Хто знає гріх тільки за словами, той і про порятунок нічого не знає, крім слів.
Вільям Фолкнер - американський письменник, прозаїк, лауреат Нобелівської премії з літератури

А ти Брут?

25 квітня, 2017 - 11:38

1613 рік. Перша дитяча світська книжка у Східній Європі вийшла у Добромилі і написана вона Яном Щасним Гербуртом, останнім гуманістом Відродження. Свого часу мені відсканували її з єдиного повного примірника, що зберігається нині у Варшаві. Написана вона для юних шляхтичів, але не як дидактичний посібник, а як порадник у тих чи інших ситуаціях. Там немає жодного моралізаторства, лише щире бажання врятувати молодь від хибного вибору в часи, коли особливо важлива чітка громадянська позиція. Автором книги зазначено десятилітнього сина Гербурта – Яна Лева.

Така архаїка, подумаєте ви. А от і ні. Через 400 років проблеми, які порушив Гербурт у «Науці Добромильській» ( Artes Dobromilensis), настільки актуальні, що стає аж моторошно. У начебто безневинну дитячу книжку, що складається здебільшого з цитат римлян та греків та їхнього перекладу, а також з короткого гербовника місцевих шляхетських родів, закладено бомбу, яка підриває світ грошей, корупції і безчестя. Неоцінений поляками, невідомий українцям, суспільний діяч кінця XVI - поч. XVII століття якимось чином «знав», чого нам не вистачає у ХХІ столітті. Бо універсальні людські  цінності завше актуальні. Можливо, тому, що бачив значно далі, ніж інші, хоч був дитям свого часу і сучасники називали його «вченим розбишакою». Його політична кар’єра урвалась, він витратив усі статки і розорив родину, на нього мали зуб єзуїти, а що могло бути страшнішого тоді, ніж єзуїти? Але розум його ясний, і він вірить у велику місію шляхти як еліти і апелює до неї. На карту поставлено не лише Річ Посполиту, а й долю всієї Європи, що інфікована абсолютизмом і загіпнотизована єзуїтами. Магнати керують польським королем, а не сейм. Тепер цінуються не заслуги шляхти перед Вітчизною, а статки, не кров, пролита у бою, а золото. Як дипломат, політик, гуманіст Ян Щасний Гербурт зчитує карту Європи, яка ось-ось спалахне громадянськими війнами, але вельможі воліють бавитися в окультні науки чи змагаються один поперед іншого божевільними витівками. А де той, «хто більше здоров’я свого любить добро суспільне?» Де ти, Бруте, що повстав проти володаря, який перестав бути батьком, слугою всього народу? Невже ти хочеш, подібно до магнатів, «домашню жадобу затикати посполитим добром, ґвалтувати права Божі та людські?» - звертається Гербурт до юних нащадків давніх шляхетських родів.

Рокош Зебжидовського (1606-1608), одним із очільників якого був староста мостиський і вишенський, потерпів поразку. Ідеальний образ шляхтича, який плекав у своїй уяві Гербурт – патріота, лицаря і господаря – то була лише мрія. Пересічна шляхта, як українська, так польська чи литовська, не зазирала у майбутнє, жила одним днем. Але вимоги, ідеал мусять існувати, бо життя без них втрачає сенс. Гербурт має надію, що його книжку, де коротко і прозоро викладено норми вчинків, прочитають ті юнаки, для яких власні батьки більше не можуть стати зразком для наслідування. Такий собі стрибок у бік романтизму – 1830 чи 1863 рік, до якого ще дуже далеко. Не занудне повчання шанувати батьків, якими б негідниками ті не виявились, а заклик до оновлення, поступу. Діткнутись пальцями до зраненого серця Вітчизни, яку зраджують, нехтуючи свободою народів, що її населяють. Купка олігархів зі зрадником королем вирішує, до якої церкви ходити, які факти історії слід забути, які закони можна порушувати. Вони руйнують державу, дбаючи лише про власні інтереси. І ось мертва латина наповнюється новими смислами. «Вчений розбишака» ночами сидить над книжками замість того, щоб влаштовувати п’яні гульбища та їздити на лови з сусідами, тобто поводитись згідно зі своїм станом. Чи він, бува, не чорнокнижник? Дізнавшись про друкарню, яку облаштував Гербурт у Боневичах, сеймикова шляхта пише доноси королю. Ці добрі люди вважають, що не пасує пану старості займатись таким ремеслом. Мало йому скандальних виступів на сеймику у Вишні, де він закликає поважати русинів як корінний народ, припинити наругу над його звичаями та вірою предків. Це ж він уперше проголосив тезу: « Чи може бути так, щоб у Русі та не було Русі?», яка зараз є головним мотивом дерусифікації України.

У 1615 році вийшло друге видання Artes Dobromilensis, за рік до смерті автора. Отже, на нього був попит. Хоча Гербурт, звісно, не збирався займатись книжковим бізнесом. Він хотів бодай повернути вкладені кошти. Указ короля про заборону продавати Історію Длугоша знищив і так підупалі статки Гербурта і врешті його самого на 50-му році життя.

Через 400 років відчуваєш, що його думки актуальні як ніколи і наче блискавка пронизують свідомість слова з «Науки Добромильської»: «Вічна ганьба тим, хто під час громадянського спротиву був лояльним до обох сторін», тобто толерантним.

Чи здатен зараз хтось із досвідчених політиків написати подібну книжку для української молоді, яка б вивела багатьох юнаків та дівчат з кризи зневіри, апатії, конформізму, стала б порадницею і підтримкою на шляху становлення особистості? Бо життя без принципів – це не життя.

 

 

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments