Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Ян Фелікс Гербурт: 400 років забуття

30 вересня, 2016 - 11:32

Ясновельможний староста мостиський і вишенський Ян Фелікс Гербурт гербу Павеза жив за сто років до Івана Мазепи, але якщо Мазепа - відома постать української історії, то Гербурт вже 400 років спочиває у повній нерухомості на дні Вирви у Добромилі. Страшна літня повінь знесла дерев'яний костел, у якому його поховали, через 40 років після смерті. Так само він спочиває на дні пам’яті поляків та українців. Перші не можуть пробачити йому проукраїнської позиції, ну, а українці тільки тепер починають відкривати для себе власну історію.

Життєвий шляхи Гербурта і Мазепи – разюче схожі. Блискуча освіта, дипломатичний досвід, меценатство. Обидва служили монархам, і обидва кинули службу, коли зрозуміли, що влада чинить супроти їх принципів. Обидва писали вірші українською мовою, і обидва померли у вигнанні. Ну то й що з того? – здвигне плечима читач. – Цього мало, щоб порівнювати двох політичних діячів. А річ у тім, що і Ян Фелікс, і Іван Мазепа були саме тією елітою, якої так нам бракує у ХХІ столітті. Бо олігархи, депутати, чиновники, які вибудовують собі маєтки і вигадують герби, не є елітою. Це темні, погано освічені люди з кримінальним минулим, яких би у Речі Посполитій засудили до кари на горло за несправжнє шляхетство. Тогочасні магнати з пелюшок знали, що шляхтичами не народжуються, а стають. Предки Яна Фелікса Гербурта стояли ще під знаменами Карла Великого, а у ньому самому текла українська кров. І одружений він був із жінкою, що належала до величного роду Острозьких, що безумовно вплинуло на його рішення скористатись правом бунту проти короля Жигмунта ІІІ Вази, який своєю агресивною і нетолерантною політикою вів Річ Посполиту до загибелі.  Сандомирський Рокош  зазнав поразки, бо не вся шляхта підтримала бунтівних магнатів-дисидентів – Зебжидовського, Януша Радзивіла і Гербурта.

Опинившись після в’язниці без права віддалятись від Добромиля більше, ніж на 7 миль, Ян Фелікс  зайнявся розбудовою свого маленького світу:  настановив урядовцями в мостиському старостві русинів, боровся проти насильницького запровадження унії, і, нечувана річ, став у обороні прав автохтонів. Його палка промова на Вишенському сеймику 1613 року «Розмисел про народ руський» була настільки незвичною для свого часу, і для людини такого високого суспільного стану, що її варто внести у всі підручники історії України. Жоден з католицьких магнатів ні до Гербурта, ні після нього не міг дозволити собі чогось подібного. Ян Фелікс говорить про згубну для держави політику полонізації, коли місцеву владу використовує центральна, роздаючи спершу обіцянки, а потім порушуючи їх.» На сеймиках обіцяють, а на сеймах шикають. На сеймиках братами називають, а на сеймі – відщепенцями. І далі вже хрестоматійне: «Але чого вони хочуть від того шляхетного народу, якою радою і якою метою користуються? …Бо коли хочуть, щоб Русі не було в Русі, - то це річ неподобна, і це все одно, якщо порівняти, якби їм захотілося, аби море було поблизу Самбора, а Бершадь поблизу Гданська.» ( переклад Валерія Шевчука)

Гербурт попереджає про загрозу розпаду Речі Посполитої через нехтування правами корінного народу ( звичаями, вірою і мовою).Бо тоді русини можуть підтримати православного московського царя і відмовитись ставати до битви з турками, що загрожує цілій європейській цивілізації. Він бачить ще невидимі хмари Хмельниччини і Великої руїни. Він вимагає, щоб влада не втручалася у церковні справи, і навпаки. Але його голосу не почули ні поляки, ні русини. Останні ще й писали доноси, що Гербурт видає «шкідливі» книги.

Адже магнат-дисидент у такій складній ситуації  апелює як справжній інтелектуал до історії. В селі Боневичі біля Добромиля засновує друкарню і там  вперше видає праці Яна Длугоша, Вінцентія Кадлубки і Станіслава Оріховського, а також «Діалог про оборону України» Войцеха Кіцького. Він залізає у величезні борги, сподіваючись що продасть 6 тисяч замовлених примірників Історії Длугоша, але королівський декрет про заборону книги ставить на всьому хрест. Частина хитрої чи наївної  руської шляхти і духовенства сподівається домовитись з королем, бо їй видається підозрілою патріотична позиція магната-римокатолика, що називає себе русином. Сину руського попа Оріховському це можна, але не аристократу, що є потенційним претендентом на королівський престол.

Не доживши до 50, Ян Фелікс раптово помирає 31 грудня 1616 року, настановивши проти себе ще й папу римського. Чоловік у розквіті літ, який голими руками гнув підкови. Його смерть була вигідна надто багатьом. Його твори, написані бездоганною латиною, польською та українською мовами, не видавали упродовж 400 років, бо вони були білою вороною серед чорних круків шовіністичної ідеології.

Образ влади в українському вірші Гербурта уособлює пастух, череду якого оминають вовки, бо знають, що отримають відсіч. А у Мазепи – це стерничий, що веде корабель по розбурханому морі. І обидва поети постійно використовують образ матері Вітчизни, яка розгубила своїх діток, і плаче, намагаючись їх  зібрати.» Рану в серце Вітчизни нашої завдає той, хто ламає право і розриває згоду між народами». Як тут не повіриш у містику після недавньої ухвали польського сейму та  посилення русифікації в Україні саме зараз,  під час  війни. Тільки немає в нас патріотично налаштованих магнатів, і навіть якщо і з’явився б хтось, з ним повелися б так само як з Яном Феліксом Гербуртом.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments