Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

«Поява усвідомлення»

Відбулася презентація книги «Майдан. Свідчення. Допомога постраждалим. Міжнародна солідарність»
23 лютого, 2018 - 12:22

«Я записувала кілька інтерв’ю і розуміла, що люди, з якими ми разом проходили певні речі, розказують те, що я згадую уже під час розмови. Хоча пройшло зовсім небагато часу від Майдану… Тоді зрозуміла, що я забуваю. І ті, хто розповідають, забувають теж. Це риса людської пам’яті, від цього нікуди не дітися», – поділилася Леся Литвинова.

На щастя, є ліки від цього забуття: зокрема, «Майдан. Свідчення. Допомога постраждалим. Міжнародна солідарність». Три роки роботи, більш ніж 100 глибинних інтерв’ю, 816 сторінок – тож це не просто книга, а цілий грандіозний за масштабами проект. Недарма Костянтин Сігов, директор видавництва «Дух і Літера», спершу не наважувався реалізовувати цей задум, але, за його словами, «відвага Леоніда Фінберга подолала мій страх». І це дало змогу закарбувати велику кількість історій, кожна з яких висвітлює свій погляд на події, що, в результаті, творять істинний, цілісний образ Революції Гідності. 

«ЛОКОМОТИВ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ»

Цю книгу можна вважати другим томом із серії «Майдан. Свідчення». Як пояснює Леонід Фінберг, головний редактор видавництва «Дух і Літера»: «Захотілося зробити другу книгу, тому що одним із феноменів Майдану є людська солідарність, самопожертва, порятунок інших людей, попри ризик для власного життя. І в цьому сенсі робота тих, хто організовував медичні служби Майдану, всю цю систему – непересічний феномен не тільки української, а й світової історії. Мало де в світі знають, що таке підпільні шпиталі.

Ми також зібрали тут свідчення людей із закордону, наших друзів з усього світу. Нам допомагали поляки, литовці, чехи, словаки, німці, ізраїльтяни, американці, канадійці… А в нашій історії не так багато випадків, коли світ з нами солідарний. Тож маємо феномен України, яка була, а мені здається, у якійсь мірі і залишається, локомотивом європейських цінностей.

Це повинно стати правилом, щоб ми раділи тому, що осмислюємо, фіксуємо свою історію. У ній є не тільки те, що нам весь час говорять у фейсбуці чи по телебаченню: корупція, негідники. Набагато важливіше говорити про праведників, людей сумління, для яких життя інших значило більше, ніж власне життя». І книга «Майдан. Свідчення. Допомога постраждалим. Міжнародна солідарність» саме про них.

«ХОЧ І КАЖУТЬ, ЩО ДЕ ДВА УКРАЇНЦІ, ТАМ І ТРИ ГЕТЬМАНИ, АЛЕ ІНОДІ МИ МОЖЕМО ОРГАНІЗУВАТИСЯ»

На презентації були присутні учасники Революції Гідності, які захищали наше майбутнє у різних сферах, зокрема, медичній. За словами лікаря Максима Іонова: «Без медичної служби Майдан не відбувся б. Він не вистояв би». У суспільному дискурсі мало говорять про те, наскільки масштабною була її організованість – підпільні шпиталі, прихистки для поранених у церквах та багато іншого.

«Наша медична служба показала зразок організації охорони здоров’я у незалежній державі. У нас була екстрена допомога, співпраця з Червоним Хрестом та інші міжнародні зв’язки, також ми мали розвинене медичне постачання, службу евакуації, хірургічної допомоги», – поділився Всеволод Стеблюк, лікар, що здійснював у Михайлівському соборі перші операції. Тож не випадково у передмові книги наведені слова з одного інтерв’ю: «Хоч і кажуть, що де два українці, там і три гетьмани, але іноді ми можемо організуватися».   

Часом, щоправда, організовуватися доводилося таємно. Волонтерка Анна Соловйова, прагнучи допомогти майданівцям, подзвонила настоятелю Лютеранської церкви брату Блажію зі словами: «Давайте зробимо у нас шпиталь». І цю ідею було реалізовано, хоч за співпрацю з учасниками Майдану представників Лютеранської церкви могло бути депортовано. Дехто з сестер, наприклад, сестра Ольга, доглядаючи за хворими, виявляла неабияку винахідливість. Ілюстрацією цього може стати капельниця, що висіла на люстрі. Креативність знадобилася й для іншого – необхідності утаємничити місце лікування людей. Інколи це створювало й комічні ситуації, наприклад, у розмовах по телефону церкву називали «Капучино», тож можна було почути й таке: «У «Капучино» везуть три піци» (тобто поранених).

Не менш важливими є ще одні лікарі: кожен з них переживав події на Майдані за двох. Вікторія Кочубей, представниця Психологічної служби Майдану, розповідала, як була присутня у Будинку Профспілок під час штурму. Їй теж було страшно, але як психолог вона долала свої емоції і підтримувала інших. Так само як і багато інших представників цієї професії.

«ВИ ТОЧНО НЕ ЗАЛИШАЄТЕСЯ САМІ»

Не менш важливою є допомога міжнародної спільноти. США, Канада, Польща, Ізраїль, Чехія, Литва, Словаччина, Німеччина, Австрія, Франція – і це тільки ті випадки, які вдалося зафіксувати координаторам проекту.

«Міжнародна солідарність до українців була й лишається великою. Тоді нам, зокрема, вдалося організувати урядову чеську допомогу, ми забрали 39 поранених людей з Майдану. У трьох урядових літаках їх перевезли у Прагу й лікували в найкращих лікарнях. Цих хлопців зараз називають празька або чеська сотня, і в Празі навколо них зібралося багато українців і чехів, які їх підтримували», – зазначила Зденька Цаісова, заступник посла Чехії. Більш того, ця чеська програма й досі продовжується, особливо у сфері реабілітації потерпілих.

Крім цього, Зденька Цаісова додала: «Я також хотіла б пригадати, що багато моїх колег, котрі жили тоді в Києві, вже від’їхали з України. Проте їхня допомога була також дуже вагома. Вона лишається як 90% роботи дипломатів – поза межами публічності. Але ви точно не залишаєтеся самі».

Загалом, книга «Майдан. Свідчення. Допомога постраждалим. Міжнародна солідарність» не тільки про збереження пам’яті українського народу. Як влучно наголосила Ірина Берлянд, редакторка книги: «Мить народження кожного свідчення – це поява усвідомлення». Тобто розповідаючи власну історію, автори книги мають змогу краще зрозуміти себе, що саме сталося, як може бути в майбутньому. Це книга, що надає історії, а отже й нашим майбутнім діям, осмисленості. Як зазначив Леонід Фінберг «справедливість треба виборювати щодня», а тому варто пам’ятати минуле й впевнено-усвідомлено рухатися у майбутнє.

Марія Чадюк

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments