Піднесім свій народ культурно, навчаймо його. Не тільки учитель може навчати, але може його навчати та виховувати і урядовець, вояк, промисловець чи інший.
Августин Волошин, український політичний, культурний і релігійний діяч Закарпаття

Премія Iвана Багряного – Світлані Короненко

«Вірші якимось незбагненним дивом звідкись прилітають. Як ангели в казці», — лауреатка
15 жовтня, 2020 - 17:54
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

1996 року Фундація імені Івана Багряного заснувала премію, яка відтоді щороку присуджується за літературні твори українською мовою, наукові дослідження, визначний внесок у розбудову державної незалежності України та консолідацію суспільства. «День» привітав цьогорічну лауреатку й попросив про коментар. «Я була б нещира, якби сказала, що не зраділа такій новині. Це справді приємна несподіванка. А усвідомлення значущості премії імені Івана Багряного посилюється, коли дізнаєшся, що її лауреатами були такі літературні авторитети, як Ліна Костенко та Іван Дзюба. Мене переслідує думка, що зіниця уваги та прихильності раптом зупинилася на моїй особі від дня появи вірша «Замовляння на білоруську мову», котрий дав назву моїй найновішій поетичній збірці. Про неї чимало писали. Здається, вона має успіх. І навіть рішення про присудження мені премії Фундацією Івана Багряного, як на мою думку, пов’язане з цією дорогою для мене книжкою, — розповіла письменниця і журналістка Світлана Короненко. — Я також рада, що в цьому рішенні акцент зроблено і на моїй багатолітній активній участі в проведенні Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Я ж не тільки за дипломом журналістка — все моє свідоме життя пов’язане з журналістикою. Це, як мовиться, мій хліб насущний. Там свої будні і свята. Колеги мене розуміють. Склалося саме так, що я писала про цей патріотичний освітній проєкт, починаючи ще від перших оприлюднень його ідеї, пишу про нього й сьогодні. Це — мої професійні будні. Як і багатолітня робота на радіо. А вірші — то як свято, що приходить лише вряди-годи. Віршеві не накажеш, щоб він написався. Хоч непопулярний сьогодні Маяковський наголошував (в статті «Как делать стихи»), що вірші треба клепати, мов деталь на виробництві, але в мене вони «не клепаються». І без жодного натяку на кокетування скажу: вірші якимось незбагненним дивом звідкись прилітають. Як ангели в казці. Сама цьому аж перелякано чудуюся, бо ж майже після двох десятиліть поетичної німоти, коли не написався жоден рядок, це самовражає своєю незбагненністю. А Іван Багряний — то для мене одна з ікон не тільки української літератури, а й національної історії. Щаслива усвідомленням того, що доторкнулася своїм іменем до його високого імені».

Підготувала Марія ЧАДЮК, «День»
Газета: