«Мета – кування справжнього братерства»
Відомі польські політики та громадські діячі відповіли на звернення українських інтелектуалів
Українсько-польські відносини останніми тижнями, на жаль, увійшли в певну «зону турбулентності». Особливо звертала на себе увагу задекларована певними політиками владної партії «Право і справедливість» доволі жорстка позиція в питаннях Волинської трагедії 1943 року, суть якої (якщо без дипломатичного камуфляжу) можна висловити в такий спосіб: «Спочатку вибачтесь ви, українці, за кров поляків, пролиту на Волині, і припиніть прославляння Бандери та УПА, які чинили геноцид (! — І. С.), а потім продовжимо цей діалог».
Навряд чи подібний підхід може бути визнаний плідним для взаємин наших країн. І це притому, що здавалось би, і українські, і польські політики мали б назавжди засвоїти одну беззаперечну істину історії: коли ми конфліктуємо, сваримось, тим більше воюємо, виграє завжди третя сторона. Про кого саме йдеться — здогадатись не важко... І все ж таки маємо й такі події, які дають підстави для оптимізму.
4 липня велика група польських політиків й громадських діячів, відомих далеко за межами своєї країни, серед яких — колишні президенти Лех Валенса, Александр Квасневський та Броніслав Коморовський, лідер найбільшої опозиційної польської партії «Громадянська платформа» Гжегош Схетина, колишні міністри закордонних справ Анджей Олеховський, Адам Ротфельд, Радослав Сікорський, знані громадські діячі Збігнев Буяк, Адам Міхнік, Павел Коваль та інші, — написали лист-звернення до українців. Як тон, так і зміст цього документа дуже суттєво відрізняються від звернення великої групи депутатів сейму від партії «Право і справедливість», що було оприлюднено в Києві 20 червня ц. р. («День» писав про це).
«Просимо вибачення за кривди, завдані нашим братам-українцям польськими руками» — пишуть, зокрема польські політики. Лист є відповіддю на звернення українських інтелектуалів про прощення й примирення, яке надійшло до Польщі у червні. Автори звернення нагадують слова Івана Франка, сказані у 1894 році, про те, що серед слов’ян нема двох інших народів, які були б настільки близькими, як поляки та українці. «З часом, на наше спільне нещастя, на зміну єдності прийшла ненависть і націоналізм, а також їхня рідна дитина — злочин, якого зазнали поляки та українці на Волині, у Східній Галичині, на Холмщині, у Бескидах, на Перемиській землі» — зазначено у листі. На думку польських політиків, відшкодуванням провин у відносинах між нашими народами повинно стати «кування справжнього братерства». «Це потрібно робити наперекір польській та українській малодушності, у добрі, попри погані часи, які, можливо, починаються у нашій спільній Європі, над якою нависла загроза націоналізмів та російського імперіалізму».
Ось щоб цей імперіалізм не виявився, не вперше в історії, в ролі «третього, що радіє» — потрібна інша тональність, інший стиль українсько-польського діалогу. Думається, лист польських політиків від 4 липня 2016 р. відповідає цим критеріям.
