Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

«Хоч коли зустрінь – завжди усміхнений...»

23-річний «кіборг» Василь Жук загинув унаслідок мінометного обстрілу
16 лютого, 2015 - 17:03
ФОТО НАДАНО АВТОРОМ

На жаль, наша рубрика, присвячена загиблим на сході країни Героям, поповнюється все новими й новими іменами... Останні кілька тижнів ситуація загострилася одразу на кількох напрямках — Дебальцеве, околиці Маріуполя, Станиця-Луганська, Щастя... Постійно надходить інформація про мужню оборону наших позицій, про численні відбиті ворожі атаки, а відтак — і про поранення та загибель наших бійців.  Це завжди трагедія для кожного з нас...

«День» продовжує публікувати історії тих, хто загинув на сході, захищаючи цілісність України та нас із вами. Сьогодні — історія загиблого під містом Спартак десантника Олександра Чернікова, який у мирному житті був журналістом і нещодавно вперше став батьком. Історія прикордонника Ігоря Присяжнюка — члена Національної збірної України з веслування, неодноразового переможця українських та міжнародних змагань, який зустрів свою смерть на початку серпня на Луганщині... Це історія 23-річного «кіборга» Василя Жука, якого на рідній Рівненщині провели в останню путь усім містом... Вічна пам’ять Героям!


Рівненщина попрощалася зі ще одним героєм, який воював у зоні АТО. Василь Жук загинув унаслідок мінометного обстрілу. Від бронежилета зосталися  тільки понівечені пластини. Солдату було 23. У нього залишилися матір з батьком та старші брат із сестрою. Поховали героя в рідному Здолбунові. В останню путь проводили чи не всім містом. Сотні свічок, квітів і вигуки «Герої не вмирають!» Тепер у Здолбунові його іменем хочуть назвати вулицю, а в школі, де навчався, відкрити музей.

«Він мав багато друзів. Мабуть, тому, що був дуже позитивним і відкритим. Коли не зустрінеш — усміхнеться. Та й допомогти завжди готовий. Про нього добре відгукувалися і вчителі, і сусіди... Не раз його можна було побачити, коли підносив важкі сумки бабусям, — згадує знайома Інна Кравчик. — У Здолбунові Василя багато хто знав. Коли дізналися, що він загинув, його хресна, за звичаєм, за яким ховають неодружених, купувала рушник, коровай. А продавці, які взнавали, для кого все це, віддавали безкоштовно. Казали: ми ж його знали».

Василь займався паркуром. Був дуже спритним. А такі солдати потрібні. Його мобілізували в серпні. Після того повернувся додому восени, але всього на кілька днів. І знову треба було їхати в зону АТО. Василь Жук був бійцем 93-ї бригади, «кіборгом», який обороняв Донецький аеропорт. Матір жила від його дзвінка до дзвінка зі сльозами і молитвами. Бувало, він довго не телефонував. Але зрештою лунав дзвінок і Василь казав лише одне слово: «Живий». Та клав слухавку.

Він цікавився реп-культурою. На сторінці у соціальних мережах є його пісня, яку присвятив мамі.

А одного дня жінці зателефонували і сказали, що її сина більше немає. Після цього рідні не спали три доби. У цей час тіло загиблого героя зі сходу везли... волонтери. «Неділя, сьома година ранку, дзвінок з 93-ї бригади: «Віка, у нас «двохсотий» зі Здолбунова, Жук Василь 1991 року народження. Потрібно забрати, дай контакти військкомату!» Скинула контакти обласного воєнкому, — написала на своїй сторінці у «Фейсбуку» про це волонтер Вікторія Шинкарук. — Власне, його робота. Минає півгодини, телефонують з військкомату і запитують, мовляв, як забрати «двохсотого» з Красноармійська. Я обурилася і здивувалася: а як було з іншими? Тож далеко не перший загиблий. На що відповіли: «А у нас юридичного механізму, як забирати, немає...» Як мобілізовувати і забирати у мами сина, є, а як хоча б повернути тіло додому — немає... Вирішила їхати сама. Перед тим купили труну. По дорозі вночі в Черкаському нам дали форму і берці, щоби достойно забрати солдата. Щоб знайти тіло, об’їздили кілька моргів у Красноармійську та Дніпропетровську. А щоб його забрати, вистоювали черги за довідками. Патологоанатом, прокуратура, слідчі... А через ці кола пекла змушені проходити родичі загиблих військових. Убиті горем дружини, батьки героїв, які віддали своє життя за Україну і наш спокій...»

Тетяна ІЛЬНИЦЬКА, Рівне
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments