Світ втратив велику людину й друга України
Ще зовсім нещодавно здавалося, що Збігнєв Казімєж Бжезінський буде жити вічно. Такий великий і тривалий слід він залишив у світовій політиці. Його через безкомпромісну і постійну боротьбу зі світовим комунізмом назавжди в СРСР, а потім і в Росії зарахували до яструбів.
Сенсацією свого часу стала його книга «Велика шахівниця». У ній він вперше у західній політології сформулював у концентрованому вигляді положення, що без України відновлення Російської імперії неможливе. Не можна сказати, що Бжезінський був першовідкривачем. Знаменитий польський філософ Лєшек Колаковський в дещо іншій формі висловлював аналогічні думки. Проте саме Збігнєв Бжезінський надав цьому положенню системного характеру.
Цікаво, що тоді в другій половині 1990 років у Москві в абсолютно відмінній від нинішньої політичної обстановці книжка справила надзвичайно сильний ефект. Особисто довелося спостерігати деяку розгубленість людей, які зараховували себе до лібералів та демократів. Думка про те, що Україна є одним із наріжних каменів відродження Російської імперії, неважливо під якою назвою або псевдонімом, важко пробивалася крізь імперські ментальні джунглі.
Пам’ятаю, як у редакції одного ліберального часопису під час обговорення книги Бжезінського довірливо говорили, що на підстаркуватого політика не варто звертати особливої уваги, Україна і Росія знову інтегруються, але, звичайно, не в новий СРСР, а в демократичну державу. Просто поляк не може пробачити старі історичні образи, ось і вигадує якусь шахівницю всесвітнього масштабу.
Якби справа обмежувалася тільки нерозумінням у російській столиці. Набагато важливіше і для нас небезпечніше, що книгу Бжезінського зрозуміли далеко не всі у нашій країні. Насамперед значна частина нашої недалекої і вкрай жадібної еліти. Цілком можливо, що прислухавшись тоді до прогнозів та аналізу видатного політолога, ми б врятувалися від багатьох бід, які зараз і ще якийсь час будемо переживати.
Російське керівництво зараз метушиться у пошуках вирішення проблеми виходу з дипломатичної та економічної ізоляції. Для цього витрачаються величезні кошти, проводяться різноманітні заходи, але нічого не виходить. Захід не йде на компроміси й усе залишається на місці.
У своїй манері Збігнєв Бжезінський в одному зі своїх останніх інтерв’ю чітко вказав на шляхи вирішення проблеми. «Передусім , Україна є легітимною державою, яка перебуває у процесі трансформації на національну державу». Однак, Росія «... буде протягом деякого часу зберігати марну надію на реінтеграцію і підпорядкування Києва Москві». Зрозуміло, що нічого цього не буде. Мало того, кримська проблема обтяжуватиме відносини Росії не тільки з Україною, але й Заходом. «Агресія Росії у Криму історично не виправдана й буде постійним джерелом напруженості. Але, я сподіваюся, росіяни зрозуміють, що не в їхніх інтересах діяти в імперіалістичній манері ... Довгострокові відносини між Україною та Росією неможливі, поки цю проблему не буде вирішено до взаємної згоди».
Під час президентства Клінтона Бжезінський був автором стратегії розширення НАТО на Схід. Його ставлення до України набувало й організаційних форм. Зокрема, він був головою Американсько-українського консультативного комітету.
Після закінчення Другої світової війни йому вдалося здійснити поїздку на батьківщину. «Я зрозумів, що більше не поляк, а американець польського походження ... Польща — будинок мого дитинства, джерело моєї історичної та культурної ідентичності». Проте, він визнає, що Америка, стала для нього батьківщиною і відкрила перед ним «величезні можливості».
Концепцію, що так званий соціалізм радянського зразка піддається ерозії, було практично реалізовано, коли Бжезінський став
1977-1981 рр. помічником президента Джиммі Картера з національної безпеки. Незважаючи на протидію державного департаменту, Бжезінський здійснив поїздку до Варшави, зустрівся з кардиналом Вишинським і визнав польську католицьку церкву опозиційною силою. Саме Бжезінський провів жорстку лінію в американській політиці, яка фактично запобігла військовому вторгненню СРСР до Польщі, в якій дедалі більшої сили набирав рух «Солідарність».
Поряд із цим США активно підтримують опозиційні рухи в НДР та Чехословаччині. Бжезінський докладає великих зусиль задля захисту українських дисидентів, в’язнів совісті. Він сприяв звільненню В’ячеслава Чорновола та Валентина Мороза.
За власним визнанням Бжезінський ніколи не був байдужий до України. Одна із причин цього — в особистому сентиментальному ставленні до неї. «Мені подобається Україна. Я щасливий бачити її незалежною».
У геостратегічному плані він відводив їй разом з Азербайджаном, Південною Кореєю, Туреччиною та Іраном роль «принципово важливого геополітичного центру».
У своїх роботах він постійно висловлював три найважливіших положення.
По-перше. Незалежність України — одна з трьох найважливіших подій в Європі після розпаду після Першої світової війни імперіалістичної Німеччини та Австро-Угорської імперії, поділу континенту внаслідок Другої світової війни.
По-друге. Поки Україна є незалежною, відновлення Російської імперії неможливе.
По-третє. Україна за своїм історичним корінням і культурними традиціями — органічна частина Європи.
На круглому столі у польській столиці «Прагнення України до зрілої державності» 2007 року Бжезінський сказав, що «Україні слід без вагань сказати своїй молодшій сестрі Росії, що їй треба повчитися в неї політичної культури».
Треба, щоб у нас через 10 років, після сказаних великим політиком слів про нашу країну, були всі підстави повторити їх знову.
