«Міг поїхати..., але обрав захист Батьківщини»
На Вінниччині попрощалися з бійцем 54-ї окремої механізованої бригади Русланом Слісаренком
Війна. Нові втрати...
Чотири, шість, десять, чотирнадцять ворожих обстрілів — щодня прес-центр Операції об’єднаних сил повідомляє цифри, за якими, на жаль, нерідко стоять поранення і втрати наших воїнів. Війна триває, а після першого туру виборів дії ворога ще й посилилися. «День» продовжує розповідати про українських захисників, які ціною власного життя забезпечили співвітчизникам можливість спокійно займатися весняними домашніми справами та дебатувати щодо політики в транспорті й соцмережах... Сьогодні публікуємо історії Руслана Слісаренка з Іванівців Барського району, Юрія Фармагея з Огіївки Гайсинського району Вінниччини та Миколи Неживого з Хмельницького.
«Міг поїхати..., але обрав захист Батьківщини»
На Вінниччині попрощалися з бійцем 54-ї окремої механізованої бригади Русланом Слісаренком
Він загинув у суботу, 16 березня, на Луганщині, поблизу хутора Вільний. Осколок снаряда влучив гранатометнику в голову. Смерть настала миттєво... «Тільки нещодавно приїздив додому, 8 березня в старшого сина Назарчика був день народження, — розповідає тітка загиблого Тетяна Рудик. — Пустили лише на чотири дні, 11-го вранці вже поїхав на службу, а 16 березня по обіді повідомили страшну звістку: загинув. Біль, страх і шок...».
Руслан Слісаренко народився та виріс на Хмельниччині, в Деражнянському районі. З Деражні пішов служити до 54-ї бригади. Контракт зі ЗСУ підписав ще три роки тому. Контракт закінчувався у вересні цього року, Руслан планував повернутися до родини, яка мешкає в селі Іванівці Барського району, та господарювати на землі. Та не судилося.
«Він міг поїхати на заробітки в Польщу і залишитися живим, але обрав захист Батьківщини. Хотів показати синам приклад, вчинити, як справжній чоловік, — відзначає учасник бойових дій Григорій Кухар. — Ми випадково познайомилися в селі Троїцьке, на позиції Джига. Після війни я зайнявся волонтерством, часто провідував своїх побратимів. Під час одного з візитів побачив його, він сидів навпочіпки біля згорілого танка, в якому загинули товариші. «Ти звідки?», — кинув він мені. «Я з Бара, з Вінниччини», — відповів йому. «Значить, земляки», — піднявши погляд, сказав мені Руслан. Відтоді передачі возив йому щоразу. Знаю, що він стане достойним воїном нашого Небесного легіону, ніколи не підводив і не розчаровував».
Прощання з полеглим воїном відбулося 20 березня на центральній площі міста Бар: сотні людей проводжали земляка в останню путь, схиливши коліна. Потім тіло загиблого героя перевезли в село Іванівці, де в місцевій церкві відбулася панахида.
«На похорон прийшло дуже багато людей, які знали Руслана за життя або просто були вдячні йому за захист Батьківщини. Він був відповідальним, чітким у виконанні бойових завдань, надійним товаришем і веселим другом, — згадує про загиблого військовий комісар Деражнянського військового комісаріату, підполковник Сергій Семенко. — Загинув під час зміни на позиції. За попередніми даними з АГС був випущений ворожий снаряд. Руслан зазнав поранень у голову. Смерть настала раптово. Врятувати було неможливо».
Поховали бійця з усіма військовими почестями в селі Івaнівці, біля могили його матері. В Руслана Слісаренка залишилися батько, дружина Юлія та двоє синів: 13-річний Назар і 12-річний Владислав.
За час бойових дій на сході України з Барського району Вінницької області загинуло шестеро бійців.
