Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Роман БАЗАКА: «Більшовики першими створили в Україні віртуальну реальність»

Молодий науковець із Кропивницького написав книгу про пресу регіону в 1874 — 1921 роках
9 серпня, 2019 - 14:08

Молодий науковець із Кропивницького Роман Базака почав цікавитися історією місцевої журналістики у 2011 році. Цю тему досліджував, навчаючись в аспірантурі Класичного приватного університету (м. Запоріжжя). У результаті — навесні 2019-го світ побачила книжка «Преса Кіровоградщини (1874—1921)». Чому для досліджень Роман обрав саме ці роки і чи змінилася роль преси через століття — про це наша розмова.

Роман відразу висловлює сподівання, що хоча назва книжки звучить по-науковому «Преса Кіровоградщини (1874—1921 рр.): історико-функціональний аспект, типологічна характеристика», та все ж завдяки стилю написання й інформації, вміщеній у праці, вона має бути цікавою і доступною для розуміння пересічному читачеві.

«ПРАГНУВ ОЖИВИТИ ІСТОРІЮ МІСТА»

— Я часто тримав у руках  книжки, в яких відсутність будь-якого змісту автори ховали за високим рівнем володіння науковою мовою. Саме тому й хотів, щоб моє дослідження було цікаве, тому й прагнув у книжці оживити історію міста, щоб вона виглядала як сценарій документального фільму. Через те у праці можна прочитати і мемуарні записи (того самого Євгена Чикаленка), й уривки з листів відомих діячів того часу. Ось наприклад, Євген Чикаленко жив на квартирі в однієї бабусі, і якось, спілкуючись із нею на кухні, він згадав, що дружить із Іваном Карпенком-Карим. А ця бабуся якось і каже: «Мені відомо, що його писаннями тримається «Єлисаветградський Вісник». А потім додає ще купу цікавих фактів про Карпенка-Карого! Ось так у спогадах Чикаленка подається думка пересічної людини, в якій відкривається унікальна інформація для історика журналістики, — каже Роман Базака.

Про те, що наміри молодого науковця виявилися вдалими, свідчить директор Державного архіву Кіровоградської області Олега Бабенка у вступному слові до книжки: «Монографія заповнює чергову «білу пляму» в історії української журналістики та є однією з перших ґрунтовних і системних праць з історії преси та масової комунікації на території нинішньої Кіровоградщини... Цікавими є спостереження щодо ролі преси в національно-культурному відродженні та спроба дослідити її вплив на перебіг національно-визвольних змагань у краї».

Загалом до дослідження увійшло 86 назв газет і журналів, історія яких перетинається з історією Кіровоградщини. Частина з них, як от «Голос Юга» чи «Елисаветградский вестник», — це універсальні газети, які розповідають, чим жила тодішня Кіровоградщина. Частина — ідейно-політична преса, яка виникла з революцією 1917 року, в період національно-визвольних змагань 1917—1921 років. Саме в цей час часописи почали використовувати як механізм управління масами.

«ІЗ 1921 РОКУ ПОЧИНАЄТЬСЯ ІСТОРІЯ ОДНОПАРТІЙНОЇ ПРЕСИ»

— Романе, чи можна вважати, що на початку ХХ ст. на території, що входить до нинішньої Кіровоградщини, випускали 86 газет?

— Звісно, цей перелік не можна назвати вичерпним. Ось, наприклад, є спогади Саксаганського, який пише, що «ми гуртком видавали газету», але інших документів, які б підтверджували цю інформацію, я не знайшов, тому й не зміг включити у дослідження цей факт. Відзначу, що лише більше половини досліджених видань я бачив на власні очі, але дуже багато газет до 1917 року зберігаються в архіві у Петербурзі, й я лише знаю про їхнє існування.

Не мав у планах дослідити й їх?

— Ні, я не збирався їхати до Росії. По-перше, це дуже дорого. По-друге, коли я надумав туди їхати, це був 2014 рік, і це вже було небезпечно для життя, враховуючи тему мого дослідження. Взагалі дуже важливо, що всі газети періоду національно-визвольних змагань зберігаються в Україні.

Чим для читача має бути цікавим період 1874—1921 років?

— У 1874 році вийшла перша газета «Елисаветградский городской листок», у 1920-му більшовики закрили останню опозиційну до них газету «Боротьба» — все просто. Саме із 1921 року починається історія однопартійної преси, яка за своїм характером була проросійською, чужою та ворожою Україні.

«У 1918-му МОЖНА БУЛО ЧИТАТИ УКРАЇНОМОВНУ ПРЕСУ»

— Які газети виникли першими на Кіровоградщині? Що стало поштовхом до їх появи?

— Першою типологічною групою була офіційна преса. Її поява була пов’язана з розвитком адміністративної системи і міського самоврядування. Нагадаю, що у першій половині ХІХ століття Єлисаветград був військовим центром півдня Росії (повітовим містом був Бобринець), і лише у 1861 році місто перейшло з-під військового відомства до цивільного, і вже через чотири роки були надруковані перші журнали трьох сесій дум, які стали органами місцевого самоврядування. У 1874 році вийшов перший номер «Елисаветградского городского листка». Видання виходило двічі на тиждень під редакцією міського голови С. Турчанова за попередньою цензурою губернатора. Після революції 1917 року система офіційної преси докорінно змінилася, до органів місцевої тимчасової влади пройшла велика кількість представників російських соціалістичних сил, які підтримували видання своїх партій. Наприклад, «Известия Елисаветградского совета рабочих и солдатских депутатов». Із 1917 року на газети впливав ідейно-політичний фактор, який став визначальним у формуванні тодішньої системи преси: почали виникати соціалістичні, національно-патріотичні, комуністичні (більшовицькі), анархістсько-повстанські та антикомуністичні (доби Денікінщини) газети...

А українській пресі було місце?

— Так, у 1918-му можна було читати україномовну пресу. Вона хоч і не належала органам офіційної влади, проте підтримувала політику українського уряду. У ті роки в місті жив Т. Біланенко — голова Спілки кредитових кооперативів, очолював Єлисаветградське повітове земство, сприяв виданню і редагував журнал (у 1919 році почав виходити щодня у формі газети) «Наша хата», передавав гроші на українське військо, планував створити українську гімназію у Єлисаветграді.

У 1918-му в Єлисаветграді з’явилася газета «Новий шлях» (перша українська газета краю), яку редагував Олександр Семенко, — Народна українська соціалістична газета виходила тричі на тиждень. Її видавала Єлисаветська керівнича рада за участю Повітової ради і селянських депутатів, Повітової земельної управи та Союзу кредитових кооперативів.

Тут дуже цікаво простежити, як преса з органу офіційного інформування перетворювалася на рупор ідейно-політичних протистоянь антагонічних таборів.

Я добре пам’ятаю, як, з’ясувавши для себе спорідненість Єлисаветграда й Одеси, вирішив поїхати в Одеський архів. Це був 2014 рік — той час, коли на сході загинуло четверо прикордонників родом із Одеси, місто було в жалобі, все довкола було пронизано цим контекстом, я їхав працювати, і ситуація в країні теж якимось чином впливала на моє дослідження. Фактично зараз ми маємо аналогічні завдання, як і століття тому: утвердити і захистити відвойовану незалежність і знайти модель національної консолідації. Кожен розуміє, що будь-яка війна має у своєму арсеналі два види зброї, один з яких — це пропаганда. Преса не могла стояти осторонь, коли у 1917 році зароджувалася державність. Газети не тільки сприяли формуванню державності. У цей період паралельно діяло дві карти військових дій, одна з них — інформаційна. Формувалася ідейна боротьба, тому на шпальтах газет війна не закінчувалася, газета була не лише засобом масової інформації, вона була зброєю в інформаційній війні.

«УКРАЇНСЬКІ СИЛИ ПРОГРАВАЛИ ІНФОРМАЦІЙНУ ВІЙНУ, БО НА ТОЙ ЧАС УНР НЕ ВИДАВАЛА СВОЄЇ ГАЗЕТИ»

— Хто вигравав у цій війні?

— Українські сили програвали інформаційну війну, бо на той час УНР не видавала своєї газети. А більшовики, як тільки щось захоплювали, відразу починали випускати пресу, бо розуміли, що проукраїнські погляди у суспільстві були дуже міцними, й їх слід було ослаблювати, використовуючи різну методику. Тому починали хитро, спочатку випускаючи двомовні газети, — половина шпальти була українською, половина — російською. Наприклад, для випуску двомовного видання «Червоне село» запросили зі столиці студента Івана Мороза (правда, його за часів Сталіна репресували і знищили — (вбили у тюрмі) — за контрреволюційну діяльність, та це вже інша історія). Більшовики розуміли, наскільки важливо постійно постачати пересічних єлисаветградців інформацією, тому навіть у підпіллі видавали інформаційні листки. Вони перемогли, використовуючи проукраїнські настрої, уміло акцентуючи увагу на болючих для патріотично налаштованих жителів Єлисаветграда темах. Парадокс, але ім’я Шевченка у їхніх виданнях звучало частіше, ніж в українській пресі, навіть свої заклики до революції вони ґрунтували на основі поезії Шевченка. Вони перемогли, бо охопили всіх і все на мовному, географічному, демографічному та інших рівнях. Фактично більшовики першими створили віртуальну реальність і завдяки цьому перемогли. А український уряд цього не робив...

Інна ТІЛЬНОВА, Кропивницький. Фото надано авторкою
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments