Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
Іван Світличний, український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960—1970-их років, репресований

Уроки історії

28 жовтня, 2016 - 11:30

Українські хакери зламали пошту натхненника "русской весны" Владислава Суркова. Крім грандіозних планів зі дестабілізації ситуації в Україні, вони виявили низку цікавих документів, які звертають на себе увагу передовсім датами. Так, у листі від 4 лютого 2014 року є довідка з приблизною вартістю моста через Керченську протоку. І це, прошу зауважити, до втечі Януковича зі столиці України. Або лист від 29 листопада з прикріпленим до нього документом про систему виборів в Автономній республіці Крим. Навіщо? Які вибори збиралися проводити в Криму росіяни за день до розгону студентського Майдану? А також лист від Костянтина Ернста, який у грудні 2013 року, на самому початку подій на Майдані, відправляв Суркову інформацію з аналізом телепростору України.

В інтерв'ю, опублікованому на сайті австрійської газети Die Presse, американська журналістка Енн Епплбаум, відповідаючи на запитання про те, наскільки її дослідження захоплень Сталіним країн Центральної та Східної Європі після 1944 року допомагають їй зрозуміти Путіна, відповіла: "Коли я побачила вторгнення в Криму, з солдатами і транспортом без знаків розрізнення, які захоплювали мерії і радіостанції в одному місті за іншим, я сказала собі: я точно знаю, що відбувається, бо те ж саме відбулося в 1944 і 1945 в такій країні, як Польща. Це план НКВС. Вони тоді також приїхали в формі і на транспорті без знаків розрізнення, стверджуючи, що прийшли як визволителі або як функціонери Комуністичної партії Польщі, в той час як насправді це були росіяни". На думку Енн Епплбаум, дії сучасної Росії тісно пов'язані з тактикою КДБ, НКВД, ЧК. "Це обґрунтовано, - сказала вона. - Путін навчався в радянському КДБ і довго вивчав його історію".

Переписка російського "сірого кардинала" доводить, що Путін почав готуватися до захоплення українських територій задовго до втечі Януковича з країни. Але і це не все. Щодо України Росія завжди дотримувалася, дотримується і дотримуватиметься хижацької політики. Путін, який не зумів створити нічого нового, постійно вдається до історичного імперського минулого. Більше того, він постійно нав'язує історичні паралелі світу. Росія постає то прародителькою "слов'янської раси", то захисницею всього людства від коричневої чуми, то царською імперією, то союзом радянських республік. Українцям, яких російські загарбницькі плани стосуються в першу чергу, варто було б розглянути історичні паралелі трохи з іншого ракурсу. Російська пропаганда прикриває незмінну ненависть до чужої волі поясненням, що "це вони перші нас не люблять, причому з незапам'ятних часів". Паралельно через підконтрольні Росії засоби масової інформації українцям пропонується оцінювати ситуацію, що склалася, виходячи з того, як до України ставляться інші країни. "Захід нас не любить", "європейський бізнес хоче російських грошей", "США цікавиться Сирією, а не Україною". Оцінюючи свої національні перспективи з точки зору погляду на нас інших, ми мимоволі дивимося на світ "по-російськи".

Нещодавно в своїй програмі російський пропагандист Дмитро Кисельов заявив, що події в Угорщині 1956 року "були першою кольоровою революцією, за якою стояли західні спецслужби". Угорська революція була названа "погромом". За версією Кисельова, під час подій 1956 року з в'язниць були "випущені тисячі угорських нацистів". У відповідь МЗС Угорщини влаштує прочухана російському послу, заявивши, що Угорщина не потерпить неповаги до революції 1956 року і пам'яті її героїв. Москва просто не в змозі не заводити розмову про "печеньки Держдепу", "фашистів" і "братню окупацію". У наявності система російського історичного абсурду, яка спирається на реальні історичні події. Захід дійсно розділив світ зі Сталіним після перемоги у Другій світовій війні. У неофіційних звітах з Тегеранської конференції листопада 1943 року й Ялтинської конференції 1945 року добре видно з якою легкістю Сталін, Рузвельт і Черчилль вирішували долі європейських народів. Ось тільки жодної спільної перемоги Росії і Заходу зараз немає. Ніхто не буде ділити світ на сфери впливу з геополітичним банкрутом.

Після закінчення війни світові лідери були вкрай наївні в своїх оцінках ситуації. Рузвельт, втішаючи главу польського уряду у вигнанні Станіслава Миколайчика, говорив йому в 1944 році: "Не турбуйтеся. Сталін зовсім не збирається відібрати у Польщі свободу. Він не посміє зробити це, оскільки знає, що вас твердо підтримує уряд Сполучених Штатів". І це в момент, коли радянські війська вже щосили встановлювали в Польщі комуністичний режим. А через рік США і Велика Британія передали Радянському Союзу керівництво Угорщиною. Черчилль, не маючи жодних ілюзій щодо намірів Червоної армії в Польщі, Угорщині або Чехословаччини, напередодні зустрічі в Ялті говорив Рузвельту, що союзникам слід взяти під контроль якомога більше територій: "У Західній Європі росіянам треба передавати лише те, що не можна не віддати". Але Рузвельт тоді більше дбав архітектурою ООН, ніж Східною Європою, яка виявилася для нього справою другорядною. Сьогодні віддати вільну Україну Путіну можуть тільки українці, відмовившись опиратися. Тут натяки на сепаратні переговори Росії і Заходу щодо розділу світу - такий же спрямований на дестабілізацію хід, як і всі, що продукує російська пропаганда. Росія не захопила Україну. А це значить, що, як би важко не було вибити її з окупованих територій, території вільні перебувають в зоні відповідальності українського народу.

Жителі Східної Європи, слід сказати, не поступалися в наївності своїм західним союзникам. Історик Ласло Борхі писав, що багатьох "підтримувала ірраціональна віра в уявне геополітичне значення Угорщини". Люди очікували британського вторгнення з Балкан починаючи з 1944 року. Вони вірили, що їхня країна - бастіон західного християнства в боротьбі з Османською імперією. Їм здавалося, що саме в цій ролі вона вкрай необхідна світу XX століття. "Західні держави не дозволять росіянам домінувати в такій важливій географічній зоні", - запевняв тоді співгромадян один угорський дипломат. Поляки теж були впевнені, що британці не кинуть країну, "яка заради них оголосила війну Німеччині". Що ж стосується позиції Сполучених Штатів, то тут вони розраховували на впливове польсько-американське лобі. Так, Захід допустив і змирився з поділом всієї Європи тоді. Але і самі поневолені Радами народи дозріли до ідеї опору тільки через десять років після початку окупації. Ейфорія від передбачуваного значення України як "форпосту Європи" сьогодні дуже схоже на те, що Енн Епплбаум називала "безтурботністю  народів Східної Європи". Але в України є інший козир.

Ситуація після світової війни, та й перед нею, сильно відрізняється від наших днів. Порівнювати сьогоднішню Україну з Угорщиною чи Польщею того часу не зовсім коректно. Східні країни Європи були настільки сильно зруйновані війною, деморалізовані загибеллю мільйонів, змучені післявоєнною убогістю, яку українці, що скаржаться на падіння рівня життя, навіть не можуть собі уявити, що у них просто не було шансів захистити себе. Паралель між Україною та Угорщиною, проведена російським агітпропом, навряд чи носить випадковий характер. Переписка Суркова, як і сюжети, які журналісти "Інтера" узгоджували з бойовиками "ДНР", свідчать, що випадковостей в інформаційному полі російського виробництва не буває.

Незважаючи на всю жахливість того, що відбувалося в період повоєнного панування Радянського Союзу, величезну кількість жертв, тактика Холодної війни досягла поставлених цілей. Дипломатія Холодної війни не допустила ядерної Третьої світової, жертв якої було б набагато більше, ніж від тих численних воєн, які вів Радянський Союз на чужих територіях. Ситуація дуже непроста. Ті країни, в яких вдалося встановити лояльні СРСР маріонеткові режими, сьогодні перебувають у дуже жалюгідному стані. Але ті, хто витримав боротьбу, не пустив агресора на свою територію, так і залишився за межами його Зони впливу.

Українцям в Кремлі кажуть, що Захід їх зливає; російським громадянам - що тільки Сталіна Захід поважав і боявся; і світу - мовляв, холодна війна не іграшки - давайте розділимо сфери впливу по-хорошому, а то "можемо повторити". Вони користуються методами НКВД: залякують, дестабілізують, брешуть і захоплюють плацдарми. А ось чи повторять - залежить вже не від Росії, а від українців і їхньої готовності оцінювати ситуацію, виходячи з власних національних інтересів і завдань.

Сьогодні доля України залежить не від того, як бачить її світ. І навіть не від того, які плани на неї будує Путін. А від того, якою її бачать українці.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments