існує. І тут — «Толока»!

Спілкування з відвідувачами показало, що, на жаль, більшість читачів перебуває поза українським культурним колом. Багато відвідувачів просто ковзали поглядом по наших «Вибраних творах», зокрема по книжці Василя Симоненка (уперше таке бачила, аби люди не знали Симоненка), а один відвідувач навіть дорікнув нам, що «здесь классики нет». Але водночас ми бачили відкритість і бажання дізнатися щось нове: знайшлися, скажімо, ті, хто прийшов у найвіддаленішу локацію фестивалю послухати про абсолютно невідомого їм поета-емігранта Євгена Маланюка.

Зате маріупольці знали, хто такий Петро Григоренко, і першого ж дня розібрали всі його спогади.

Підсумовуючи, мушу сказати, що необхідність проведення таких фестів очевидна — особливо у східних російськомовних і російськоцентричних (у культурному плані) регіонах. Але думаю, що не помилюсь, якщо скажу, що практично будь-який обласний центр, крім хіба що Львова, відчув би такий самий «WOW-ефект». Тож роботи ще — непочатий край».

ТЕРАПЕВТИЧНА РОЛЬ ЛІТЕРАТУРИ

Справді, головною емоцією відвідувачів-маріупольців був інтерес. І немає сумнівів, що література тут відіграла не лише пізнавальну роль, а й, сказати б, терапевтичну. Адже під час читань, дискусій, розмов про літературу на якийсь час відступала думка про таку близьку «лінію розмежування». Взагалі, коли ходиш вулицями чи закладами Маріуполя, — практично ніде не чути розмов про війну. Ця тематика рідкісна навіть для написів на тутешніх стінах і парканах (а там, де вони таки трапляються, тексти взаємно ворожого характеру іноді парадоксально цілком мирно співіснують і не закреслюються). Утім, цей «ефект замовчування», очевидно, абсолютно оманливий.

Не обійшлося на Маріупольській книжковій толоці без людей із провокативними настроями. Наприклад, один чоловік голосно обурювався, що «у вас тут все по-украински, и это в городе на 90 процентов русскоязычном!» (насправді, звісно, книжки російською мовою на фестивалі теж преспокійно продавалися).

За два дні «Толоки» спорткомплекс «Іллічівець», у якому відбувалися всі події, став також і місцем активності самих маріупольців. Наприклад, вони збиралися на напівстихійні засідання місцевих літературних об’єднань, заводили контакти з цікавими людьми та структурами з інших регіонів тощо.

Часто доводилося чути нарікання на місцеву владу на Донеччині — мовляв, навіть тепер тут насторожено й відчужено ставляться до різноманітних українських ініціатив «знизу». Не дивно, що в прифронтових умовах це викликає підозри політичного характеру — зокрема, що Донбас хочуть «здати».

Попри велетенські індустріальні споруди на обрії, попри кольорові дими з труб, попри озброєні автоматами військові патрулі та білі джипи ОБСЄ, це місто на краю контрольованої території — якесь по-південному трохи розслаблене. Навряд чи один літературний фестиваль і книжковий ярмарок переверне його життя догори дриґом. Але він став надзвичайно важливим моментом, точкою означення української культурної, цивілізаційної присутності. М’якою, але впевненою заявою про свої права, про свою різноманітність і самодостатність.

Олег КОЦАРЕВ, Київ — Маріуполь — Київ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments