Почувати себе людиною, почувати себе тим, як ще колись казали, першим творінням Найбільшого Творця, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках та поступованнях — ось основна заповідь людини-европейця.
Улас Самчук, український письменник, журналіст і публіцист, редактор

Віднайти українську оптику подій

Обговорення книги «Рокада: чотири нариси з історії Другої світової» Олени Стяжкіної у рамках проєкту «Діагноз: війна»
12 лютого, 2021 - 11:20

«Діагноз: війна» — таку назву має проєкт, який нещодавно розпочали видавництво «Дух і Літера» та Українська асоціація військової медицини. Його метою є зібрати історії учасників російсько-української війни та створити архів, де ці матеріали зберігатимуться і будуть відкриті дослідникам. Як зауважив доктор медичних наук, професор, військовий лікар, Народний Герой України Всеволод Стеблюк, хоч нині багато знімається фільмів героїчного спрямування, «практично немає рефлексії від людей, для яких війна не робота, не подвиг, не спосіб, скажімо, підвищити свою самооцінку через участь у ній, красиво показати чи, навпаки, розігнати зраду. Це частина їхнього життя, і саме тому ці розповіді, сповіді, мені здається, будуть щирими, особливими». А головний редактор видавництва «Дух і Літера» Леонід Фінберг наголосив на важливості проговорення подій і збереження цих свідчень: «Люблю слова Станіслава Єжи Леца, який казав, що легше за все ховати свої думки тоді, коли вони не зібрані в слова. Саме так жила радянська імперія: вони ховали архіви, не давали записувати кореспондентам, що ті бачили. У кінці-кінців у найстрашніші часи люди навіть боялися писати листи чи свої щоденники. Ми живемо у наступні часи, часи незалежності, коли відкрилися архіви, коли ми змогли записати спогади тих, хто ще залишився живим, попри всі страждання ХХ ст... Ми записали декілька тисяч спогадів про Голокост, записали також сотні й сотні спогадів про Майдани, і зараз ми почали цей проєкт — записів спогадів про війну, щоб ми могли сказати своїм дітям «Це вже інший час. Ми говоримо правду, ми хочемо, щоб ви знали правду».

Другим компонентом проєкту є онлайн-зустрічі з науковцями, аби ті розповідали ветеранській спільноті про певні важливі соціальні чи історичні події. Першою такою зустріччю стала розмова з докторкою історичних наук, професоркою Оленою Стяжкіною. Оскільки минулого року вийшла друком її праця «Рокада. Чотири нариси з історії Другої світової», яка, до речі, вже перекладена англійською (для українського нон-фікшену це значний успіх), то темою розмови стала «Друга світова: довге завершення».

«ІСТОРІЯ РУЙНАЦІЇ ІМПЕРІЙ ЩЕ ПРОДОВЖУЄТЬСЯ»

Не варто приймати рамки дискурсу, якщо там пропонують не наш погляд на процеси — такою є одна з ключових тез Олени Стяжкіної, яку вона ілюструє численними прикладами. Дослідниця наголосила, що хронологія Другої світової війни (1 вересня 1939 року — 2 вересня 1945) сформульована країнами-переможцями й здебільшого розглядає тільки європейський театр. Однак, нагадала дослідниця, 7  липня 1937 року відбулося потужне зіткнення між Японією та Китаєм, тож для їхньої історіографії, можна сказати, що Друга світова війна починається саме тоді.

По-друге, Олена Стяжкіна наводить тезу польського історика Рафала Внука, що з Другої світової війни одні вийшли переможцями, інші переможеними, а величезна частина людей, держав, спільнот вийшла ані тими, ані іншими. «Вони вийшли з трьома крапками, віктимністю, незавершеною власною історією, з мовчанням з цього приводу... — розповідає Олена Стяжкіна. — З точки зору чеської історіографії війна починається для них із Судетів. І вони мають право сказати це вголос. Примітно, що з точки зору американської історіографії, Друга світова війна для США почалася в 1941 році. Вони не заперечують інших дат, але точно знають свою точку входу в цю війну».

Крім того, історикиня наголошує, що для багатьох країн у 20-х та 30-х роках Перша світова не завершилася: прикордонні конфлікти, упокорення народів, які опинилися всередині країн-переможців, тривали. І так само, як французи й англійці, коли в 1337 році почали битися за французький трон, не знали, що вступили у Столітню війну, можливо, і Перша та Друга світова війна, майбутніми істориками будуть сприйняті як єдиний процес. Адже й війна 1337—1453 років (яка, як наголошує Олена Стяжкіна, не була безперервною, а також відбувалася у кілька періодів) були названі Столітньою війною лише у ХІХ ст.

«Історія європейських воєн — це, з одного боку, завжди про різне, а з іншого — часто вони починалися за схожими параметрами... Зрештою, ми можемо говорити, з дистанції, що Перша і Друга світова війна — це були історії про імперії, про їх постання і руйнації. Бо іншим боком цієї історії воєн, їх передвісником була «весна народів» ХІХ ст., усвідомлення етнічності, національності, прагнення національних держав, — пояснює Олена Стяжкіна. — Якщо ми подивимося на процес війни з цієї точки зору, то, звісно, він не є завершеним аж до сьогодні, бо історія руйнації імперій ще продовжується. І тоді до хронологізації ми можемо долучити Холодну війну як її етап, після якої здавалося, що імперію СРСР зруйновано, але вийшло, що це не так. Отже, якщо ми подивимося з такої точки зору, то наша сьогоднішня війна є продовженням цієї великої війни».

Олена Стяжкіна не стверджує, що її бачення є єдиним правильним потрактуванням Другої світової війни. Те, що вона справді прагне, це віднайти український погляд на ці події. Як це зробила президентка Естонії щодо своєї держави, коли сказала, що Друга світова війна завершилася для них в 1994 році, коли останні радянські ешелони поїхали з Естонії.

ВИБУДОВУВАТИ СПІЛЬНЕ РОЗУМІННЯ СКЛАДНОСТІ ІСТОРІЇ

Теза про боротьбу імперій та національних держав розгорнулася і в подальшій розповіді Олени Стяжкіної. У час СРСР це добре видно з вироків, які ухвалювали щодо українців: петлюрівці, махновці, незалежники, націоналісти, скоропадчики — тобто усі ті, хто мав причетність до творення власної, окремої від Росії держави (можна згадати ще давніше «тавро» українців у Російській імперії — мазепинці). Навела історикиня і такий приклад з архівних документів: «Селянина Миргородського району звинувачують у тому, що він шпигун, а у вироку додають: «Походить з родини сотника війська запорізького Гната Чаплянського». Так от цей сотник жив у Миргороді в 1752 році. А чоловіка засудили в 1930-му». Водночас образ українців-націоналістів Росія приберегла для Заходу. І досі, як пише Пітер Дікінсон, Європа не бачить українців як своїх визволителів під час ІІ світової війни.

На запитання, як можна позбутися від цих нав’язаних Росією стереотипів про Україну, Олена Стяжкіна наголосила: «Досвід персональних, особистих історій засвідчує складність, тож нам треба говорити про неї і порівнювати нашу складність з тією, яку переживали, наприклад, німці, бо їхні історії теж були дуже нелінійними, особливо тоді, коли частина Німеччини стала комуністичною. І з цього приводу ми можемо вибудовувати спільне розуміння цієї складності».

Марія ЧАДЮК, «День»
Газета: