Хлопчина з конюшиною за вухом. Рік народження – 1999...

Андрій Кривич, який народився того самого 1999-го року, на жаль, є лише одним із тисяч загиблих на цій війні. Війні Росії проти України. Його трагічна загибель від кулі окупанта — це не просто смерть. Це смерть воїна, який так звану зону комфорту обміняв на фронт. Який, перед тим як потрапити на лінію зіткнення, виріс в умовах зовсім інших протистоянь. Ми втрачаємо людей, але зрештою отримуємо НАЦІЮ. Він народився тоді, коли країна стояла перед своїм історичним вибором. То був час між минулим і майбутнім. Щоправда, не всі зрозуміли тоді глибину відповідальності при вирішальному виборі. Проте держава пішла не тими рейками. Але саме народжені в той час зрештою стали завзятою опорою України в найвідповідальніший історичний момент.

27 квітня Конотоп приголомшила сумна новина: куля ворожого снайпера забрала життя 19-річного конотопця Андрія Кривича, який був воїном-добровольцем ДУК ПС із позивним «Діллі». Провести юнака в останню путь прийшли сотні містян. 

З портрета в траурній рамці всміхається хлопчина з конюшиною за вухом. Саме таким він і був за життя: відкритим, позитивним, завжди щиро усміхненим. Закінчивши конотопську спеціалізовану школу №9, Андрій продовжив навчання в Сумському державному педагогічному університеті ім.А.С.Макаренка. Мріяв стати психологом. Влітку працював вожатим у дитячому оздоровчому таборі «Зорька». До нього тягнулися і діти, й дорослі: юнак ніколи не сумував, навіть якщо було важко. А старші його називали «сонячним хлопчиком».

«Андрій будь-кому міг підняти настрій, дати суттєву пораду, — розповідає його однокласниця Юля. — Він був таким доброзичливим та життєрадісним! Завжди мав безліч ідей. Андрій ні до кого не намагався уподібнитися, в усьому мав власний стиль. Серед нас, ровесників, він виділявся своєю обізнаністю з історії. Особливо його цікавили біографії військових діячів. Андрій захоплювався музикою, грав на гітарі, мав власний гурт. Вони навіть записали кілька треків».

Рідні кажуть, Андрій із дитинства цікавився історією та військовою справою. Брав участь у розкопках. Як студент ІІ курсу, Андрій Кривич не підлягав призову, тож, приховавши своє рішення від матері, за власним покликанням пішов воювати. Рідних повідомив уже тоді, коли був на фронті, в лавах Добровольчого Українського Корпусу «Правого сектору». Друзі говорять, навіть до вишколів він ставився не як до чергових навчань, сприймав усе всерйоз. Ризикував, допомагав тим, кому було важко. Одне слово, був справжнім другом. Андрій проходив свою другу ротацію в той час, коли на Світлодарській дузі його наздогнала куля снайпера.

Побратими та друзі проводжали «Діллі», стоячи на колінах. Лунко над Конотопом дзвеніли слова: «Герою-добровольцю — тричі: Слава! Слава! Слава!»