Виклик стереотипам

Український переклад англомовної праці дослідника історії, літератури і культури Йоханана Петровського-Штерна «Анти-імперський вибір: постання українсько-єврейської ідентичності» побачив світ у видавництві «Критика». Це — книжка про п’ятьох поетів ХІХ—ХХІ століть, які поєднували єврейську і українську ідентичності та писали українською мовою.

Відносини між українською та єврейською спільнотами вже чимало десятиліть обходилися без серйозних, а надто без кривавих конфліктів. Але в них і далі присутня тінь минулого. Ця тінь спонукає до взаємних непорозумінь, претензій і стереотипів, іноді справедливих, а часто й ні. Один із плідних способів послабити стереотипи і надмірну недовіру — вивчати і поширювати позитивні історичні приклади українсько-єврейського конструктивного синтезу.

Поміж таких прикладів — історії тих письменників і письменниць, які працювали в межах української літератури, не забуваючи при цьому про свою єврейськість із усіма відповідними культурними контекстами. Американсько-український історик, філолог і культуролог Йоханан Петровський-Штерн вирішив розповісти про п’ятьох таких осіб (а переклали його розповідь Павло Грицак і Микола Климчук). Це — Грицько Кернеренко, поет межі ХІХ—ХХ століть, Іван Кулик, один із керівників ВУСПП, провладного літературного угрупування 1920-х років, а потім перший голова Спілки радянських письменників України, Раїса Троянкер, поетка двадцятих років, близька водночас до авангарду і неоромантизму, відома також перебільшено-еротичним іміджем, Леонід Первомайський, один із класиків української радянської поезії, який у дещо «бажанівському» дусі зумів поєднати позірну лояльність режимові з серйозними віршами, Мойсей Фішбейн, наш сучасник, представник плеяди яскравих поетів, які дебютували у 1970-ті роки.

Не всі ці автори перебувають нині в активному «інформаційному обігу», тож «Анти-імперський вибір» має не лише контр-стереотипну, а й помітну пізнавальну функцію. Петровський-Штерн справді серйозно занурюється в біографію і творчість кожного з героїв-поетів, будучи при цьому досить суб’єктивним і пристрасним. Останнє, проте, не заважає ані створенню цілісних образів літераторів, ані демонстрації цікавих фактів різного калібру. Це можуть бути речі загально-культурного масштабу. До таких належить особлива увага Петровського-Штерна до впливів Кіплінга на українську та загалом радянську поезію першої половини ХХ століття. Не те, щоб раніше симпатії діячів нашого «Розстріляного Відродження», і не лише їх, до Кіплінга були таємницею, але саме в «Анти-імперському виборі» дослідник вибудовує особливо виразну й багатозначну перспективу, яка дозволяє свіжим поглядом подивитися на багато тодішніх стилістичних і світоглядних нюансів. Скажімо, на романтичні поезії футуриста Олекси Влизька, на пізню російськомовну творчість Раїси Троянкер чи й на дещо з теоретичних побудов і художніх текстів «ваплітян». Особливо цікавим і неоднозначним «чинник Кіплінга» постає в поєднанні імперського пафосу англійського письменника з більш або менш відвертими антиколоніальними настроями поетів українських (а надто українсько-єврейських, які працювали в середовищі відразу двох пригнічених народів).

В інших випадках в «Анти-імперському виборі» можна вичитати просто промовисті курйози. Іноді вони, втім, могли бути вельми драматичними — як-от переказ про те, що Іван Кулик незадовго до арешту в 1937 році під час бенкету в Москві, перебравши з алкоголем, раптом екстравагантно відреагував на тост грузинського колеги Паоло Яшвілі про те, як грузини пишаються фактом народження товариша Сталіна саме в їхній республіці. Спершу Кулик сказав «Мы вам не завидуем», а потім знепритомнів.

Біографічні перипетії сплітаються в книжці з ідейними та естетичними. Йоханан Петровський-Штерн уважно вивчає мотиви, художні прийоми поетів, часто знаходячи тут зв’язок із ідентичністю, з антиколоніальним пафосом. Часом його побудови, засновані, до прикладу, на колористиці, залишаються в сфері довіри читачів до автора, але оригінальності думки й уваги до тексту тут не заперечиш.

Багато пише дослідник про значення для «його» поетів української та єврейської традиційної образності на зразок талмудівських алюзій. Вартою уваги й не завжди очікуваною для українських читачів є в цій книжці єврейська перспектива таких історичних подій, як війна 1917—1920 років з її погромами (але й із єврейською емансипацією і в рамках УНР, і в рамках УСРР), спроба побудови націонал-комуністичної утопії (де, між іншим, і їдиш, і українська мова деколи розглядалися як засоби протистояння сіонізму з боку націонал-комуністів), сталінські репресії, Голодомор, Голокост, нерідко підважуваний єврейський внесок у Другу світову, повоєнна «боротьба з космополітами»...

Як бачимо, книжка «Анти-імперський вибір» накреслює справді широку історичну, культурну, естетичну панораму, центровану на точку єврейсько-українського перетину. Не дивно, що за таких масштабів знаходяться нюанси, які видаються неточними чи принаймні сумнівними. Це, скажімо, розуміння автором деяких реалій української мови — від трактування слова «падолист» як «незвичного» до представлення української, як нею розмовляють у Чернівцях, ледь не еталонною. Чи означення міста Умані початку ХХ століття як маловиразного і загумінкового, без пояснення на цьому тлі «уманського феномену», тобто визначної ролі міста для таких поетів-сучасників, як Микола Бажан, Раїса Троянкер, Андрій Чужий, Езра Фінінберг тощо.

Але всі ці не дуже насправді істотні моменти сприяють читацькій активності, спонукають до власних роздумів, до оформлення власної картини, зрештою, до самостійних пошуків. Останньому, до речі, дуже сприяють розлогі цитати та посилання на великий обсяг першоджерел і компаративних контекстів.

«Анти-імперський вибір» — яскравий і нестандартний погляд не лише на літературне поле єврейсько-української взаємодії, а й на кілька літературних епох загалом.