Не думкам треба вчити, а думати.
Іммануїл Кант, німецький філософ, письменник, антрополог, фізик, бібліотекар, педагог, основоположник німецької класичної філософії

У пошуках втраченого часу

ВОЛОДИМИР ПАНЧЕНКО: «Гутенбергова ера з появою Інтернету не закінчується»
19 січня, 2018 - 12:56

Не буду приховувати: ми знайомі дуже давно, тому — на «ти». Володимир ПАНЧЕНКО — відомий літературознавець і громадський діяч, постійний автор газети «День». Інформаційним приводом цієї розмови стало перше десятиріччя його дітища — сайта «ЛітАкцент».

«ЛІТАКЦЕНТ» — ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ ЛІТЕРАТУРНА КРИТИКА»

— Чи вдалося досягнути задумане? Які проблеми не були очевидними на початку?

— Сайт «ЛітАкцент» існує вже десять років, він має свою аудиторію (досить чималеньку) — виходить, він потрібен тим, хто хоче краще орієнтуватися у книжковому морі. Від самого початку ми ставили за мету створити такий інтелектуальний майданчик, на якому можна було б висловлюватися про сучасну літературу — як українську, так і зарубіжну.

Але «ЛітАкцент» — це не тільки літературна критика. Це і щорічний книжковий рейтинг (із антипремією «Золота булька» включно), і серія «Бібліотека «ЛітАкценту», і зустрічі з письменниками з-поза меж України (Мілета Проданович, Ольга Токарчук, Юдіт Герман) і літераторами-земляками, і круглі столи, і фотовиставки.

Багато чого вдалося. А несподіванки... Я не передбачав, що сайт досить швидко стане суто молодіжним (що, загалом, добре). Не вірив, що деякі літкритичні жанри — огляд, портрет — майже вмерли. Ми пробували дещо реанімувати: так з’явилася книжка «Літературна дефіляда», в якій представлено портрети понад двадцяти сучасних українських письменників. Ну, але все тече, все змінюється...

Від академічного літературознавства до популярного. Чи жанр «літературних мандрівок» став для тебе найулюбленішим?

— Літературні мандрівки я справді дуже люблю. Об’їздив чимало куточків України, 2013 року видав «книгу пілігрима» під назвою «Сонячний годинник», яка, між іншим, добре розійшлася (хотілося б думати, що і серед школярів та вчителів). Готую тепер ось книжку «Шевченко зблизька», про три літа нашого поета, про його подорожі Україною. Тож, ясна річ, побував у багатьох місцях, які свого часу потрапляли на карту безкінечних мандрівок самого Тараса Григоровича.

У вересні їздив на батьківщину Миколи Гоголя, у Богданівку, до Катерини Білокур. У жовтні побував у Кам’янці-Подільському й Чернівцях, чимало блукав степами довкола Кропивницького, селами Черкащини... Можливо, колись із того народиться книжка з простою назвою «Сільські історії». Пошуки втраченого часу — це те, чим займаюся багато років. Хоч про що б писав — усе це тільки пошуки втраченого часу...

«ГРОМАДЯНСЬКИЙ ТЕМПЕРАМЕНТ» ЩЕ НЕ ВИЧАХ

— Твоя натура поєднує виваженого дослідника й пристрасного, з силою аргументів, публіциста. Запам’яталася твоя полеміка з українофобом Дмитром Табачником. Твій громадянський темперамент не вичах із часом?

— Ні, «громадянський темперамент» ще не вичах. Час від часу пишу й публіцистику. Особливо, коли «припече». Беру участь у роботі групи «Перше грудня», зокрема в підготовці документів цієї групи — звернень, заяв.

Як вважаєш, чи вдалося нарешті, мовлячи твоїми словами, «заповнити якісним українським продуктом порожні культурні ніші»?

— Культурних ніш, що їх треба заповнювати якісним українським продуктом, насправді дуже багато. Ми так довго прив’язували себе до Росії, що й досі не вийшли зі становища «молодшого брата». Візьмімо, для прикладу, кіно. Україна надто довго була частиною російської кіноіндустрії, це ж факт. Аж тепер намагаємося дещо змінити ситуацію.

Або: чому в Україні майже немає україномовного гумору?! Побачив ось афішу гурту «Вар’яти» з Сергієм Притулою — зрадів. У Кропивницькому, де «Вар’яти» нещодавно виступали, був аншлаг. Виходить, попит є. Ну, значить, мусить з’явитися і пропозиція!

Потрібно рішуче відриватися від Росії. Необхідно ставати самодостатніми у всьому, зокрема й у культурній сфері. «Геть від Москви!» — як закликав дев’яносто років тому Микола Хвильовий. І цей процес іде. Ось читаю в соціологів, що й українська мова починає домінувати серед молоді...

Твоя наукова, громадська й педагогічна діяльність доповнена дуже практичним здобутком. Маю на увазі повернення з Франції в Україну чималої колекції речей Володимира Винниченка. Чи оцінили його земляки, кропивничани, ці раритети?

— Колекція речей Володимира Винниченка, яку в 1992 — 1993 роках нам із колегами й друзями вдалося перевезти з Франції в Україну, експонується в Кропивницькому, в обласному історико-краєзнавчому музеї. Займає вона цілу кімнату. Так що все гаразд: земляки Володимира Винниченка тепер можуть більше дізнатися про нього, про його життя в еміграції.

«НИНІ У БІБЛІОТЕКАХ СТАЛО ЗНАЧНО МЕНШЕ ЧИТАЧІВ»

— Не дивуюся, що ти, котрий любив математику, віриш: книжка та Інтернет приречені на мирне співіснування. Але ж українці так люблять «халяву», безкоштовне «скачування». Що на це скажеш?

— Після того, як Інтернет став частиною нашого повсякдення, книжці довелося в чомусь поступитися. Наприклад, нині у бібліотеках стало значно менше читачів, це помітно неозброєним оком. Навіть у «Вернадці». З іншого боку, інтерес до книжки не пропав. Про це свідчать, зокрема, величезні черги під час проведення ярмарків, виставок і форумів у Львові та Києві.

В інших містах також. Хоча там часом просто немає належного доступу до книжки. Спробуйте придбати українські книжкові новинки в тому ж таки Кропивницькому, де немає магазину мережі «Є». Усе тримається на волонтерстві, на творчих зустрічах з авторами. Їх, щоправда, не так і мало. У Кропивницькому, де я часто гостюю, протягом короткого часу побували Василь Шкляр, Оксана Забужко (переповнений зал обласного театру!), Сергій Жадан та інші.

Ні, Гутенбергова ера з появою Інтернету не закінчується...

Людмила ТАРАН
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments