Жорстокість і ніжність «нествореного» світу

Нагадаємо, що перший роман Мирослава Лаюка мав назву «Баборня» та химерно переосмислював життя мізантропічної вчительки в маленькому провінційному містечку. А перед тим Лаюк уславився як один із найпомітніших та найбільш відзначених молодих поетів.

ПЕРЕПЛЕТЕНІ ЧАСОПРОСТОРИ

Віддаючи належну данину традиційному читацькому сприйняттю прози, розпочнімо з сюжету книжки. Він складається з кількох сюжетів, доволі мозаїчно переплетених між собою та втілених у короткі фрагменти з різними роками і місцями події. В одному з них молода українка з «неблагополучної» родини емігрує до Франції, хоче відкинути, забути все своє незатишне і дискомфортне минуле, минуле роду, та й самих родичів. Але вона стає художницею — і, зрештою, переходить до протилежних крайнощів: починає навіжено нишпорити за слідами минулого, щоб використати їх у своєму новому арт-проекті. Для цього їй доводиться добряче помандрувати: від паризьких цвинтарів, через хати карпатських ворожок та прифронтові міста Донбасу, й аж до Чорнобиля. 

У другому сюжеті читачі опиняються в Карпатах середини ХІХ століття. Там відбуваються дивакуваті речі — бігає приручена рись, на горі палає незрозуміле світло і змушує всіх думати про наближення кінця світу, з’являються прибульці з інших часів.

А ще в одному сюжеті молодий спадкоємець шляхетного роду потрапляє у вир мілітарно-романтичних пригод у Києві славетного 1918 року. Переслідуючи анархістку, в яку закохався, він мандрує із загоном одного з ліворадикальних отаманів. Звичайно, тут йому доводиться приховувати своє походження, а потім обставини складаються так, що він мусить привести це «військо» до ще нещодавно свого маєтку і стати свідком його розгрому революційною масою, включно з архетипічним для тих часів нищенням рояля. Авантюра закінчується перебуванням в армії Нестора Махна та падінням у воду, після якого герой починає дивовижну й містичну мандрівку просторами й часами. Його щоденник — вузловий і ключовий текст книжки.

РЕТЕЛЬНО СКОНСТРУЙОВАНА КНИЖКА

З написаного вище, звичайно, не складеш чіткого та, тим паче, цілісного уявлення про, так би мовити, хід подій у романі «Світ не створений». Значною мірою і після прочитання твору далеко не все однозначно стає на свої виразні, логічні та визначені місця. Хоча насправді Мирослав Лаюк сконструював свою книжку досить ретельно: кожна подієва лінія, коли придивитись уважніше, має свої витоки й продовження. Один із рецензентів порівняв це з дуже вдалим «будівництвом складної споруди». Утім, зовсім уже ідеальною архітектуру твору теж важко назвати — так, початок книжки явно виразніший і «міцніший» за фінал.

Але маємо тут не пригодницький твір із простим, прозорим сюжетом чи ще й із постульованими «життєвими сценаріями» та «зразками життєвої поведінки». Як і в своєму попередньому романі, письменник значно більше уваги приділяє самій образності, символіці, цікавим мовним конструкціям, іграм із контекстами інших творів (книжок, фільмів тощо), метафорам, розробці певних мотивів. Це грайливий, вигадливий і непростий текст. Лаюк багато іронізує — скажімо, з деяких тенденцій сучасного мистецтва, або коли героїв, оточених зграєю вовків у закинутій будівлі, в підкреслено штучній, шаблонно-пригодницькій безвихідній ситуації ще «умовніше» рятують на несподіваному вертольоті з неба.

ДІАЛЕКТИЧНИЙ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МІЖ РУЙНУВАННЯМ І ТВОРЕННЯМ

Однак вистачає в «Світі не створеному» й осмислення серйозних, концептуальних моментів. Це й загальна незбагненність життєвих поворотів та самого життя, і питання часу, складні дилеми особистої, родинної, суспільної пам’яті/забуття. Дуже важливим таким пунктом мені здається також мотив жорстокості, агресії. Він у книжці з’являється досить часто: іноді несподівано, як больова пульсація, іноді в пародійному чи буфонадному вияві. Однією з найяскравіших агресивних сцен такого плану, до речі, розпочинається книжка — в ній підлітки влаштовують дикий і позбавлений будь-якого раціонального сенсу погром у занедбаному санаторії. Подібні моменти додають роману Мирослава Лаюка напруженої, а часто й похмурої емоційної атмосфери.

Це не просто самодостатня «чорнуха» чи емоційна спекуляція на почуттях читачів. Автор виписує чи не кожен випадок жорстокості ретельно, постійно показує, як вона виникає в зовсім протилежному, сказати б, «позитивному» контексті. Так, підлітки, учасники розгрому санаторію, з часом виростають у цілком собі позитивних персон, включно з головною героїнею-художницею. А варварському знищенню рояля революціонерами в згаданому маєтку (практично дзеркальні сюжети з різних епох) передує сцена, в якій ті самі революціонери зачудовано слухають, як на ньому грають «Щедрика» Леонтовича.

Тут і на багатьох інших сторінках «Світу не створеного» в такий спосіб символічно й багатозначно досліджується складний, суперечливий, діалектичний взаємозв’язок між руйнуванням і творенням, агресією і ніжністю. Що, звісно, залишає чималий простір для роздумів над ідеями та відчуттями.

Нова книжка Мирослава Лаюка засвідчує активне продовження в сучасній українській літературі лінії прози, яка шукає, експериментує, грається і ставить питання, не підлягаючи тенденціям спрощення.