Знак спадкоємної могутності

Цьогоріч Книжковий форум вручив Гран-прі не просто книжці, а державоутверджувальній знахідці. «Наш Герб. Українські символи від княжих часів до сьогодення» Андрія Гречила та Богдана Завітія вперше в альбомному форматі розповідає про історію України через призму знаків. Про те, що варто знати і зрозуміти українцям, розповіли творці унікального видання — доктор історичних наук, голова Українського геральдичного товариства Андрій ГРЕЧИЛО та упорядник книжки Богдан ЗАВІТІЙ.

«НАШ ГЕРБ ТЕЖ «ЗАГОВОРИТЬ»»

— Пане Богдане, з чого почалося народження книжки? Як зринула ідея її створення?

Б. З.: — Ідея завжди, як ниточка, висить у повітрі — залишається лишень її смикнути. Ми маємо потужну геральдичну спадщину, тому рано чи пізно така книга мала з’явитися. Однак варто розуміти, що геральдика — та галузь, дисципліна, де годі щось говорити без ілюстрування. Герб потребує бути візуалізованим. Тому не так легко створити якісне альбомне видання.

А починається все із спостережень, як роблять інші. Коли бував у Польщі, направду дивувався з тої краси неймовірних речей про їхній герб. Цікаво, що у поляків він лише один, але впродовж різних часових проміжків набував інших форм. Згодом з’явився литовський альбом, який вийшов 2009 року у Вільнюсі до тисячоліття першої писемної згадки про Литву. І в них також однісінький національний символ — «Погоня», або ж литовський витязь. Ще тоді я знав, що наш герб теж «заговорить», обов’язково щось таке мусить бути і про нашу символіку.

— Пане Андрію (до речі, Андрій Гречило є співавтором малого Державного Герба України (затвердженого 1992 р.). — Авт.), видається, що ідея солідного альбомного видання про герб досі оминала наш культурний книжковий простір. Чому, на вашу думку, Польща та Литва сьогодні не просто видають альбоми про символи, а завзято колекціонують? 

А. Г.: — Причин багато. Але одна з них пов’язана безпосередньо з історичними особливостями. Справа в тім, що чи то польський орел, чи то російський мали безперервну історію. Тобто навіть якщо Польща чи, скажімо, Литва не мали державності, незалежності, символи продовжували функціонувати ті ж самі. Або це було на рівні окремих організацій чи адміністративних земель, губерній, намісництв. Українська історія рясніє неоднозначностями, символи змінювалися, а події приховувалися. Тому й концепція книжки постала своєрідно. 

Відрадно, що Тризубу цьогоріч виповнюється 100 років, і нам вдалося цю знаменну подію відзначити ювілейним виданням на противагу млявості з боку держави щодо святкування сторіччя Української революцій. У Литві це відбулося з почестями, у Польщі, очевидно, також буде веселіше і жвавіше.

— Ви зауважили, що символи змінювалися. Які з тих, що передували Тризубу як офіційному символу держави, були найяскравішими претендентами на визнання загальнонаціонального? 

А. Г.: — У період Середньовіччя та Новітньої доби функціонували зовсім інші знаки, які могли би претендувати на значення загальнонаціональних символів. У книжці вміщено окремий розділ про галицького лева — символ, який відомий як знак Руського королівства, Галицько-Волинської держави. Цей знак функціонував аж до третього поділу Польщі. А після нього був відроджений у Австрійській монархії в 1848 році й став символом національного відродження. Наступним претендентом був козак із мушкетом, якого можна було зустріти на печатках гетьманів. Більше того, у ХVІІІ ст. козак із мушкетом у документах скрізь трактувався як малоросійський національний  герб. Але з упадком Гетьманщини, ліквідацією гетьманської влади цей знак частково було втрачено. Ішлося також і про архангела Михаїла — територіальний символ, який використовувався спершу для Київського воєводства, часом апелювалося і до традиції Київської Русі. Бо на печатках окремих князів, які мали християнське ім’я, використовували символ архангела Михаїла. Після того, як частина українських земель відійшла до складу Московського царства, цей знак продовжив функціонувати як адміністративний символ нових  територіальних одиниць Київського намісництва, Київської губернії. Як києвоцентричний, центральнотериторіальний символ він теж розглядався. Тобто знак із християнською основою для християнської України.

— Якщо вибір із символами був вельми широким, були цілком гідні «кандидати», то що ж стало на заваді, аби ухвалити остаточне рішення?

А. Г.: — Обставини склалися так, що комісія, якій було визначено ухвалити остаточне рішення, в листопаді 1917 року не дійшла згоди. Почалася українсько-російська війна, Київ захопили війська Муравйова, Центральна Рада змушена була покинути столицю, переміститися на Полісся.

«ЗНАК ВИГРАВ ПОЛІТИЧНО»

— Чому зненацька виринула згадка про Тризуб? Чи можна припустити, що Тризуб став гербом зовсім випадково, раптово?

А. Г.:— У тих важких обставинах необхідно було прийняти якусь символіку. У залізничному вагоні в місті Коростень 12 лютого, тобто 25-го за новим стилем, 1918 року було прийнято закон про Державний герб. Цим гербом було визнано саме Тризуб — знак Київської держави часів Володимира Святого. 

Чи можна говорити про випадковість? Певною мірою так. Бо Тризуб не мав тяглої традиції. Він використовувався в період Київської Русі у зовсім іншій функції — як княжий знак. На той час ще не було геральдичної практики і традиції. Знак не мав основи, подавався без щита, але вживався вищими представниками влади. 

— Як сприйняли Тризуб інші території України? Адже, ймовірно, галичани могли наполягати на звичному для них левові.

А. Г.: — Якраз навпаки — галичани завжди дивилися на Київ, для них важливою була києвоцентрична державність. Саме галичани визнали цей знак одразу, не висловлюючи сумнівів чи заперечень. Знак був прийнятий і в Наддніпрянщині, і в Галичині однаково.

Знак виграв політично. Він мав чудову ідею, бо показував спадкоємність Української держави, відсилаючи до епохи Київської державності, княжої Руси. З іншого боку, це ідея соборності. Саме за часів знака Володимира Київська Русь досягає найбільшого розквіту, могутності, під одною рукою об’єднані всі етнічні землі українців. І, власне, ідея УНР полягала у соборності та об’єднанні всіх земель: домагалися, щоб Кубань увійшла, Крим, Холмщина, Західна Україна. Ця ідея була однаковою і для Русі, і для УНР, потверджуючи неперервність. 

— Чому Грушевський у своїх записах називає герб «знаком неясного значіння, щось вроді трезубця»? Він скептично ставився до нового претендента на національний знак?

А. Г.: — Дуже часто в літературі прописують, що Грушевський був основним натхненником рішення. Але він сам у своїх працях підкреслював, що не є фахівцем зі сфрагістики чи геральдики. На тему українського герба у нього вийшло лише три статті, опубліковані в газеті «Народна Воля». З них ми можемо довідатися про загальні враження, події після засідання комісії, думки, гадки історика, і аж третя стаття присвячена самому рішенню. У статтях Грушевський якраз висловлював сумнів, чи приживеться знак, тому називав його «знаком неясного значіння». Цікаво, що у третій статті чітко простежуємо, як змінилося ставлення Грушевського до Тризуба. Він визнав, що це дійсно знак «питоменний», не принесений, взятий з української традиції. Бо закидали, що Михаїл прийшов із Польщі, лев теж деінде, а козак, на думку Грушевського, відображав період Руїни. У Грушевського були навіть свої фантастичні пропозиції — цілком у дусі соціалізму — взяти символ плуга із герба країни Ліберія. Це була перша країна на африканському континенті, яка стала незалежною державою. Плуг як символ звільнених рабів. Добре, що ці фантастичні ідеї все-таки не втілилися.

«СЕНС КНИЖКИ НАБАГАТО ШИРШИЙ...»

— Окрім того, що книжка має історичне значення, вона, очевидно, важлива ідейно, політично, особливо в умовах гібридної війни...

А. Г.: — «Наш Герб...» має політичне значення. Згадаймо події останніх років. Окупація Криму з чого почалася? «Зелені чоловічки» починали з того, що скидали прапори і збивали герби, маркери і символи. Сенс книжки набагато ширший: мова йде не про історію знака, а про символ тих людей, які ідентифікують себе громадянами України. Кожна людина зобов’язана знати минуле і шанувати його. Особливо в умовах гібридної війни і профанації державних символів.

— Книжка має 400 сторінок, вміщено понад 700 ілюстрацій. Чи залишилося щось із того, що не увійшло в альбом, але, можливо, згодом глядач побачить нову дивовижу?

Б. З.: — Я пригадую, коли у 1991 році на зорі Незалежності надсилали роботи на конкурс, аби обрати державний символ. Тоді можна було за цими роботами чітко побачити рівень мислення і свідомості суспільства, навіть розуміння — що таке герб і який він має бути. Одна із робіт виглядала так, що на середньому зубі зверху вміщено серп і молот, а трохи нижче — перехрещення на кшталт православного хреста. Був Тризуб, вписаний у червону зірку, варіант, який буквально тонув у гронах калини так, що Тризуб було годі розгледіти. Є мрія, що ці всі роботи увійдуть в окремий каталог. Такі пам’ятки пояснюють, як на одну радянську матрицю накладалася нова, як люди, щиро відкриваючи своє «українство», декларували ментальне, культурне й візуальне роздвоєння. 

— Видається, що після герба має бути прапор...

Б. З.: — Такий задум уже є, бо маємо направду багато матеріалів, які можна подати у візуальній цілісності. Особливо вражає кількість і розмаїття прапорів козацьких часів. Є багато плакатів, листівок, творів із патріотичним змістом. Усім цим треба ділитися з пересічним зацікавленим українцем, тому прапор на черзі.