«Шляхом громадської повинності...»

Наприкінці минулого року в Херсоні вийшла друком нова збірка класики української публіцистики: «Єфремов Сергій. Personalia: Публіцистика 1899-1917 років («Значущі Інші»: статті, посвяти, сильветки, некрологи, рецензії, полеміка)». Це добірка публіцистичної біографістики кінця ХІХ — початку ХХ ст., яка належить Сергію Єфремову — великому літературознавцю, історику літератури та літературному критику, згідно з концептом Ігоря Гирича — одному з «конструкторів» модерної української нації.

До першого тому біографічного двотомника (А — К) увійшли його праці, що побачили світ у 1899—1917 рр. на шпальтах широкого кола періодичних видань («Рада», «Киевская газета», «Киевская мысль», «Киевская старина», «Літературно-науковий вістник», «Україна», «Основа», «Світло», «Украинская жизнь», «Русское богатство») та деяких меморіально-публіцистичних збірок.

У цілому С. Єфремов писав про симпатичних, близьких йому духовно й ідейно людей. На сторінках книжки читач зустрінеться як із визначними або помітними постатями «українського світу» (В. Антонович, Ганна Барвінок, О. Барвінський, І. Бондаренко, Є. Борисов, Марко Вовчок, П. Грабовський, Б. Грінченко, М. Грушевський, В. Доманицький, М. Драгоманов, П. Житецький, І. Карпенко-Карий, М. Комаров, О. Кониський, М. Костомаров, І. Котляревський, М. Коцюбинський, М. Кропивницький, П. Куліш та інші), так і з діячами російської культури (М. Анненський, О. Герцен, М. Гоголь, Д. Григорович, брати Жемчужникови, П. Засодимський, М. Златовратський, Д. Клеменц, В. Короленко, Ф. Корш). У цілому йдеться про 44 персоналії. Всіх текстів (включно з додатками) — 189 (комусь присвячували один матеріал, а, скажімо, Михайлу Драгоманову найбільше — тринадцять).

Ці статті — авторські спостереження, міркування, особисті спогади, узагальнення. Їхній характер залежить від часу створення, тобто від впливу зовнішніх обставин — наскільки цензура дозволяла бути відвертим у своїх оцінках. Та в будь-якому разі всі вони по-єфремівські щирі. Можна багато в чомусь сперечатися з автором (він, здається, і сам ніколи не претендував на роль виразника істини в останній інстанції), але тексти (навіть такі формалізовані, як некрологи) зачіпають за живе.

Винесені у заголовок слова С. Єфремова сказані в похвалу Іванові Котляревському. Вони характеризують і кредо самого автора: лише йдучи шляхом служіння своєму народові, можна здобути тривкий успіх, реалізувати свій творчий потенціал, залишити помітний слід у національній літературі та пам’яті людей.

Загальна тональність тектів, присвячених відомим та недуже особистостям, є дуже теплою. Втім, як видно з інших матеріалів, що становлять поважну меншість, С. Єфремов умів бути й жорстким, безкомпромісним, навіть безжальним. Так ставалося, якщо йшлося про зневагу й наругу над тим, що він цінував понад усе. Невеликий сюжет, що видрукований у рубриці «З літератури і науки» Літературно-наукового вістника (1902, кн. 5) під заголовком «Енциклопедизм і шовінізм», показує нам іншого С.Єфремова: «Святкуючи 21 лютого 50-ті роковини смерти Гоголя, його alma mater — Ніжинський ліцей — не втримався від такої вихватки, що не зовсім личить поважній науковій інституції. Проф. Сперанський, говорячи про виховання Гоголя в ліцеї, згадав, що Гоголь був під впливом українських літературних течій, що надихнули йому любов до українського життя, пісні тощо, але енциклопедичний дух школи врятував його від захоплення «ложным малорусским шовинизмом» («Одесский Листок», ч. 56). Так говорить професор ліцея, інші ж учені російські (напр[иклад], Венґеров) мають цілком супротивну думку щодо «енциклопедичного духу» й доводять, що там панувала мертвота й повне занедбання науки».

Нова книжка з’явилася завдяки зусиллям запорізького історика Світлани Іваницької. Упорядниця підготувала дві вступні статті/передмови: перша з них — це розгорнутий, добре аргументований біографічний нарис («Сергій Єфремов на перехрестях століть»). Дослідниця підкреслила, що це не перше звернення до публіцистики С. Єфремова, але зауважила, що й «досі не створена ґрунтовна й добре документована наукова біографія С. Єфремова. Не існує вичерпної бібліографії його праць та праць про нього. Не перевидана та не прокоментована в повному обсязі його творча спадщина...»

У другій передмові «Значущі інші» Сергія Єфремова в публіцистиці дореволюційної доби: методологічні та археографічні принципи видання» упорядниця проаналізувала науково-публіцистичний доробок героя її дослідження в рамках парадигми «теорії епістемологічного конструктивізму», тобто сприйняття реальності як конструкції нашої свідомості. Визначальна ідея науковця така: «Протягом десятиріч Сергій Олександрович Єфремов з любов’ю та пієтетом задокументував... меморіальні образи сучасників, в певному сенсі виступаючи активним творцем «місць пам’яті» покоління «Молодої України», «людей 90-х років», що були рушійною силою трансформаційних політичних та культуротворчих процесів пізньоімперської доби й вели провід на початках Української національної революції 1917 — 1921 рр.».

Науково-методичний апарат даного видання виглядає бездоганним. Кожному «герою» єфремовських публікацій передує невелика за обсягом, але змістовна довідка. Збірка містить також бібліографію вміщених праць С. Єфремова, вибрану бібліографію републікацій його творів, праць про нього та його «Значущих інших», копії його автографів, іменний покажчик. Загальна літературна редакція видання здійснена Тарасом Єрмашовим.

Проект здійснено за підтримки Канадського інституту українських студій Альбертського університету. Видання призначається, насамперед, для науковців, викладачів, студентів, але воно може бути корисним і тим, хто цікавиться минулим України. Упорядниця доробку С. Єфремова вже зібрала й активно готує до друку матеріали другого тому.