Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини.
Юрій Шевельов, український мовознавець, історик літератури

«Поет – це медіум історії»

Кожного року день народження Ліни Василівни Костенко — привід для загальнонаціонального «флешмобу»
18 березня, 2021 - 20:16

Шалений ритм подій, постійна багатозадачність, тонни інформації можуть вимивати з життя глибину, перетворюючи його на постійну гонитву. Людина занурюється з головою у свої поточні справи, втрачаючи з виду обрій вічності, зв’язок з чимось вищим за нас, що надає мисленню додатковий вимір — глобальний. А душа стає спраглою істини. Тож коли людина знаходить таке джерело смислів, то поспішає поділитися ним з усіма. Так у соціальних мережах з’являються мільйони дописів з цитатами геніальної українки Ліни Костенко, яка сьогодні відзначає свій день народження.

«Поет — це медіум історії» — зазначено в одному з віршів видатної письменниці. І видається, що минувшина, яка транслюється, залежить від рівня майстерності митця. Українцям пощастило, бо вустами Ліни Костенко говорить не тільки українська чи європейська, а й світова історія. «Душа, зруйнована, як Троя», «Життя, мабуть, — це завжди Колізей», «Ще кожен пальчик сам собі Бетховен», «сплю, прочитавши собі Оріон», «я — Полінезія» — читаючи ці рядки, душа зринає в минуле, сягає зірок, перетинає океани, одним словом, охоплює весь світ.

У творчості видатної письменниці локальне пов’язане з універсальним, українське вплітається у світове: «Є скарби, допоки їх шукають. / Перестануть — от тоді вже все»; «— Я Світязь, я Світязь, я Світязь! / Невже ти не чуєш мене?! / І голосом дивним, похмурим, / як давній надтріснутий дзвін: / — Батурин, Батурин, Батурин! — / лунає мені навздогін»; «А затишок співає, мов сирена. / Не треба воску, я не Одіссей».

Із року в рік поезія Ліни Костенко ламає «кайдани» інертності й показує нові горизонти. А на рівні персональному, повертає у повсякдення вимір вічності, де рутинна справа може стати імпульсом думки, що сягає небачених висот. Як про це зауважує письменниця:

Згадайте в поспіху вагона,

в невідворотності зникань,

як рафаелівська Мадонна

у вічі дивиться вікам!

Марія Чадюк, «День»
Газета: