Не думкам треба вчити, а думати.
Іммануїл Кант, німецький філософ, письменник, антрополог, фізик, бібліотекар, педагог, основоположник німецької класичної філософії

Школа українського художнього репортажу триває

Названо переможців конкурсу «Самовидець»
24 березня, 2018 - 14:11

«Вітаю всіх на шостому «Самовидці». Ми пройшли етап садочка й тепер відправляємося в школу, школу українського художнього репортажу», – привітала усіх в своєму відеозверненні Марія Титаренко, одна із журі конкурсу «Самовидець».

Справді, цього разу конкурс видався особливим. Тема «Покоління вільних» отримала чимало інтерпретацій від учасників. Хоч передбачувано виявилося доволі багато текстів, темою яких є Схід, однак отримані репортажі були не такими передбачуваними. Крім того, є матеріали, в яких надано слово тим групам нашого суспільства, які рідко здобувають увагу громадськості. Тож цьогорічні ТОП-10 – справжнє заповнення «білих плям» на карті суспільної свідомості.

 У ТЕКСТАХ «РОЗРИВАЮТЬСЯ НЕ СНАРЯДИ, А ШАБЛОНИ»

Тема Сходу була представлена по-різному. Як зазначив Олег Криштопа, що теж входить до журі конкурсу, в текстах «розриваються не снаряди, а шаблони». Зокрема, щодо міст Східної України. Час від часу виринає тема «недолюбленості Донбасу» державою. Проте, як засвідчують репортажі, інколи самі жителі мало що знають про рідний регіон.

Цей аспект Донбасу частково розкриває Григорій Пирлик, автор репортажу про Дружківку: «Це історія про контрасти… Було кілька випадків, коли про те, що в місті є музей, люди дізнавалися від мене (того, хто є там вперше), а не самі мені розповідали. І тут ти заходиш у приміщення, де старі таксі, «Волги», і бачиш журнал «The New Yorker» – це був тотальний розрив шаблону». Журі конкурсу відзначило гумор автора та розповіді про людей, що не бояться змінювати свої міста.

Про звичайних мешканців Донбасу, які намагаються допомогти нашим військовим на Сході, написала свій репортаж Олена Максименко. Причину вибору саме таких героїв авторка пояснила так: «Усі знають історію про дідуся, який приніс бійцям на блокпост банку з вибухівкою, але мало хто знає чоловіків і жінок, які постачали нашим хлопцям берци у 2015 році, коли це було актуально».

Євгенія Подобна зобразила події на Сході з іншого погляду, самих бійців. Її репортаж має назву «Легіон Закарпаття» і розкриває, що спонукало хлопців із цього регіону поїхати не в Європу, до якої, за словами авторки, буває всього десять кілометрів, а на Донбас. «У моєму тексті для мене є ключовою фраза: "Про них не напишуть в книжках, але завдяки ним книжки писатимуться у далеких, зараз мирних містах, закритих бронею їхніх спин". І я шалено рада, що завдяки "Самовидцю" про них таки прочитають у книжках», – сказала Євгенія Подобна.  

РІВЕНЬ ГАЗЕТИ «ДЕНЬ»

 Репортаж Анастасії Федченко (її тексти читачам «Дня» добре відомі) дуже влучно, з підтекстом, названий авторкою «Світлодарськ». За словами Марії Титаренко, репортаж не так про головного героя, що своїми діями показував альтернативу людям, які втягнуті в похмурість, сірість міста Світлодарськ, а про сам цей процес – дарування ним світла й оптимізму.

«Насправді я хотіла писати репортаж про молодих командирів, – зізналася авторка. – Мені здавалося, що це круто, коли люди в 20-25 років змінюють українську армію. Але потім мені знайома розповіла про волонтера, який живе в депресивному Світлодарську, приїхавши з Криму. А його дружина з Тернопільщини. Вони познайомилися там і одружилися. Я подумала, що це чудова історія: коли люди з різних куточків країни зустрічаються на Донбасі, обпаленому війною, і намагаються допомогти тим дітям, які в 13-16 років уже забули, що таке мир».

А відомий усім читачам газети «День» Вадим Лубчак, пробуючи себе у художньому репортажі, вирішив звернути увагу читачів, що ж таке життя на кордоні (з Росією та ДНР), що включає в себе це поняття. Вадим Лубчак пояснив вибір саме такої теми так: «В основі тексту покладені враження, коли вперше в житті потрапив у Верхньоторецьке, яке на той час було частково окуповане. І йдеш по вулиці – ти в рідній державі, а інша вулиця – уже тимчасово не Україна». Автор репортажу також поділився своїми планами об’їхати увесь наш кордон і розповісти про життя українців, зокрема про те, як їм вдається порозумітися із сусідами.

Цей художній репортаж – перша спроба Вадима Лубчака. Марія Семенченко, координаторка конкурсу, привітала його і додала: «Вітаю, що Ваш дебют одразу потрапив у десятку найкращих. Це має надихати інших». Так само, мабуть, як і приклад газети «День». Єлизавета Гончарова, переможниця четвертого конкурсу «Самовидець», а тепер член журі,  відзначила: «Цього року помітила, що в конкурсі беруть участь багато журналістів газети «День», – це можна вважати показником її рівня».

КОРДОНИ, ЯКІ ЩЕ ПОТРІБНО ДОЛАТИ

Проте часом свобода інтерпретувалася дещо по-іншому. Наприклад, Тетяна Синьоок у своєму тексті розповіла про ембріолога, який, здійснюючи штучне запліднення, давав шанс з’явитися на світ тим, хто мав поповнити «покоління вільних». Порушена авторкою тема, з одного боку, є дискусійною, але з іншого – актуальною, оскільки безпліддя є поширеною проблемою.

Віра Курико у своєму репортажі розкрила тему, чи справді нинішнє покоління є вільним. Як розповіла авторка, вона мала вже майже готовий текст, однак коли запитала знайомих та друзів у Facebook, чи почуваються вони вільними, то побачила чимало «вільні, але…» у їхніх відповідях. І це спонукало написати її новий репортаж-багатоголосся про внутрішні, ментальні кордони, які ще потрібно долати.

Однак чи не найкраще ці кордони описано у репортажах переможців конкурсу. Третє місце здобула Тетяна Гладиш. Цей репортаж написаний практично у чотирьох стінах, оскільки авторка пересувається на милицях. Її історія така: «Моє життя не дуже багате на події. Але я згадала, що можу розказати про людей, з якими мені пощастило тренуватися. Тому що я проходжу реабілітацію з параолімпійською збірною Миколаєва з плавання. Цих людей ми часто бачимо на п’єдесталі, як вони завойовують медалі, представляють нашу країну, але ми не бачимо, які труднощі вони долають, щоб дістатися хоча б до того самого басейну».

Єлизавета Гончарова у контексті цього підкреслила, що суспільство стане повністю вільним тоді, коли людина на милицях зможе дістатися з Херсону до Києва. Це теж своєрідний кордон, і, цікаво, що він навіть відображений в нашій мові. Член журі наголосила на відмінності української назви «люди з обмеженими можливостями» від західного формулювання «люди з особливими потребами». Тож чудово, що Тетяні Гладиш вдалося розширити спектр поняття свобода й цим змістом.

Якщо переможниця третього місця розкриває тему особливих фізичних потреб, Христина Шалак, яка зайняла друге місце, порушила тему особливих психічних потреб. Її історія – про священика, який вступив на медичний факультет, щоб працювати у психічній лікарні. Як поділилася враженнями Марія Титаренко: «Це, умовно кажучи, не "Політ над гніздом зозулі", а співжиття у гнізді… Ще що впадає в око в тексті Христини – це її метафори. Вони дуже складні, цікаві, кількаповерхові й дуже художні, наприклад, "Хвороба – це рамка, в яку будні втискаються, ніби у формочку для тіста"».

Переможцем же став один із найскладніших репортажів – «Подарунок для мами» Гаяне Авакян. Це практично розповідь матері, сина якої, Степана Чубенка, було вкрадено й закатовано за жовто-блакитну стрічку на рюкзаку; а потім батьки їздили околицями Донецька, щоб знайти могилу сина. Єлизавета Гончарова, ледь стримуючи сльози, розповідала про цей текст і навела таку цитату з нього: «Чоловік показує фото місцевим у селищі. Жінка відвертається. "Ви щось знаєте?". "Не кажи йому". "Ви бачили його?". "А він у вас за кого?"».

Гаяне Авакян стверджує ж, що її репортаж досі незакінчений, бо вбивць так і не було піймано. Їх заочно присудили до пожиттєвого ув’язнення і нині оголошено у розшук.

Такими стали 10 наймайстерніших історій в жанрі художнього репортажу цього року. Як виявилося, бути вільним далеко не тотожне значенню жити у незалежній державі, хоч це, звісно, дуже важливо. Є багато внутрішньодержавних кордонів, які суспільство має паралельно долати, об’єднавши зусилля. А є й такі кордони, які потрібно побороти самостійно.

Однак на цьому конкурс не зупиняється. Тема наступного, сьомого «Самовидця», – «Життя у містах». Тому якщо хтось полюбляє урбаністичні репортажі й хоче розкрити місто та його жителів глибше – має час до 25 січня 2019 року. Школа українського художнього репортажу триває.

Марія Чадюк

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments