Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

Резолюція ООН по Криму і криза Європи

16 листопада, 2016 - 17:06

15 листопада, після того як у щорічному звіті попереднього розслідування прокурор Гаазького суду Фату Бенсуда прирівняв анексію Криму до міжнародного військового конфлікту між Росією і Україною, в Нью-Йорку Генасамблея ООН схвалила резолюцію «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі (Україна)». Вперше на такому високому рівні Росія названа «державою-окупантом», а Крим і Севастополь - «тимчасово окупованими територіями». Перемога? - Звичайно. Але головне інше. Ця дипломатична перемога України відбулася на правовому полі. Правова площина - це той фронт, на якому наша країна регулярно завдає окупантові відчутних ударів.

Співавторами документа виступила 41 держава. У ньому міститься заклик до Росії надати міжнародним правозахисним організаціям, насамперед Місії ООН з моніторингу за дотриманням прав людини в Україні, безперешкодний доступ до Криму «з метою забезпечення моніторингу ситуації з правами людини». Також у документі міститься звернення до Управління Верховного комісара ООН з прав людини підготувати окремий тематичний звіт щодо ситуації на Кримському півострові. Резолюція щодо Криму унікальна вже тим, що в ній ідеться про розслідування дій постійного члена Ради Безпеки ООН.

Можна не сумніватися, що рано чи пізно розслідування буде. Окупація Криму закінчиться. Всі її ініціатори й учасники постануть перед міжнародним трибуналом. Уже сьогодні рішення Трибуналу і резолюція ООН істотно обмежують дії кремлівських лобістів за кордоном. Адже в них мова не просто про території, на які претендують дві держави, а про порушення прав людини, масові явища, міжнародні злочини. Говорити про налагодження взаємин з країною-злочинцем в таких умовах стає все складніше.

Агресія Росії проти України, озброєна окупація Криму та його подальше введення до складу країни-агресора розкрили суперечності, які цивілізований світ уже давно намагався ігнорувати. У той момент, коли риторика міжнародних правових інститутів (ПАРЄ і ООН) щодо факту військової агресії однієї країни проти іншої стає все більш важливою, інститути представницької демократії Європи все більше політизують це поняття. Досить порівняти слова резолюції або рішення Трибуналу з тими гаслами, які багато європейських лідерів озвучують перед своїми виборцями, щоб помітити явне протиріччя. З одного боку - «окупація», «збройний конфлікт», «країна-агресор», а з іншого - «конструктивний діалог з Росією», «зняття санкцій», «відновлення торгівлі».

«Українська криза» - це криза загальносвітова. Агресія Росії проти України оголила протиріччя між слідуванням принципам права і їх формальним декларуванням. Свого часу прем'єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер щодо війни в Югославії вказувала на низку ключових помилок, яких припустилася Європа. Намагаючись зберегти єдину Югославію, коли це було вже неможливо, міжнародне співтовариство наклало ембарго на поставки озброєнь в усі частини колишньої Югославії. «Це позбавило словенців, хорватів і боснійців засобів для захисту самих себе і залишило їх наодинці з сильно озброєним агресором», - говорила Тетчер. На її думку, покладання Заходом провини за те, що відбувається, рівною мірою на всі сторони конфлікту призвело до складних розглядів щодо здійснюваних злочинів. «Правда полягала в тому, що одна сторона була агресором, а друга - жертвою агресії», - наполягала вона. «Замість того, щоб стати зоряною годиною Європи, як заявив Жак По (на той час міністр закордонних справ Люксембургу), югославський збройний конфлікт став часом ганьби Європи», - підсумувала Залізна Леді.

Коли західні політики стверджують, що вони не до кінця розібралися в кримській тематиці, що їм не зовсім зрозуміло, хто тут правий, а хто винен, вони б'ють не по українській позиції, а по тій основі, на якій стоїть сучасний цивілізований світ. Анексія Криму, тобто збройне захоплення чужої території та включення її до складу держави-агресора, настільки очевидна, що незабаром у західних політиків не залишиться можливості уникати позиції з цього питання. Одночасно це стане їхньою позицією щодо прав і загальносвітових цінностей. Якщо на догоду всіляким миттєвим інтересам світові політичні лідери закриють очі на масові порушення прав людини на окупованих українських територіях, вони позбавлять міжнародні правові інституції сенсу.

Україні не варто хвилюватися, що в тій чи іншій країні, члені ЄС або світовій супердержаві до влади може прийти «друг Росії». Може. І вже приходить. Але це тільки поглиблює конфлікт між правовим міжнародним полем і полем політичним. Представники держав, які колись позначили себе охоронцями сучасної міжнародної архітектури, змушені будуть вибирати між правом і політичною кон'єктурою. А для цього їм доведеться самостійно навчитися відрізняти агресора від жертви агресії. Чим більш чітких правових формулювань доб'ється зараз Україна, тим швидше Заходу доведеться робити свою частину «роботи над помилками». Інакше ганьба Європи, про яку говорила Маргарет Тетчер, тобто небажання політичного Заходу зайняти чітку правову позицію, перетвориться на її крах.

 

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments