Нобель і нащадки
До дня народження Альфреда Бернгарда Нобеля
Навряд чи суворий скандинавський магнат міг передбачити всі наслідки своєї благодійної акції та всі нюанси своєї слави в майбутньому, коли в 1895 започатковував премію за видатні заслуги перед людством в науці та справі служіння миру. Щорічні перегони з присудження Нобелівських премій майже завжди супроводжуються скандалами. Традиційно лунають звинувачення в політизації, відступі від «ідеалів науки і прогресу», в деградації Нобелівського комітету, тощо.
З багатьма критиками можна було б погодитися, якщо не враховувати контекст – всю сукупність колишніх і наявних робіт і здобутків в умовах безперервного соціального прогресу людства. Отже, ставлячи під сумнів вибір Нобелівського комітету, ми також певним чином відкидаємо соціальний прогрес. Це теж можливо, але тоді навіщо ми живемо і працюємо?
Мабуть є сенс уважніше придивитися саме до контексту.
Ризикну висловити думку, що розподіл відзнак щодалі відбувається у відповідності до комунікативної цінності доробку лауреатів: від очевидного - наскільки відкриття чи здобуток автора відповідає запиту суспільства на зменшення страждань, збільшення розуміння і порозуміння, реалізації мрій і прагнення прогресу, наскільки авторський меседж вкладається в систему наукових знань – тобто він має бути не лише невід’ємною, а на певному етапі і визначальною складовою соціальної і культурної системи в її прогнозованій динаміці, до менш очевидного – створення нової мови, за допомогою якої можна підтримувати сталу самовідтворювану систему з отримання та розвитку знань і навичок.
Саме цим присудження нобелівської премії відрізняється від, наприклад, оцінювання спортивних змагань: оцінюється не результат, і навіть не його відносна цінність, а його значення для соціокультурної еволюції людства, для розбудови глобальної комунікативної культури, що сприятиме прогресу цивілізації, розумінню людством самого себе.
Ось, наприклад, що відбулося цього року.
ФІЗИКА: МОВА, ЯКА ПОРОДЖУЄ ЗНАННЯ
Цього року Нобелівську премія з фізики отримала група теоретиків, які досліджували матерію,що знаходиться в особливому стані, або, іншими словами - в незвичних фазах. До таких станів відносяться, зокрема, надпровідники, суперрідини (надплинні рідини), тонкі магнітні плівки. Предметом вивчення стали фазові переходи в конденсованих станах речовини.
Лауреатами стали три британських фізики-теоретики, що працюють в університетах США: Девід Таулес (Thouless) з Вашингтонського університету, Дункан Халдейн (Haldane) з Прінстонського і Майкл Костерлиц (Kosterlitz) з Брауновського.
Поведінка окремого атома може бути більш-менш коректно пояснена за допомогою інструментарію квантової фізики. Але колективна поведінка атомів іноді демонструє несподівані властивості. Дослідження цьогорічних лауреатів спрямовані саме на вивчення особливостей колективної поведінки атомів у фізиці конденсованих середовищ, і тому вони є вагомим внеском у одну з найпомітніших областей сучасної фізики.
Дослідження цих специфічних явищ потребувало застосування особливого математичного інструментарію – топології - розділу математики, що спрямований на аналіз властивостей, які залишаються незмінними при змінах форми об'єктів. Дослідники з’ясували, що перехід від одного топологічного стану до іншого завжди пов'язаний зі стрибком (розривом), що пов'язується у фізиці з квантуванням характеристик, - вони приймають не довільні, а деякі фіксовані значення.
З використанням цього інструментарію дослідники отримали нові результати, які відкрили нові напрямки досліджень і привели до створення нових і важливих понять відразу в кількох областях фізики. Власне, це і зазначено у формулюванні Нобелівського комітету, де наголошується, що нагороду присуджено за «теоретичні відкриття топологічних фазових переходів і топологічних фаз матерії».
Топологічний підхід, використаний лауреатами, є універсальним, отже він може бути використаний для різних задач і вивчення різних типів матеріалів. Він є корисним інструментом, не лише для опису конденсованої речовини, але і в інших областях фізики – наприклад, в атомній фізиці чи статистичній механіці.
В усій цій історії цікаво насамперед те, що вчені запропонували певну мову для створення моделей – «мову топологічно нетривіальних збуджень». Користуючись цією «мовою» як інструментом можна конструювати різні «світи», описувати стани матерії, які ми навіть інколи ще спостерігаємо. Але іноді експерименти виявляють реальні речовини та середовища, в яких можна спостерігати явища, описувані модельною мовою – і математична формалізація сприяє створенню нового класу матеріалів з заданими властивостями. Так математична забавка, інтелектуальна іграшка призводить до конкретного матеріального результату.
МЕДИЦИНА: ПОСЛІДОВНА ВПЕРТІСТЬ ЗАДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ МЕТОДОЛОГІЧНОЇ ПОСЛІДОВНОСТІ, ЯК МЕТОД ЗМЕНШЕННЯ СТРАЖДАНЬ
Премію з фізіології та медицини отримав професор Токійського технологічного інституту Есінорі Осумі (Yoshinori Ohsumi) за роботи, які дозволили розібратися в механізмі клітинної аутофагії – здатності клітини прибирати накопичене сміття, таке як зіпсовані біомолекули, шматки мембраних білків, непридатні органели. Ці роботи є логічним продовженням і якісним розвитком досліджень, які розвиваються вже понад 40 років. Зокрема, 1974 Нобелівську премію отримав Кристіан де Дюв за відкриття лізосом – компонент клітини, таких собі ферментних утворень, які розщеплюють великі частини кліткового сміття на дрібніші фрагменти і, таким чином сприяють прибиранню сміття. Але перебіг процесів аутофагії не був досліджений.
Об'єктом дослідження Осумі були дріжджі. Вносячи мутації в різні гени дріжджів і потім провокуючи аутофагію (для цього використовувався метод штучного голодування клітин, бо механізм самопоїдання запускається також і при нестачі поживних речовин), проф. Осумі з колегами ідентифікував 15 генів, які контролюють клітинне самопоїдання, а також його група відновила послідовність етапів аутофагії.
Слід зазначити, що аутофагія – це один з тих базових процесів, що запускаються у відповідь на стрес, це один зі способів контролю стану клітини та її функціональності. Аутофагія не лише дозволяє економити ресурси клітини, але і боротися з передчасним старінням. Відомо, що мутації в генах, які керують процесами аутофагії, призводять до генетичних захворювань, і що порушення в механізмі самопоїдання пов'язані з такими хворобами, як синдром Паркінсона, діабет ІІ типу, рак, тощо. Відповідно, наші знання про ці процеси і можливість вплинути на них є способом запобігти серйозним неприємностям. Отже, Есінорі Осумі отримав Нобелівську премію не тільки за розшифровку механізму аутофагії, а й за те, що завдяки його роботам все зрозуміли, наскільки це важливий процес і наскільки важливо знати про нього якомога більше.
ХІМІЯ: ВТІЛЕННЯ ДИТЯЧИХ МРІЙ, ЯК РУШІЙНА СИЛА ЛАБОРАТОРНОГО ГЕНІЮ
Відповідно до формулюванням Нобелівського комітету, троє вчених - Жан П'єр Саваж (Jean-Pierre Sauvage, Університет Страсбурга, Франція), Дж. Фрейзер Стоддарт (Sir J. Fraser Stoddart, Нордвест університет, США) і Бернард Л. Ферінга (Bernard L. Feringa, Університет Гронінгена, Нідерланди) - отримали премію «за дизайн і синтез молекулярних машин». Комітетом наголошується, що розвиток комп'ютерів наочно продемонстрував, що мініатюризація може призводити до технологічної революції. У свою чергу, «мініатюризація машин», що стала можливою завдяки нинішнім лауреатам, «надала хімії нового виміру».
Жан-П'єр Саваж в 1983 зробив першу молекулярну машину - «катенан» - ланцюжок з двох кільцеподібні молекул. Потім Фрейзер Стоддарт в 1991, створив з'єднання «ротаксан» - молекулярне кільце на тонкому молекулярному ланцюги. При цьому він показав, що кільце може переміщатися уздовж ланцюга. У числі розробок Стоддарта, заснованих на «ротаксані», є «молекулярні ліфти», «молекулярні м'язи» і навіть молекулярні чіпи для комп'ютерів.
Бернард Ферінга в 1999 синтезував лопатку молекулярного ротора, яка безперервно оберталася на хімічній енергії. За допомогою подібних молекулярних двигунів Ферінга змусив обертатися скляний циліндр, розміри якого в 10 тисяч разів перевищували розміри самого «мотора». Роботи Бернарда Ферінга відчутно просунули розробку молекулярних моторів, серед яких був і створений в 2005 році «нанок ар» - «молекулярний автомобіль», що рухався під дією електричних імпульсів.
На думку більшості експертів, зараз молекулярні мотори знаходяться приблизно на такий самій стадії розвитку, як і електричні машини десь в перший половині ХІХ століття, коли винахідники демонстрували різноманітні, але цілком примітивні обертальні механізми. Втім, незабаром всі ці забавки та іграшки перетворилися в пральні машини, вентилятори, верстати, електропоїзди та інші пристрої. Очевидно, і молекулярні машини обов’язково знайдуть собі застосування, наприклад, при розробці нових матеріалів, нових типів сенсорів, або енергозберігаючих систем і технологій.
Пам’ятаєте старий роман київського письменника Володимира Киселева «Дівчинка і птахоліт», після якого тисячі підлітків захоплювалися хімією і мріяли про карколомні експерименти і великі відкриття? Так ось там саме про це – перетворення хімічної енергії на механічну, про створення тих двигунів, за які цього року присуджено Нобелівську премію. Про це мріяло наше покоління, коли ми були підлітками, коли мрійники подорослішали, вони спромоглися зробити це реальністю. Тому що не втратили здатності дивуватися і мріяти.
ЕКОНОМІКА: АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ, ЯК СКЛАДОВА КУЛЬТУРИ ГЛОБАЛЬНОГО ДІАЛОГУ
Лауреатами цього року стали британський економіст Олівер Харт, професор Гарвардського університету (США), і фінський економіст Бенгт Хольмстрьом, професор Массачусетського технологічного інституту (США). Вони були нагороджені за опрацювання теорії контрактів в неокласичної економіці. Неокласичний напрям передбачає раціональність економічних агентів, широко використовує теорію економічної рівноваги і теорію ігор. Цей напрямок зараз домінує в мікроекономіці. Разом з кейнсианством (в макроекономіці) дві течії складають неокласичний синтез, базис сучасної економічної науки.
Теорія контрактів – це один з найновіших розділ економічної теорії, що розглядає визначення параметрів контракту економічними агентами в умовах асиметричної інформації. Перші роботи з теорії контрактів з'явилися лише на початку 1970-х років і досі відсутні достатньо повні підручники з цього напрямку. Незважаючи на це, теорія контрактів зайняла потужне місце в сучасному науковому світі, в навчальних планах провідних західних університетів, а з останніх Нобелівських премій по економіці це вже третя, присуджену за наукові роботи саме в цій галузі.
З точки зору теорії контрактів, вся сучасна економіка тримається на незліченній кількості контрактів. Ніякі відносини не встановлюються без їх оформлення у вигляді контракту. Вони оформлені у вигляді законів, договорів, угод користувача, усних домовленостей і відносин між учасниками ринку. У своїй роботі економісти аналізують конструкції систем контрактів, які пов'язують всіх економічних агентів. Це відносини між акціонерами і топ-менеджерами, між страховою компанією та автовласниками, між урядом країни і державними підрядниками тощо. Система контрактів є всеосяжною.
Розроблені Хартом і Хольмстрьомом інструменти дозволяють виявити потенційні проблеми в конструкціях формальних контрактів. Будь-які контрактні відносини двох сторін потенційно приховують в собі конфлікт інтересів. Тому дуже важливо грамотно складати контракти, щоб їх виконання було вигідним для обох сторін.
Автори аналізують ефективність різних видів контрактів і конкретних умов, таких як виплата винагород топ-менеджерам за хороші результати роботи компанії, відрахування в страхуванні, а також приватизацію державних підприємств і організацій.
Олівер Харт і Бенгт Хольмстрём окремо та незалежно один від одного заклали основи теорії контрактів. Їх роботи дозволяють глибше зрозуміти функціонування окремих видів контрактів і, таким чином, оптимізувати економічні системи в реальному світі, який функціонує в умовах асиметричної інформації та неспостережуваних дій.
МИР: ВПРОВАДЖЕННЯ ДІАЛОГУ ЗА МЕЖАМИ КОМПРОМІСІВ
27 вересня в місті Картахена президент Колумбії Хуан Мануель Сантос та лідер повстанців Революційних збройних сил Колумбії (РЗСК/ ФАРК) Родріго Лондоньо Ечеверрі (відомий також як Тімолеон Хіменес і товариш Тимошенко) підписали угоду про припинення багаторічного збройного конфлікту і забезпечення міцного і стійкого миру. Підписи під угодою сторони поставили спеціальними кульковими ручками, виготовленими з бойових патронів. Всі присутні на церемонії підписання угоди про мир були одягнені в білий одяг як символ миру, площа Картахени на березі Карибського моря, де проходила церемонія, також була прикрашена білими прапорами. На згадку про загиблих в ході внутрішнього конфлікту було виконано поминальну пісню.
Конфлікт в Колумбії точиться з 1964, в ньому брали участь урядові війська, повстанці з РЗСК і злочинні синдикати. Громадянська війна забрала життя щонайменше 220 тисяч осіб, близько 6 мільйонів осіб стали біженцями.
Підписана мирна угода включає кілька пунктів і передбачає роззброєння повстанців, гарантії безпеки членам колишньої ФАРК, а також посилення боротьби зі злочинними воєнізованими угрупованнями. Крім того, в країні мають бути створені спеціальні табори для реінтеграції колишніх революціонерів в мирне життя.
Цікаво зазначити, що відповідно до досягнутих домовленостей, 2 жовтня в Колумбії пройшов референдум, необхідний для того, щоб законодавчо закріпити результати переговорів та угоду. За його підсумками перемогли противники мирної угоди: проти умов мирного договору висловилися 50,21% учасників голосування (близько 6,4 млн осіб). При цьому міжнародні посередники і спостерігачі, а також місцеві політики все одно зберігають надію, що сторонам вдасться зберегти перемир'я і продовжити мирний процес. Зокрема, Сантос, визнаючи свою поразку на референдумі, заявив: «Я не здамся, до останньої хвилини свого президентства я буду шукати мир». Він також повідомив, що угода про припинення вогню з РЗСК продовжує діяти, незважаючи на відмову колумбійців підтримати мирні домовленості.
Власне, саме за ці зусилля, , спрямовані на завершення громадянської війни, яка тривала понад 50 років, Нобелівську премію миру за 2016 рік присуджено президенту Колумбії Хуану Мануелю Сантосу.
Важко пропонувати мир після 50 років війни. Хоча Сантос дійсно докладав великих миротворчих зусиль, керуючись принципами гуманізму та маючи на меті припинення насильства, значна частина пересічних колумбійців не погоджується бачити в партизанах рівну сторону на переговорах. У суспільному сприйнятті за роки протистояння члени ФАРК перетворилися у злочинців, їхня репутація в суспільстві вкрай низька. Багато людей вважає, що це терористична організація, і громадяни, звісно, проти того, щоб з бюджету виділялися гроші на їхню адаптацію в суспільстві. Партизани відомі тим, що займалися рекетом, наркоторгівлею, викраданнями людей. Чи вплине присудження Нобелівської премії миру на думку суспільства і чи сприятиме таким чином мирному процесу, покаже час.
ЛІТЕРАТУРА: ЗМІНА ФОРМИ МЕСЕДЖУ, ЯК СПОСІБ КОМУНІКАЦІЇ
Присудження премії Бобу Ділану (крім того, що нам вже звично доводиться висловлювати здивовані співчуття горезвісному Харукі Муракамі) прозоро натякає, що в нашому багатоагентному динамічному комунікативному середовищі, наше дещо застаріле сприйняття літературного тексту, так саме як і поняття літературного тексту, потребує значного розширення і суттєвого переосмислення.
Отже, наскільки б складними, суперечливими і незрозумілими на перший погляд не здавалися окремі явища, що отримали відзнаку Нобелівського комітету, вони всі більш-менш вкладаються в систему розбудови комунікативної культури суспільства. Вони всі відображають наше колективне сподівання наявності соціального прогресу.
Чи хотів бачити саме таку політику сам Альфред Нобель, коли засновував свою премію – невідомо. Але саме це найкраще відповідає засадам нашого виживання – діалогічній сутності нашої цивілізації як відображенню адаптивності нашого біологічного виду. В цьому засади нашого виживання, тут ресурс нашого прогресу.
