Історії належить не судити, а пояснювати. Історія не суддя, а адвокат.
Бенедетто Кроче, італійський інтелектуал, філософ, політик, історик та літературний критик

«Не встиг пожити»

У Хмельницькому попрощалися з бійцем 14-ї окремої механізованої бригади Іваном Мельником
3 серпня, 2018 - 12:45

Він воював із перших днів війни. Спершу півтори роки відслужив у лавах Національної гвардії, а коли демобілізувався і повернувся додому, зрозумів, що без військового порядку і справедливості не може — підписав контракт і вирушив на схід у складі 14-ї бригади. Ніс службу на посаді командира відділення, мав у підпорядкуванні чотирьох бійців, вправно водив БТР, був душею компанії і гарним порадником для молодого поповнення.

«З Іваном ми пліч-о-пліч прожили понад рік. Разом складали присягу, разом пройшли бойове злагодження на Яворівському полігоні, разом вирушили на передову. Несли службу на Світлодарській дузі, це фактично «нуль» — кілька метрів до «сєпарів», — розповідає товариш загиблого Андрій. — Іван був дуже відповідальним. Завжди допомагав, ніколи нікому не відмовляв. А ще любив доводити почату справу до кінця. Заради нього ми мусимо перемогти — завершити розпочате».

Обірвалося життя 40-річного Івана Мельника раптово. У вівторок, 17 липня, близько 7.30 ранку бойовики відкрили кулеметний вогонь по позиціях українських захисників поблизу села Золотого Попаснянського району Луганської області. Хмельничанин загинув одразу — безпосередньо на спостережному пункті. За словами координатора центру допомоги учасникам АТО у Хмельницькій області Наталії Дзекар, звістка про смерть Івана прийшла надвечір того ж дня. А вже 19 липня хмельничани зібралися на території КП «Хмельницька міська ритуальна служба», щоб віддати честь загиблому герою.

«Іван Іванович Мельник народився 10 березня 1978 року. Усе своє життя мешкав у Хмельницькому. Окрім нього, у матері є ще один син, — розповідає пані Наталя. — Коли Іван демобілізувався, його мати Ніна Мар’янівна тішилася і сподівалася, що син повернеться до мирного життя, знайде роботу, одружиться. Але він залишатися вдома не зміг. Кожна людина робить для себе вибір. І коли Іван сказав матері, що повертається на війну, бо інакше не може, вона перечити не стала, хоча й хвилювалася неймовірно».

Друзі та однокласники згадують Івана як товариського та веселого чоловіка. Кажуть, що він був прекрасним співбесідником — міг говорити на будь-які теми, про все на світі. Припускають, що повернутися знову на війну його змусила несправедливість у кабінетах і брехня з телевізорів.

«Ми разом навчалися в школі. Усі знали, якщо в класі є Іван, то сумно на уроках точно не буде, — пригадує однокласник загиблого героя Андрій Шпачинський. — Після служби в армії він мотався по заробітках, постійної роботи не мав. І коли прийшла повістка, міг легко втекти за кордон, але не зробив цього, бо мав чітке переконання — країна потребує змін, і він може допомогти. Досі не можу повірити, що він загинув. Не встиг пожити... Востаннє бачив Івана тоді, коли він збирався знову їхати на схід вже за контрактом. Він хотів боронити Батьківщину, був готовий віддати життя за Україну і віддав».

Поховали Івана Мельника на Алеї Слави Хмельницького кладовища у мікрорайоні Ракове. У героя залишилися брат та мати.

Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниця
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments