Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
Станіслав Оріховський-Роксолан, український письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст доби Відродження

«Він був справжнім – скрізь і завжди»

Життя солдата Андрія Проценка із Вінниччини обірвалося за кілька днів до його 25-річчя
18 вересня, 2019 - 10:08

«30 вересня у нього мав бути день народження, йому було би 25... А тепер назавжди 24...» — так повідомила трагічну звістку для вінничан відома у місті волонтерка Олена Верлан. 2 вересня вона виставила допис на своїй сторінці у Facebook з фотопортретом загиблого Андрія Проценка із села Бохоники Вінницького району. Він служив старшим солдатом у військовій частині Повітряних сил ЗСУ, яка дислокується у Вінниці. Боєць загинув того ж дня орієнтовно о 5.00. Снайпер влучив йому в шию під час пересування на блокпосту, коли він заступав на чергування біля Водяного. Через тяжке поранення медики не встигли врятувати хлопця. Андрій помер у них на руках, стікаючи кров’ю.

«Скупі слова біографії... Народився і жив в Бохониках, закінчив школу, Гніванське училище. Спеціаліст з ремонту автомобілів. Із 2014 року — військовослужбовець військової частини № 4610. Учасник бойових дій... А для матері — син, для сестри — брат, для друзів — товариш. За кілька днів він мав відсвяткувати свій день народження. Його всі чекали вдома, але ворожа куля жорстоко змінила плани — забрала Андрія, і ця болюча втрата назавжди перевернула життя рідних і близьких», — ледь стримуючись, каже Олена Верлан.

Тіло загиблого солдата привезли на батьківщину 4 вересня пізно ввечері. Бохоники зустрічали Андрія живим коридором. Шлях бійця до рідної домівки освітили свічками. Люди стояли на колінах і стиха плакали. Але не тихо було в батьківській хаті. Нічне небо здригалося від крику матері. Андрій — її рідний синочок, надія на старість. Родина не із заможних, хлопець був підтримкою для своїх батьків та молодшої сестри.

«Цей біль не передати словами і не полегшити сльозами. Просто шок. Досі не можемо прийти до тями, — зізнається однокласниця загиблого Тетяна Бараболя. — У нашому класі було двоє хлопців — Андрій і Сашко, вони виконували всю фізичну роботу, ніколи нам не відмовляли в допомозі. Ми дружили. З Андрієм взагалі важко було не товаришувати. Добрий, відповідальний, щирий. Мені здається, він навіть не вмів сердитися, злитися чи ображатися на когось. Чиста й відкрита душа».

Прощання з воїном розпочалося вранці біля батьківської хати, до якої підходили й під’їжджали люди звідусіль. Вулиця була повна людей, а з пагорба ще спускалися і спускалися односельці, однокласники, друзі й навіть незнайомі люди. Такого людного похорону в селі давно не бачили. Майже в повному складі прибув підрозділ окремої радіолокаційної роти радіотехнічної бригади Повітряних сил, до якої прийшов служити за контрактом солдат Проценко.


ФОТО ІЗ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ

«Андрій загинув під час виконання бойового завдання. У ніч з 1 на 2 вересня його вразила куля російського снайпера, і врятувати хлопця не вдалося, дорогою до лікарні він помер, — розповідає командир військової частини № 4610 Віталій Ковзун. — Під час проходження служби в нашій частині він зарекомендував себе як старанний та дисциплінований військовослужбовець, який завжди був опорою як для нашого колективу, так і для своїх побратимів. Бувало, запитаєш: «Як справи, Андрію?» А він: «Та все добре, камандір!» Ніколи не скаржився й не нарікав. Він був справжнім воїном — скрізь і завжди. Я вдячний батькам, рідним, які виховали такого захисника України».

Після церковної панахиди в сільському храмі, яку відправив настоятель церкви військовий капелан отець Віктор Чверкун, на вулиці відбувся мітинг. Кожен міг згадати Андрія і сказати про нього добре слово чи поділилися спогадами. Односельчанин загиблого воїна Володимир Шинкаренко розповідає, що Андрій підписав контракт з перших днів війни. Був оператором на радіолокаційній станції, ніс службу у складі 138-ї радіотехнічної бригади Повітряних сил України. У вільний час захоплювався столярством. Любив, як пахне дерево.

«Настільки я знаю, Андрій із Військово-Повітряних сил був прикомандирований до морської піхоти, причому за власним бажанням. У зоні ООС служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти. Незабаром збирався повертатися додому. У жовтні мала бути ротація, по закінченні восьми місяців. До речі, його батько також був в АТО. У них у родині всі козаки», — додав Володимир.

Андрія Проценка проводжали всім селом. Бойові побратими, які приїхали з передової, кілька кілометрів несли труну на своїх плечах, не дозволяли, щоб везла машина, бо Андрій заслужив у кожного з них на повагу.

Поховали бійця з усіма військовими почестями — під жалобну мелодію військового оркестру і залпи почесної варти.

Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниця
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ