Простолюдин наш, за всієї байдужості до того, що нині перед ним діється, надзвичайно схильний мріяти й часто з нічев'я добуває дивовижні надії: новий доказ юности племені, яке передчуває краще життя попереду.
Пантелеймон Куліш, український письменник і громадський діяч

«Безшабашний і легендарний «Фірс»

Він народився в Грузії, жив у Донецьку, а вічний спокій знайшов у Вінниці
12 березня, 2020 - 10:37
ФОТО АВТОРКИ

У вівторок унаслідок 17 обстрілів з боку бойовиків загинули троє, поранено і травмовано дев’ять військовослужбовців Збройних сил України, зафіксовані провокаційні обстріли в районі ділянки розведення №3 Богданівка — Петрівське, повідомили в пресцентрі штабу Операції об’єднаних сил.

«Учора, 10 березня, російські окупанти обстріляли з протитанкового ракетного комплексу військовий вантажний автомобіль одного з підрозділів Об’єднаних сил поблизу населеного пункту Піски. Внаслідок попадання протитанкової керованої ракети у вантажівку один український захисник загинув на місці. Згодом ще один військовослужбовець помер від завданих поранень. Сім військових зазнали поранень різного ступеня тяжкості, ще одного захисника госпіталізовано з бойовим травмуванням. Крім цього, внаслідок ворожих обстрілів наших позицій один військовослужбовець Об’єднаних сил загинув і ще один отримав бойове травмування», — йдеться в зведенні штабу, опублікованому на офіційній сторінці в Фейсбук у середу вранці.

У штабі наголосили, що на всі ворожі обстріли підрозділи ООС прицільними вогневими ударами давали адекватну відповідь.

«День» продовжує публікувати історії воїнів, які роблять для нас небо мирним ціною власного життя.


Шостого березня пресцентр ООС відзвітував, що поблизу Кримського підірвалася українська БМП, унаслідок чого троє захисників зазнали поранень, а один — загинув... Це був легендарний командир взводу механізованого батальйону 93-ї ОМБр «Холодний Яр» Дмитро Фірсов — позивний «Фірс», який боронив рідну землю з перших днів окупації. Спочатку був добровольцем у батальйоні «Донбас», а за кілька місяців перейшов у 93-тю бригаду, яка стала для нього рідним домом у прямому і переносному сенсі. Навіть у документах, у графі «місце реєстрації» чи «фактичного проживання» він вказував номер військової частини, бо його будинок залишився в окупованому Донецьку. З висоти, яку свого часу утримувала 93-та бригада, добре було видно багатоповерхівку, де свого часу мешкав «Фірс». Бойові побратими розповідають, що мало не щодня він дивився з бінокля на свої вікна і мріяв повернутися додому, але не судилося...

«Дмитро чітко знав, без пафосу, чому він воює. В нього забрали його оселю, він втратив роботу і зрештою сім’я змушена була спочатку їздити за ним уздовж передової, а потім переїхати до Вінниці. Назвати його патріотом замало, бо він з перших днів на фронті, в найгарячіших точках. «Фірс» — це душа 93-ї, без перебільшення, — розповідає побратим Дем’ян Хмельницький. — Ви не повірите, в нас була позиція — висота 93 — 17. Звідти він показував свою квартиру на околицях Донецька. Мріяв повернутися... Світла, добра людина, гарний вояка. Реально — профі. Розбирався майже в усьому озброєнні, допомагав іншим, налаштовував. У будь-якій ситуації спішив прийти на допомогу».

Народився Дмитро 5 січня 1980 року в Грузії. До війни він разом із родиною проживав у Донецьку. Коли почалися військові дії, перевіз родину до Вінниці, а сам узяв до рук зброю та пішов обороняти рідну землю. За шість років війни він пройшов не одне коло пекла: евакуйовував бійців з «Іловайського котла», утримував позиції Донецького аеропорту, брав висоту 93-17 — це насип біля злітної смуги ДАПу, звідки українським бійцям вдалося вибити ворога і нині злітна смуга контролюється українськими військами з цієї висоти. Він брав участь у боях в Невельському на Донеччині, тримав оборону в районі Новотроїцького, Новоселівки Другої та на Бахмутській трасі. Дмитро був учасником міжнародних навчань ORBITAL і Combined Resolve. Торік після проходження підготовки отримав військове звання лейтенанта.

«Він мав цивільну освіту, але військова служба — це його. Надзвичайно вправний, професіональний, сміливий і відважний, — відзначає командир 93-ї бригади Дмитро Брижинський. — Кажуть, незамінних людей не буває, це не так. Дмитра неможливо замінити. Для нас усіх це непоправна втрата. На таких військовослужбовцях тримаються не лише окремі підрозділи, тримається оборона, наша країна. Він мав особливу рису — дисципліновану ініціативність. Тобто сам хоче щось робити, але спочатку завжди радився із командиром роти, командиром батальйону. Знаходив підтримку і реалізовував ідею. Талановитий був воїн».

Його життя обірвалося раптово. Бойова машина наїхала на невідомий вибуховий пристрій. Дмитро Фірсов отримав травму, не сумісну з життям. Загинув на місці... Прощалися з захисником 9 березня у Вінниці, де нині мешкає його сім’я: дружина Тамара та син Георгій. На знак вшанування пам’яті Дмитра Фірсова в місті оголосили День жалоби і приспустили прапори. Церемонія розпочалася об 11.00 у Будинку офіцерів і тривала майже дві години, адже земляків, які прийшли подякувати Дмитру, було чимало — про його військову службу ще за життя складали легенди.

«Це була безшабашна, в хорошому сенсі цього слова, і водночас легендарна людина. Він був сміливий і безстрашний. Чудово володів мистецтвом війни. Під час боїв у Невельському на Донеччині вже підривався у БМП на протитанковій міні. Але тоді отримав контузію. Це було влітку 2015 року. Потім, восени, на тому ж напрямку під час розвідувального виходу він знову підірвався — тоді ушкодив ногу і око, один боєць із групи загинув, мій командир взводу — Андрій Фігурний із позивним «Лем», — ділиться спогадами побратим В’ячеслав із позивним «Слон». — Але «Фірс» вижив, зазнав поранень. Потім ми понад рік воювали в Кримському біля Бахмутської траси. Також Дмитро тримав оборону в районі Новотроїцького, Новоселівки Другої, і знову на Бахмутській трасі, де й загинув, підірвався і, на жаль, не вижив».

«Ми познайомилися, коли евакуйовували наших хлопців із «Іловайського котла» в складі батальйону «Донбас». Потім, наприкінці жовтня, разом потрапили в 93-ту бригаду, — згадує Дмитра брат по зброї Андрій із позивним «Грач». — 11 січня 2015 року зайшли в Донецький аеропорт. «Фірс» був надзвичайно фартовий, я взагалі дивуюся, як він тоді вижив. Йому щастило і не раз. Був справжнім воїном. Пішов на фронт звичайним солдатом, але потім дослужився до офіцера. Пишався і пишаюся ним».

Поховали Героя на Алеї слави центрального міського кладовища. 5 січня загиблому виповнилося 40 років. Нехай світлою буде його пам’ять.

Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниця
Газета: